Конференція, присвячена 135-річчю з дня народження Є. К. Рєдіна
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Одне із найважливіших завдань архівіста ‑ якнайширша публікація архівних матеріалів, що зберігаються в музеях, адже виставки, публікації архівних документів дають багатющий матеріал для нового прочитання і переосмислення деяких сторінок історії мистецтва. Таким є архів Михайла Степановича Ткаченка – талановитого художника, пейзажиста, мариніста, високо поцінованого і широко представленого за кордоном, і менш відомого у себе на батьківщині.
Архів художника налічує 292 одиниці зберігання. Серед них – свідоцтво про вступ до 1 класу реального училища 1879 року, в якому викладав Д. Безперчий. Саме його клопотам Ткаченко завдячував вступом до Академії мистецтв. Документ про закінчення реального училища дозволяє стверджувати, що з училища він пішов, не закінчивши 5 класу (до речі, С. Васильківський закінчив 5 клас гімназії у віці 18 років). Це свідоцтво вносить ясність у плутанину, що виникла у публікаціях 1916 р., де стверджується, що він таки закінчив 5 клас.
Про успішне навчання М.С. Ткаченка в Академії мистецтв свідчать документи 1881, 1884, 1885 років про нагородження його срібними медалями. Дозвілля Ткаченка-студента ілюструють програмки, що дають уявлення про відпочинок студентів і викладачів того часу. Серед учасників виставок – знайомі прізвища К. Веніга, В. Якобі, В. Верещагіна, А. Рябушкіна.
Після закінчення пенсіонерського строку М. Ткаченко оселяється в Парижі. 1902 року його було призначено художником морського міністерства Росії. Перебуваючи на цій посаді, майстер написав 11 картин за царськими замовленнями. Про високу оцінку його творчості свідчить документ про присвоєння йому 1909 року царського ордену Святого Станіслава ІІІ ступеня.
Про успіхи Ткаченка-художника серед французької публіки говорить і зібрана самим художником експрес-інформація з місцевих газет на 76 аркушах.
Особисті риси характеру М. Ткаченка яскраво ілюструє його листування – 202 листа до рідних і близьких, що залишилися у Харкові. Турбота, ніжність, любов до рідних переплітаються з описом вражень про міста і країни, в яких він перебував. Особливої вишуканості надають листам і маленькі акварельні заставки з зображеннями мотивів рідної української природи, що робить їх маленькими шедеврами епістолярного жанру.
Плідно представлено в архіві і його діяльність у Харківському літературно-художньому гуртку, зокрема, українському художньо-архітектурному відділі.
Останній прижиттєвий документ – телеграма – виклик від імператора з проханням прибути до Петербургу для представлення двох замовлених картин.
Події першої світової війни примушують М.С. Ткаченка повернутися до Харкова, де він помирає 2 січня 1916 року. Некролог було надруковано у всіх харківських газетах. Високу оцінку творчий спадщині М.С. Ткаченка було дано членами літературно-художнього гуртка, а останню роботу майстра – декоративне панно – для нього названо лебединою піснею художника.