Музей і сучасність
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Поховальна обрядовість українського народу стала предметом опису та вивчення аматорів та вчених-етнографів з межі 18 та 19 ст.
Її розглядали у своїх розвідках М. Маркевич, Милорадович, З. Кузеля та багато інших.
Для вивчення традиційної культури Слобожанщини 18 – поч. 19 ст. важливу роль відіграють твори Г. Квітки – Основ’яненка, на що звертав увагу ще акад. М.Ф. Сумцов у статті «Квітка яко етнограф».
Серед ранніх описів похорону є й опис Слобожанського похорону середини19 ст., зроблений П. Кулішем та опублікований у «Записках о Южной Руси» 1856 р.
Якщо порівняти опис, поданий в «Записках о Южной Руси» П. Кулішем із описами похорону та всього комплексу поховальної обрядовості кінця 20 ст., то виявляється майже повна ідентичність набору обрядодій. Вони розподіляються на передсмертні, фіксування смерті і перші дії по смерті (віщування смерті, збирання «смертної справи», обмивання-обтирання умираючого/покійника, наявність свічок-провідниць, заборона залишати вмираючого та мертве тіло на самоті, скликання «сидіти» тощо); похорон, який включає в себе церковні обрядодії та такі, що пов’язані з народними уявленнями про смерть, померлих та їхнє перебування на «тому світі»; поминання (одразу по смерті, 3, 9, 40 днів та рік, а також циклічні – за календарем). Ідентичність стосується як комплексу, так і елементів обрядовості взагалі і кожних обрядів зокрема. Розходження несуттєві і головним чином пов’язані із зменшенням значення суто церковних обрядодій у цілому комплексі обрядовості.
Важливим джерелом вивчення поховальної обрядовості кін. 19 ст. є виданий 1898 року збірник матеріалів з усієї української Слобожанщини (за сучасним адміністративним поділом) «Жизнь и творчество крестьян Харьковской губернии» та подібні матеріали з Куп’янщини та півдня Харківської губернії, що їх обробляв та видавав Харківський губернський статистичний комітет.
З середини 1920-х років трактування похорону розширилося. Його перестали розглядати окремо від інших видів родинної обрядовості. Дослідник традиційної народної культури К. Черв’як розглядав похорон як весілля з огляду на велику кількість весільної атрибутики в поховальній обрядовості та розуміння межовості, перехідного стану як молоді, що бере шлюб, так і мерця.
Цей погляд на поховальну обрядовість розвивають дослідження сучасних вчених Р. та О. Кісь, М. Маєрчик, які працюють в галузі інтегральної культурології і розглядають родинну обрядовість як єдиний комплекс, трактуючи її крізь призму моделі переходу: з небуття – в буття, з неповнолітнього – в повноцінного члена громади, з живого – до неживого.
Поховальний обряд є надзвичайно важливим при вивченні не лише родинної обрядовості та звичаєвості, а й традиційного народного світогляду, адже дає неоціненний матеріал як про космогенічні уявлення, так і з демонології, символіки та знаковості костюму та речей, що залучаються до нього. Саме тлумачення поховальної обрядовості якнайкраще дає змогу пізнати картину світу, як її уявляє собі носій традиційного світогляду.