Безрукавки в колекції Харківського історичного музею

Велике багатство задумів та смаків втілено народом у нагрудний одяг – це його крій, оздоблення; безрукавки та їх різновиди – прикривають верхню частину тіла груди і спину, сягають звичайно до талії, а часом майже до колін. Вони здавна виступали однією з обов’язкових складових частин народного вбрання і надалі, коли сформувалися основні варіанти народного костюма виступають неодмінним атрибутом усіх етнографічних комплексів.

Безрукавка взагалі була поширена у багатьох народів, але у різних місцевостях вона мала свої відміни у формі, пропорційному співвідношенні верхньої та нижньої частин, використаних матеріалів. З середини 19 ст. з’являється такий різновид безрукавки, як керсетка. Особливо значне її поширення як невід’ємної частини жіночого одягу зафіксовано у центральних і східних областях України.

Етнографічна колекція Харківського історичного музею є однією з найбільших і найцікавіших в Україні, яка висвітлює регіональні особливості Слобідської України і привертає увагу до українського та російського народного одягу, що складає її основу.

У фондах Харківського історичного музею збірка безрукавок відображає народний український та російський одяг кінця 19- початку 20 ст. на Слобожанщині.

Основу збірки складає колекція безрукавок з фондів музею Слобідської України зібраних у Харківській губернії в кінці 19 на початку 20 ст. – 18 од. Це керсетки та безрукавки зшиті з чорного плису, ситця, репсу (шовк) та з сукна. За кроєм приталені, розширені до низу по спинці за допомогою склад «вусів» – від 3 до 9 та більше, спинка розрізна. За оздобленням різноманітні – є зі старовиним прикрашенням «перчиками», фігурними кишенями, аплікаціями у вигляді зубців, а також тасьмами, стрічками, гудзиками, вишивкою – машинною художньою строчкою, стьогані на ваті.

Серед українських безрукавок з довоєнного фонду є представник Західної України – гуцульська безрукавка з червоної шкіри, оздоблена гарусом та гудзиками, датована 19 ст.

Найбільша частина подана у збірці безрукавками (39 од.), які були зібрані у другій половині 20 ст. (60-80 рр.) під час експедицій Харківського історичного музею по районах Харківської та Сумської областей. Безрукавки, а саме, керсетки кінця 19 початку 20 ст. відображають розвиток промисловості на Слобожанщині, входження у побут селян фабричних тканин, нових течій міської моди. Керсетки зшиті з плису, сатину, репсу, шовку тощо, а також так звані «кубові» керсетки. Крій керсеток приталений, розширений від талії до низу, спинка розрізна на «вусах» – 5, 7, 9 і більше. Перед двобортний або однобортний, із зворотнього боку на підбої. Прикрашені стрічками, аплікаціями, фігурними кишенями, вишивками гарусом та художньою машинною строчкою, гудзиками.

Російські безрукавки подані у збірці це «стяжка» – зшита з плису, має приталений ліф, розрізна по талії, зі складками; «холодайка», «душегрея» – які одягалися поверх сарафанів, короткі на бретелях, перед прямий розширений, спинка зібрана у склади, прикрашені позументом і вишивкою срібною ниткою, застібка по переду. До музею вони потрапили таким чином: «стяжка» куплена у Балаклійському районі підчас експедиції, датована початком 20 ст.; «душегрея» (4 од.) – дві перейшли з МСУ, а дві передані з колекції Ленінградського етнографічного музею, датовані кінцем 18-19 ст.; «холодайка» – датована 1904 р., звідки надійшла невідомо.

Також цікавим примірником є дві дитячі керсетки, датовані поч. 20 ст. з Чернігівської області, за кроєм та прикрашенням відповідають жіночим українським керсеткам.

Три безрукавки сценічні народні костюми: дві українські та одна молдавська.

Є у збірці і жилети – характерний міський одяг кінця 19 початку 20 ст. (4 од.). Це чоловічий безрукавний одяг зшитий з фабричних тканин, до стану, переданий до музею мешканцями м. Харкова та с. Колонтаєво Богодухівського району.

Розглянувши опис колекції безрукавок з фондів Харківського історичного музею, приходимо до висновку, що вона є цінним історичним джерелом для подальшого вивчання та дослідження, бо відбиває походження і різні етапи розвитку етносу населення Слобожанщини, зберігає в собі сліди взаємовідносин з російським народом на даному етапі. Як художньо-культурне явище узагальнює практичний досвід слобожанців у різних напрямах мистецької творчості, традицій національної культури, найкращі риси яких використовувались й вдосконавлювались кожним наступним поколінням.