Музей і сучасність
Тези наукових доповідей (повідомлень)
На початку 8 ст. уряд Хозарського каганату здійснив переселення з західних районів Північного Кавказу частини племен аланського союзу до басейну Сіверського Дінця з метою поліпшити охорону своїх південно-західних кордонів та проведення політики каганату серед підкореного місцевого населення. Головна причина таких дій полягала у тому, що аланські племена проявили себе як хоробрі та витривалі воїни у кривавих сутичках між Хозарським каганатом та арабами, що точилися упродовж 7 ст., та на початку 8 ст. за гегемонію у кавказькому регіоні.
Доцільно припустити, що під переселення потрапили молоді чоловіки, котрі ще не мали власної сім’ї, але прагнули здобути військової слави та багатства для себе та для свого роду. Тому природньо, що для таких представників степової та частини лісостепової смуг півдня Східної Європи, зброя була найбільш важливим «орудием производства; поскольку оно служило и при защите своего имущества и для обогащения за счет грабежа соседей. Оно представлено в основном остатками луков и колчанов, наконечниками стрел и боевыми топориками. К этой же группе можно присоединить остатки воинских поясов, поскольку принадлежали они людям, носившим оружие, и, как правило, похороненных с ними» [Плетнева, 1989, с.67].
Поховання аланських чоловіків – потенційних воїнів, похованних у катакомбах Верхньо-Салтівського IV могильника і стали матеріалом для цього дослідження.
З сорока поховальних комплексів, що були досліджені експедицією ХІМ за період з 1998 по 2002 р., у 7 катакомбах (№№30, 37, 39, 40, 49, 65, 67) були виявлені чоловічі поховання, котрі з деякою вірогідністю можливо пов’язати з похованнями воїнів. До поховання чоловіків-воїнів належать, як зазначено вище, комплекси, що містять зброю у супроводі елементів поясного набору (пряжок, бляшок, наконечників від поясних ременів). Можливо, що кількість таких поховань на Верхньо-Салтівському IV могильнику була значно більшою, але характерною рисою даного некрополя є широке розповсюдження обряду знешкодження померлих, при проведенні якого, вірогідно, частина поховального інвентаря, у тому числі і предметів військового спорядження, вилучалися з поховальних камер. Так, з 7 катакомб у 6 випадках були відзначені сліди проведення обряду знешкодження померлих, що супроводжувався у двох випадках вилученням з поховальних камер (кат. №№ 30, 40) шабель. На присутність у даних похованнях цього виду зброї вказує наявність у камерах залишків залізного окуття від дерев’яних піхов шабель. В інших катакомбних похованнях єдиним предметом зброї були бойові сокири-чекани.
У досліджених похованнях могильнику сокири-чекани представлені двома головними видами, що були розповсюджені у салтівських старожитностях: сокири з трапецієподібним лезом та високим прямокутним в перетині обушком (тип I-1 за С.О. Плетньовою), сокири з виступом на лезі та високим грибоподібним обушком (тип II-3 за С.О. Плетньовою) [Плетньова, 1989, рис. 35].
У катакомбі № 37 разом з сокирою-чеканом типу II-3 була знайдена двулезова сокира, котру важко віднести до розряду бойових, бо вона має незначну вагу, витончені форми, провушину малого розміру.
За різницею у поховальному інвентарі ці поховання ми розподіляємо на кілька груп.
У першу групу увійшли поховання, де разом з бойовими сокирами-чеканами у катакомбах №№37, 39, 65, 67 було знайдено обов’язковий атрибут, як вважають деякі дослідники, чоловіка-воїна – залишки поясу, оздобленного пряжкою, бляшками та наконечниками. Елементи поясу, що були вилучені з катакомби №37 виготовлені з бронзи. В інших випадках вони були зроблені зі срібла, методом штампування (кат.№ 39, 65) або лиття (кат.№67). Різний склад, матеріал поясного набору, різна техніка виготовлення елементів поясної гарнітури свідчить про неоднакове матеріальне становище їх володарів.
Другу групу досліджених поховань представляють катакомба № 49, що містила поховання чоловіка з сокирою-чеканом, ножем, але без поясного набору, та катакомби №№ 28, 36, 41, 43, 44, 46, 51, 53, 55, 56, 62, в котрих не було ніяких предметів озброєння при наявності елементів поясного набору. Пряжки від поясу у цих похованнях частіш за все були виготовлені з бронзи, а бляшки та наконечники – штамповані з листового срібла.
До третьої групи поховань нами віднесені катакомби № 30, 40, в котрих поховання чоловіків супроводжувалися шаблями. Чоловіки з цих обох катакомб мали пояси, оздоблені срібними литими (кат. № 30) та штампованними (кат. № 40) бляшками.
Відмінність у поховальному інвентарі, і, зокрема, в озброєнні, свідчить, що поховані чоловіки займали різні сходинки у військовій ієрархії аланського суспільства салтівського часу. Найбільш високе місце займали воїни, що були поховані у катакомбах №30 та 40. За класифікацією Г.Є. Афанасьєва, вони скоріш за все були командирами невеликих військових підрозділів – десятниками та належали до I рангу [Афанасьєв, 1993].
Чоловіки, в похованнях яких знайдено сокири-чекани у супроводі елементів поясного набору, потрібно віднести до вищої групи воїнів II рангу (кат. №37, 39, 65, 67).
До розряду рядових воїнів (нижча група воїнів II рангу) слід віднести похованих чоловіків, для яких характерна наявність лише тільки одної ознаки: присутність у похованні або сокири-чекана, або поясного набору.
Така різниця у військовому спорядженні вказує також на належність чоловіків до різних, у майновому плані, верств салтівського населення.