Комунікаційний підхід у музейній справі як відповідь на потреби соціуму
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Сучасна роль художника у формуванні музейної експозиції не досить повно розкрита у популярній літературі. Творчі відношення історика-експозиціонера і художника-експозиціонера будуються спонтанно і залежать від активності та досвіду учасників творчого процесу. Труднощі творчої взаємодії полягають у різниці тлумачення обраних експонатів, естетичного та образного завдань майбутньої експозиції. Художник бачить в експонаті символ часу, його внутрішню семіотику та знаковість з яких складається образ в експозиційному просторі, він переносить сучасне розуміння середи і оточуючих предметів на історичну площину. Тому, художник повинен переключити попередню функціональність експонату на більш високий ступінь сприйняття, розуміння його на естетично-символічному рівні. Процес художнього формування експозиції – це творчий процес цілої групи спеціалістів, які відіграють певну роль на тому чи іншому етапі створення музейної експозиції. Отже, прослідкуємо цей процес
І етап – ПІДГОТОВЧИЙ
(ознайомлення з науково-проектною документацією майбутньої експозиції).
Процес художнього проектування експозиції починається зі знайомства художника-експозиціонера з науково-проектною документацією майбутньої експозиції, створеної істориком – експозиціонером (наукової концепції, де сформовані головна ідея та тематична структура майбутньої експозиції; а також тематико-експозиційним планом (ТЕПом) експозиції, в якому представлені всі експонати і додаткові музейні засоби згідно тематичної структури). Дана документація є частиною проектного завдання для художника-експозиціонера, що в подальшому має ще уточнюватися. Це залежить від необхідної широти розкриття заявлених тем, виховально-пізнавальної актуальності, естетичних та інформативних запитів відвідувача, площ, що мають бути виділені для експозиції, абстрагування від від художніх засобів подачі матеріалів. Вдала робота експозиціонерів буде досягнута тільки у випадку взаєморозуміння проектного процесу, руху в одному напрямку, з’єднаних спільною ідеєю і концепцією.
Під час пізнавального процесу художник зобов’язаний візуально познайомитися зі всіма пропонованими до експозиції матеріалами. Звернути увагу на їх масштаб, об’єм, габарити, фактуру, колір, стан збереження , кількісну різноманітність для того, щоб враховувати ці властивості й характеристики у подальшій роботі зі створення експозиції. Процес « входження у роль» припускає вивчення літературних джерел, аналогів вирішення експозицій за даною тематикою в інших музеях, знайомство з технологією виготовлення і процесів використання експонатів, можливості проведення реставраційних робіт та очікуваність їх результатів.
Виконання експозиції на основі первісного ТЕПу призведе до стандартних варіантів викладки експонатів. Практика такого підходу зазвичай зводилася до самостійної викладки експозиції силами істориків-експозиціонерів музею, а художникам відводилася роль виготовлення підтекстовок, напису цитат і у кращому випадку – створенню ілюстративних малюнків, ескізів, картин, діорам, макетів і таблиць. Все це учорашній день. Сьогодні необхідно переходити до музейної експозиції, як до різновиду мистецтва, на рівні з театром, кіно, телебаченням. Синтез предметно-просторових мистецтв у експозиції повинен проходити тіж самі творчі процеси ( сценарій, режисура, постановка) з досягненням певних запрограмованих цілей та образів. Тому, на підготовлений істориком-експозиціонером ТЕП художник дивиться як на програму-завдання для подальшого художнього проектування експозиції.
ІІ етап- ФОРМУВАННЯ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ОБМЕЖЕНЬ.
Великий вплив на формування музейної експозиції мають: архітектурно-планувальні особливості представлених для експозиції площ; освітлення( штучне або природне світло); варіанти екскурсійних маршрутів, можливості задоволення ергономічних і протипожежних норм. На цьому етапі даються рекомендації стосовно: перепланіровки експозиційного простору, кількісному набору експозиційного обладнання і попередньому тематичному зонуванню майбутньої експозиції. Для цільового сприйняття експозиції відносно вікових груп відвідувачів та їх освітнього рівня також даються певні рекомендації, враховуючи, що: школярі можуть отримати естетичний доторк до історичної інформації, молоді дати можливість порівняння припускаємих тем і образів з історією та естетикою інших регіонів і країн; відвідувачам середнього віку- нових відкриттів, впевненості і гордості у своїй самобутності; старшому поколінню – розчулення і власної частки ностальгії; а для наукових співробітників – забезпечити певну частку інформаційної новизни.
Підсумком даного етапу є рекомендації з використання площ, функцій та інформативності експозиції, етики та естетики сприяння, вікових запитів та інших обмежень.
ІІІ етап- РОЗРОБКА СЦЕНАРІЮ.
Різні види мистецтва, у відповідності до своєї специфіки, припускають різний ступінь розвитку оповідального сценарію. Мистецтво музейної експозиції в цьому розумінні більш обмежено, але більш широко використовує наочність за допомогою експонатів та естетично вживає психологічно-образні акценти. Це виявляється за сприянням експозиції у русі, в ліричних або трагічних переживаннях, змінах емоційного стану, виразу настрою, внутрішньої оцінки побаченого. Сценарій експозиції пишеться сценаристом спільно з істориком-музеєзнавцем як невеликий літературний твір з ідейно-психологічним підтекстом. Сюжет сценарію містить в собі передумови розвитку дії, які пов’язані окремими темами (образ – це динамічне співвідношення, меланхолічне гальмування, статичне повторення і т.д.) або спільним технологічним процесом, або стильовою направленістю, або групою персоналій, розкиданих у часі, але які мають спільність у єдиному творчому процесі. У ціх випадках можна використовувати сюжет з попереднім напрямком тематичних акцентів, які об’єднані спільною стилістичною лінією, що береться з мистецьких течій, наприклад, в напрямку відродження, ренесансу, романтизму, символізму і т.д.
Для сценаріїв у музейному мистецтві, одним із засобів вияву зв’язків чуттєвих образів, досягнення художньої виразності є асоціативний підхід. Метод асоціацій дозволяє ефективно вживати в художньому контексті метафори і символи з одного боку, а з іншого боку подолати звичні шаблони стереотипного сприйняття. Тому естетичне сприйняття буде штовхати відвідувача до пізнання специфіки художнього асоціативного мислення.
У сценарії повинен бути закладений сюжет внутрішніх смислових сценічних образів та їх взаємодії на предметно-пізнавальному рівні демонстрації. Послідовність тематичних образів у взаємодії з ТЕПом та вирішенні на концептуальному рівні дозволить подивитись на майбутню експозицію, як на витвір нового різновиду предметно-просторових мистецтв.
IVетап – РЕЖИСУРА ЕКСПОЗИЦІЇ.
Після виготовлення «каркасу» експозиції – сценарію, треба починати роботу над режисурою експозиціїю На цьому етапі особливе значення направлено на розробку методики подачі матеріалу з високою естетичною виборчістю, асоціативністю і метафізичністю. Режисура зобов’язана підштовхувати відвідувача до образно-чуттєвого пізнання світу. У цій низці завдань зосереджені такі поняття як: національна свідомість людей, місцеві культурні традиції, семіотика, знаковість, образи часу. У роботі необхідно враховувати естетичні категорії відношень стосовно певного сценарію, вибір стилю і підбір психологічного комфорту. Тому режисер повинен володіти навиками в образотворчому мистецтві та архітектурі, історії та психології.
Обираючи художні прийоми вирішення цих завдань необхідно звернутися до основ творчого підходу- до вибору стилю. При цьому, розуміючи стиль як спільність образної системи, засобів художньої виразності, творчих прийомів, обумовлених єдністю сценічного змісту.
Треба сказати, що стилі мають декілька рівнів:
· відповідно епохи (готика, бароко, класицизм і т.д.);
· відповідно художнього напрямку (імпресіонізм, конструктивізм, абстракціонізм, сюрреалізм, поп-арт);
· відповідно індивідуальної манери автора (Гропиус, Татлин, Мельников, Кликс, Роземблюм).
Використання у творчій діяльності вже відомих в історії мистецтва художніх прийомів та стильових рис в новому контексті для досягнення певних естетичних цілей, дозволяє розширити арсенал прийомів в експозиції. Стилізація дає можливість відтворити і лаконічними засобами передати атмосферу історичної і національної особливості середи, спираючись на припустиму міру умовності при формуванні у експозиції реального простору. Це дозволить позбавитись негатитвного ефекту прямолінійного сприйняття експонату, який було фрагментарно вихоплено з середи його реального використання.
У художній практиці використовуються декілька типів естетичного впливу на відвідувача з характерними особливостями:
· трагічний ( протиріччя між вимогою та практичною неможливістю її втілення);
· драматичний ( проміжна категорія між трагедією та комедією);
· романтичний ( світогляд ілюзій);
· ліричний ( особисті переживання);
· сатиричний ( оцінка тіньових боків);
· комічний ( претензії на суб’єктивні можливості);
· гумористичний ( сполучення серьозного та кумедного);
· фантастичний ( гра уявлень) і т.д.
Вибір напрямку емоційного сприйняття фрагменту або експозиції в цілому,з перелічених категорій естетичного впливу, дозволить внести новебачення у формунання експозиції.
У арсеналі художників-експозиціонерів є декілька прийомів подачі експозиції:
· карнавальна демонстрація експонатів, яка дозволяє розміщати експонат у неприродніх для нього ситуаціях, процесах, просторі;
· святкова демонстрація експонатів активізує сприйняття експонату відвідувачем за рахунок активної оточуючої середи: повсякденно пізнаваємий предмет розміщений у новій ситуації;
· міфологічний прийом у демонстрації експонатів полягає в перетворенні предмета в інший образ, не властивий особисто експонату;
· фольклорний прийом у демонстрації експонатів яскраво виражає етнічну своєрідність і т.д.
Подібні експерименти також можуть бути використані у режисерських задумах.
Керуючись режисерським задумом, занайденим стильовим, психологічним, емоційним малюнком дозволить істотно підняти рівень показу експозиції. Успіхрежисереського впливу на формування експозиції, обумовлений його професійною змістовністю і майстерністю, істотно підніме творчий рівень тематично-пізнавального, сюжетного та естетичного сприйняття експозиції.
Всі вишеперелічені 4-х етапи, по суті є підготовчим етапом проектування експозиції. Основним завданням даних етапів є створення максимуму обмежень для художнього проектування експозиції. Практично дані матеріали-рекомендаціїєзавданням на проектування для художника-експозиціонера та дизайнера.
Vетап – РОЗРОБКА ХУДОЖНЬОГО ПРОЕКТУ.
На даному етапі до проекту, як складові частини, входять: план тематичного зонування, план розміщення обладнання з габаритними розмірами, розгортки стін експозиції, основні конструктивні вузли, візуальні перспективи або макет та пояснювальна записка з описом основних художніх прийомів, оздоблювальних матеріалів, модульної системи та попереднього кошторису.
Методика попереднього аналізу полягає у вивченні попередньо розробленого та затвердженого завдання на проектування експозиції (ТЕП, функціонально-планувальні пропозиції, сценарій, режисура). У подальшому ведеться пошук арсеналу можливих рішень і тематичного зонування, дизайн концепції, синтезу експозиції з просторовою середою та закріплення в принципових композиційних зображувальних параметрах.
Гармонізація архітектурно-дизайнерських пропозицій охоплює параметри: співзвучності, синтезу візуальної організації експозиційного простору, що призводить до масштабної координації обладнання. Все це вирішується через асоціативний аналіз початкового пошуку, який повинен відповідати результату – оригінальності та несподіваності об’ємно-просторового рішення.Структура, яка планується, повинна відповідати можливості реалізації сценарію через композицію сценічних образів і процесів сприйняття та їх матеріального втілення. Головний результат проекту – досягнути емоційної організації простору. Процес складання композиції є не одномиттєвий акт, а багатосходовий процес, який уточнюються з кожним наступним етапом художнього проектування, пов’язаний з подальшим вибором домінант, акцентів, фонів, осей симетрії.
Друга частина проектування охоплює питання мови подачі експонатів. Тут вирішуються проблеми створення особливої виразності, емоційності, експресивності, розуміння змісту експозиційних матеріалів, переміщення сприйняття експонатів з побутового рівня до експозиційного образу. Мова мистецтва дуже багата, це:
· абстрагування (відволікання від не суттєвого);
· алегорія ( переміщення розумових форм в образи метафоричної атрибутики);
· ілюзія ( збагачення експонатів додатковими смислами);
· гіперболізація (навмисне перебільшення);
· деформація (перекручення форм);
· документальність (переміщення в інший час);
· іронія (прямий та схований змісти);
· колаж (натюрморт із різноманітних предметів);
· метафора (переміщення значення одного предмета на інший);
· монументальність (спрямування вгору, динаміка);
· ритм ( повторність через окремі інтервали);
· симетрія (зведення структурних елементів до єдиної системи);
· тектоніка (варіювання пропорцій між всіма елементами);
· експресія (загострена виразність) і т.д.
Тут процес проектування полягає в протиставленні один одному почуття контрасту (смуги та радості, руху та спокою), вкладанні одно націлених відчувань (піднесеного та святкового), які художньо стимулюють до єдиної ідейно-емоційної конструкції, що виражає образну суть експозиційної середи. Планувальні рішення та емоційно-образні завдання, по мірі виконання проекту, весь час чергуються. При цьому треба проводити звірку отриманих результатів цілісності та виразності у проектних пропозиціях з ТЕПом, сценарієм, режисерськими межами і тематичним зонуванням. На цьому етапі проробляється кадрування подальшого сприйняття майбутньої експозиції.
Працюючи з експонатами, з одного боку, вирішується їх ритм, метр, шаг розміщення, з іншого боку – програмується значимість, експонатів, що використовуються (передній план, другий план, фон), з третього боку – виявлення та підкреслення силуету, пропорцій, фактури, кольорової характеристики, з четвертого боку – їх послідовність і місце показу, з п’ятого боку – їх тематична навантаженість і з шостого – їх емоційно-образне значення. І лише коли, на ескізному рівні, знаходяться всі поставлені завдання, художник-експозиціонер починає виконувати графічне подання проекту.
VIетап – ДИЗАЙНЕРСЬКЕ ОБЛАДНАННЯ
На основі художнього проекту розробляються елементи обладнання (вітрини, столики, тумби, подіуми, перегородки, декоративно-просторові установки, освітлення, вузли кріплення експонатів та підтекстовок). Визначаються конструктивні вузли, матеріали конструкцій, їх фактура і кольорова палітра –з одного боку, а з іншого - відпрацьовуються стилістичні елементи, відповідно раніш обраного стилю. Весь матеріал подається у графіці та кресленнях.
VIIетап – МОНТАЖНІ ЛИСТИ.
Відповідно художнього проекту та розробленого дизайнерського обладнання складаються масштабні розгортки площин, які призначені для розміщення експонатів. Під час компоновки матеріалів виникає композиціна необхідність доповнення або заміни експозиційних матеріалів (чергове уточнення ТЕПу). Тематика та стиль викладки експонатів зобов’язані відповідати сценарію, режисурі та художньому задуму майбутньої експозиції. Якщо досягається максимальне співвідношення цілей і можливостей, тоді виконуються графічні розгортки експозиційних площин з розміщенням на них експонатів, декору або супутніх елементів з формуючого історичного відрізка часу або процесу.
Комп’ютерні програми дозволяють робити пропорціне та маштабне збирання ілюстративно-текстового матеріалу для окремих плакатів-банерів. На основі монтажної сітки, обраної модульної системи та стильового декоративного напрямку в погодженні з сценарно-тематичноим планом складаються графічні композиції плакатів-банерів в габаритах виділених плоскостей. Далі виконується друк.
Паралельно з виготовленням монтажних листів розробляються ескізи рекламної продукції до експозиції (плакат, буклет, запрошення), виявляються та виконуються реставраційні роботи запланованих до експозиції матеріалів.
VIIIетап – ВИГОТОВЛЕНЯ ТА МОНТАЖ ОБЛАДНАННЯ.
Дані роботи виконуються згідно прийнятої проектної документації при обов’язковомуавторськомунагляду.За автором, який керується збереженням образного, стильового і естетичного рівнів майбутньої експозиції, залишається право коректувати хід та якість монтажу, застосування або заміну конструктивних і оздоблюваних матеріалів.
IXетап – ВИКЛАДКА ЕКСПОНАТІВ.
Викладка експонатів виконується на основі монтажних листів. Художнє формування натюрмортів, композицій і плакатів може вимагати заміни або доповнення експозиційних матеріалів. При цьому особливу увагу надають: досягненню ансамблевості (цілісності сприйняття констуктивів обладнання і декоративно-просторових композицій) гармонії (рівня упорядкування різноманіття композицій) та лаконізму (відсутності зайвого, почуття міри). Як останні штрихи в живописі, ці міри узагальнять сприйняття експозиції та підкреслять основні ідеї і акценти.
Фінальною частиною викладки експонатів та узагальнюючого сприйняття експозиції в цілому, є корегування локальної системи освітлення.
На всіх перелічених етапах творчого процесу формування експозиції виконання обсягу робіт обов’язково розглядається і затверджується членами Вченої ради музею.
У висновку можна стверджувати, що дана методика художнього формування музейної експозиції дозволить позбавитись аматорського підходу створення експозицій і призвести професійний творчий процес до очікуваного, оригінального, високохудожнього, естетичного і емоційно запланованого результату. Використання методики запропонованого поетапного виконання робіт складає науково-творчий підхід формування експозиції. Досягнення цього процесу дає можливість розглядати його як окремий вид просторового мистецтва – МИСТЕЦТВА МУЗЕЙНОЇ ЕКСПОЗИЦІЇ.
Список використаної літератури:
1. В.Р.Аронов “Художник и предметное творчество” М., 1987.
2. С.Б.Базазьянц “Художник, пространство, среда” М., 1983.
3. Л.С.Баешко, А.Н.Гордиенко “Энциклопедия символов”, М., 2007.
4. М.Г.Бархин “Метод работы зодчего”, М., 1981.
5. А.А.Беляева и др. “Эстетика. Словарь” М., 1989
6. Ю.Б.Борев “Эстетика” М., 1981.
7. В.Л.Глазычев “Гема Коперника. Мир науки в изобразительном искусстве” М., 1989.
8. Е.С. Громов “Начала эстетических знаний. Эстетика и искусство” М., 1984.
9. А.В.Егазаров “Иллюстрированная энциклопедия символов” М., 2003.
10. А.В.Иконников “Искусство, среда, время” М., 1985.
11. А.В.Иконников “Эстетические ценности предметно-пространственной среды” М., 1990.
12. К.Г.Левыкина и др. “Музееведение. Музеи исторического профиля” М., 1988.
13. В.В.Литвинов “Практика современной экспозиции” М., 1989.
14. И.Г.Мосин “Все о музеях мира” С.Петербург, 2007.
15. М.А.Некрасова “Искусство ансамбля” М., 1988.
16. Т.Поляков “Последняя тайна гения, или как Гоголь пришел в Пандемониум”// Музей, 2009 № 7, с. 60-67.
17. Т.Поляков “Последняя тайна гения, или как Гоголь пришел в Пандемониум”// Музей, 2009 № 11, С. 28-37.
18. Т.Поляков “Двадцать лет работы, или шесть уроков музея Маяковского”// Музей, 2009 № 12, С. 44-51.
19. А.Г.Раппапорт “Практика и теория средового подхода” М., 1985.
20. К.И.Рожденственский “Ансамбль и экспозиция” Ленинград, 1970.
21. К.И.Рожденственский “Художник, вещь, мода” М., 1988.
22. М.Й.Рутинскй, О.В.Стецюк “Музеєзнавство” К., 2008.
23. Л.В.Стародубцева “Архітектура постмодернізму” К., 1998.
24. В.В.Шевченко, І.М.Ломанчинська “Музеєзнавство” К. 2007.
25. В.Т.Шишков “Архитектурно-дизайнерское проектирование. Основы теории” М., 2006.