Платинова монета у колекції Харківського історичного музею

Серед майже 900 російських монет, які подарував Харківському історичному музею у 1971 році колекціонер В.М. Устиновський, є багато цікавих і рідкісних, але одна – зовсім незвичайна – це монета вартістю “3 рубля” 1834 р. (ЛНЗ-9). Незвичайна і за номіналом, і, особливо, за матеріалом, з якого вона виготовлена на Петербурзькому монетному дворі, де з 1828 р. по 1845 р. карбували російські платинові монети, призначені для обігу.

До цього часу платину у монетному виробництві ніколи  не використовували, хоч відома вона була ще у стародавньому Єгипті, Ефіопії, Греції, державі інків, та способи її обробки були на довгий час забуті. Знайдений іспанськими конкістадорами у 16 ст. у Південній Америці важкий тьмяний білий метал, що мав усі ознаки благородного металу: ковкість, високу теплопро відність, стійкість до природних і хімічних впливів, але не мав елегантного блиску срібла, назвали платиною, тобто “серебришком”, зменшено від іспанського plata – срібло.

Появі платинових монет Росія зобов’язана уральським промисловцям Демідовим, на копальнях яких у 20-ті рр. 19 ст. видобувалося чимало цього металу, який не знаходив тоді застосування у промисловості. Використавши свої зв’язки у столиці, Демідови “підштовхнули” казну на випуск платинових монет. Сто сімдесят років тому, 24 квітня 1828 р., вийшов іменний указ про карбування помірної кількості російської державної платинової монети вартістю 3 карбованці (вагою 2 золотника 41 доля – 10,35 г), у наступному році – монет вартістю 6 карбованців (4 золотника 82 долі -20,71 г), а у 1830 р. – 12 карбованців (9 золотників 68 долей – 41,41 г).* Таким чином уряд намагався наповнити обіг повноцінною монетою для успішної боротьби з коливанням курсу асигнацій, оскільки на той час платина хоч і була втричі дешевша золота, але у шість разів перевищувала вартість срібла. Саме співвідношення тодішніх цін на платину і срібло, з одного боку, і вибраний для платинових монет розмір, з другого, і були причиною «вторгнення» дванадцятикратного принципу у десятичну систему. Платиновий кружок, рівний за розмірами срібному карбованцю, став монетою у 12 карбованців, що дорівнювали полтині і 25 копійкам – відповідно монетами вартістю 6 і 3 карбованці.

Карбування платинової монети було своєрідним явищем для світової грошової справи. Знаменитий німецький вчений Олександр Гумбольдт відмічав, що так прекрасно виготовлені монети доводять, що у Росії зуміли подолати труднощі, пов’язані з обробкою платини. Її для російських монет одержували винятковим для свого часу способом – методом порошкової металургії. Усього за 17 років карбування платинової монети у Росії було виготовлено 1 392 012 монет на загальну суму 4251843 карбованці:

монет вартістю 12 карбованців        3 474,

– « –      6          – « –                14 847,

– « –      3          – « –                1 373 691.

Слід зауважити, що платинові монети карбувалися нерівномірно. Приміром, у 1839 році було виготовлено по 2 монети кожного номіналу, а у 1840 – тільки по одній монеті. Оскільки час обігу платинової монети співпав з періодом відносної стабілізації російської грошової системи, випадків приховування платини як скарбу не спостерігалося. Мабуть тому, уряду вдалося досить легко вилучити платинову монету з обігу, коли у 1845 році він припинив її карбування. Населенню було запропоновано у шестимісячний строк обміняти платинові монети, після чого вони могли використовуватися тільки у приватних операціях. За деякими даними, біля 75% платинових монет було повернуто на Петербурзький монетний двір.

Усі платинові монети, які зберіглися до цього часу у музеях чи приватних колекціях, за каталогом В.В. Узденікова мають той чи інший ступінь рідкості. Тому наявність у музейній колекції навіть однієї платинової монети є прикрасою колекції.

* Для карбування платинових монет використовувалася самородна уральська платина, яка не очищувалася від супутніх домішок елементів (осьмія, паладія, іридія та інших), у зв’язку з чим напис на реверсі цих монет “…чистой уральской платины” належить розуміти тільки як свідчення про відсутність у металі легуючих присадок.