До питання увічнення пам'яті В.С. Гризодубової у м. Харкові

У своїй роботі музеї історичного профілю в цілому та наш Меморіальний музей-квартира сім'ї Гризодубових конкретно, опираються на експозиції, які повинні відповідати науковим та естетичним вимогам сучасності, відображати минуле свого народу.

Ось тут і виникають проблеми для нашого Музею. По-перше, розповідь про людей авіації не може не зачепити тему техніки. По-друге, меморіальність потребує усеж-таки більше уваги приділяти людям та їх справі, що чіпає соціально-політичну сторону нашої історії. І, по-третє, вже виявляє себе штучна розмеженість братерських народів СРСР, що заважає роботі.

Ми за останні роки маємо деякі напрацювання у специфіці представлення відвідувачам матеріалів, що експонуються у нас, інформації про Гризодубових, про їх оточення та той період історії, у якому вони жили та працювали. Про техніку згадуємо тільки за необхідністью. Але для повноцінного функціонування нашого Музею не вистачає експозиційних та допоміжних площ і, що само по собі зрозуміло, фінансування, шоб підновити саму експозицію згідно до сучасних наукових та естетичних вимог. Ми не можемо у повній мірі займатися пошуком матеріалів та інформації. Причина одна і вона банальна – брак фінансування, а звідси й заборона на відрядження, й заборона на міжміські телефонні переговори, відсутність можливості легально сплатити за послуги закордонних архівів, бо грошові перекази закордонним установам заборонені.

Тому перед нами так гостро стоїть проблема нормального функціонування Музея. Все, що відомо про Гризодубових обросло багатьма легендами та історіями. Про них багато писали наприкінці 30-х років 20 століття. Іноді згадувала їх преса і в останній час. Та у пострадянський період цих людей почали забувати. І, незважаючи на те, що час від часу про Гризодубових згадують газети, телебачення та радіо, широкому загалу ці прізвища вже невідомі.

До останнього часу ми не знали родових коренів сім¢ї Гризодубових. А легенди та чутки розповсюджуються різні, та ми не бажаємо їх тиражувати. Ще однією неточністю у наших знаннях про цю сім¢ю, була точна дата народження Валентини Степанівни Гризодубової. Загально прийнятою датою народження було 31 грудня 1910 року, причому автори публікацій наразі не уточнювали, що згідно діючого календаря це буде 13 січня 1911 р.

Меморіальний музей-квартира сім¢ї Гризодубових зовсім недавно отримав необхідну довідку про дату народження В.С. Гризодубової. Згідно з цією довідкою вона народилася 27 квітня 1909 рокуза новим стилем. Запис № 33 у метричній книзі був зроблений 16 травня 1909 р.(за новим стилем) в день її хрещення.

І ще проблема – увічнення пам¢яті В.С. Гризодубової у Харкові. З цією проблемою ми зіткнулися буквально з першого дня роботи в Музеї. Після встановлення та відкриття пам¢ятника В.С. Гризодубовій у Москві (1 вересня 2000 р.) ми загострили це питання й звернулися у міськраду з проханням про виділення місця під майбутній пам¢ятник, бо місце виділене раніше вже зайнято. І ось навесні 2003 р. нарешті це місце було визначене та закріплене. Щоб його нікому не віддали, як це зробили раніше, громадскість вирішила встановити там пам'ятний знак. На пам'ятник влада грошей не обіцяє.

Пам¢ятник замовляють не місто та влада, а Музей та громадскість!..

В цьому і полягає проблема увічнення пам¢яті В.С. Гризодубової, що воно не є, на відміну від Москви та Росії, справою державної важливості. Тому, популяризація життя та діяльності Гризодубової, також не є справою державної, чи то громадської важливості, бо в неї нема ніяких заслуг перед Харковом та Україною. У разі, якщо б заслуги Гризодубової були признані на державному рівні, то популяризуванням її імені та увічненням її пам¢яті займалися б не тільки небагаточисельні ентузіасти, але й державні структури, мабуть як у відношенні, наприклад, до поета Чичибабіна!