Комунікаційний підхід у музейній справі як відповідь на потреби соціуму
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Харківський історичний музей є багатофункціональним інститутом соціальної пам’яті, скарбницею духовних і матеріальних цінностей, зберігачем для усіх поколінь реліквій, які розповідають про найважливіші процеси суспільного розвитку України та Харківського регіону. Як вчить історія, у виробленні і здійсненні національно-державного курсу, виборі геополітичних орієнтацій і соціально-політичних перспектив важливо ефективно використовувати повчальні уроки історичного досвіду, уникати повторення допущених раніше прорахунків і помилок, взяти на озброєння досягнення вітчизняної суспільно-політичної думки минулого, усталені національні традиції і в поєднанні з творчим використанням кращих світових зразків і сучасних надбань історичної науки впевнено рухатись вперед.
В історії України ХХ ст. події 1945 – 1991 рр. займають одне з важливих місць. Коли настала нова політична реальність –«перебудова», колектив Харківського історичного музею розгорнув діяльність по створенню нової, відмінної від часів «застою» експозиції по радянському періоду, яка власне стала складатися з кількох виставок. Але перебудова експозицій проходила в світлі вимог ХХУІІ з’їзду та ХІХ Партконференції до музеїв. На що ж потрібно було опиратися при підготовці нової експозиції чи корінної перебудові діючої? В першу чергу «науковий зміст експозиції повинен відповідати методологічним принципам марксистсько – ленінської діалектики». Розробка ж концепції нової експозиції не уявлялась без праць В.І.Леніна та партійних документів, особливо виділялося питання про місце і роль партії в житті країни, про повернення до ленінської концепції ролі партії як політичного авангарду суспільства [1.7] . Поряд з роботами В.І.Леніна приділялась велика увага роботам М.С.Горбачова «Перестройка и новое мышление для нашей страны и всего мира», а також його докладу «Об аграрной политике КПСС в современных условиях».
Після проголошення Україною незалежності Харківському історичному музеєві в 1997 р. надають інше приміщення, і, перед колективом постає надзвичайно складне й відповідальне завдання – поновити свої експозиції на нових площах. Для цього в структурі музею пройшла реорганізація: два відділи «Історія радянського суспільства (1917-1962 рр.)» і «Істрія радянського суспільства (1962-1991рр.) були злиті в один ІІ-й науково-експозиційний відділ (1917р.-сучасність), який згодом був реорганізований у ІІ-й науково-експозиційний відділ (1917-1991 рр.). Саме співробітниками цього відділу, не дивлячись на складне матеріальне становище Харківського історичного музею, були створені нові експозиції – це «Харківщина в період 1917-1940 рр.» (2009 р.) та «Велич подвигу народного» (2005 р.), які охоплювали період з 1917 до 1945 років. Та вони не дають в повному обсязі відобразити «добу радянського періоду». Для цілісного сприймання цього періоду необхідно створити повнопрофільну стаціонарну експозицію, яка б не тільки висвітлював цей неоднозначний період, а й популяризувала б всіма доступними засобами музейні зібрання.
Попередні експозиційні розробки зазначеного історичного періоду були ускладнені тим, що радянська історіографія створила однобоку концепцію вітчизняної історії. Вона стала додатком партійно-державної машини. Канонізована офіціальна концепція історії стала обов’язковою для всіх дослідників.Під впливом вказівок «згори» та в світлі вимог чергових з’їздів та пленумів КПРС до ідеологічних, масово-просвітницьких закладів по затвердженим канонам будувались і музейні експозиції по історії радянського суспільства. Все вищевикладене відносилося і до експозицій Харківського історичного музею. Перш за все виділялося питання про місце та роль партії в житті країни, республіки, ленінській концепції ролі партії як політичного авангарду суспільства. Приділялась велика увага політичним особистостям – керівникам країни та республіки, які час від часу змінювалися, а їх фотографії, книги, погруддя, цитати тощо, ставали небажаними в експозиційних залах музею.Пропагандувалися лише успіхи країни, республіки, підприємств, була відсутня єдина наукова концепція і єдине художнє рішення. Стіни експозиції прикрашали цитати зі з’їздів КПРС, які повинні були донести до відвідувача, що неодмінною умовою втілення в життя накреслених заходів партією та урядом для підвищення добробуту радянського народу є дальше невпинне зростання матеріального виробництва, його ефективності і продуктивності суспільної праці. Був присутній схематизм, однобокість у висвітленні історичних процесів, замовчування багатьох проблем історії, знеособлювання її, лакування окремих боків будівництва соціалізму, доволі слабко були висвітлені негативні сторони розвитку суспільства. Експозиція носила ілюстративний характер, вона була погано забезпечена текстами, анотаціями, етикетажем. Музейна збірка поповнювалася лише предметами, які належали відомим людям: передовикам праці, ударникам чергової п’ятирічки, нагородженим урядовими нагородами тощо. Не було повних видань, які охоплювали б всю історію України, містили багато фактів, імен, подій, а також серйозних доробок з історії Харківщини. Вочевидь вимальовувався той «вопиющий факт», що більшість експозицій, присвячених радянському періоду явно програвали порівняно з експозиціями дореволюційного періоду по ступеню предметної аттрактивності [1.6 ].
За останні роки з’явилась численна нова наукова та художня література, періодичні видання з історії України та Харківщини.
Документальною базою для майбутньої експозиції буде фондове зібрання Харківського історичного музею та документи з ДАХО.Це велика кількість персональних та ряд документів державного рівня, фотографії, плакати, грамоти, нагороди, подяки, виготовлена продукція та макети ( лопатки турбін, доїльні апарати, шестерні, свердла, прапори, вимпели, особисті речі тощо). Але вони потребують нового прочитання.
У світлі нових історичних досліджень ці матеріали можуть бути використані в експозиції для розкриття багатьох тем з нового боку.Але не слід применшувати історичних, трудових досягнень та всього того позитивного, що відбувалося в Україні, а зокрема на Харківщині в період 1945-1991 рр. Щодо предметної бази експозиції, треба зазначити, що не всі намічені проблеми можуть бути розкриті різноманітними експозиційними матеріалами. Для повноти розкриття цих проблем потрібно буде використати різні методи показу: створити художній образ, використати технічні засоби з демонстрацією відеоматеріалів.
ХХ століття ще довго буде жити в особистих спогадах, оскільки багато подій радянської епохи пройшли повз зір тих, хто живе і понині. І тому для підтримання достатнього рівня музейної експозиції з тематики недалекого минулого великого значення набуває архітектурно-художне оформлення. З метою підвищення атрактивності майбутньої експозиції хотілось би широко використати в її побудові елементи ансамблевого методу. Залучення до експозиції різноманітного матеріалу дасть змогу створити яскраві образи минулогоза допомогою кількох комплексів таких,як: «Куточок цілинників», «Роль Харкова в розвитку космонавтики», «Розвиток культури», «Матеріальний рівень життя трудящих», «Локальні конфлікти». А музейні предмети зможуть демонструватися ніби в своєму середовищі.
Майбутня експозиція буде розміщена на площі близько 200 кв. м. Передбачається, що вона почнеться з теми повоєнних років. Війна з гітлерівською Німеччиною згуртувала навколо радянського уряду всі народи СРСР, включаючи український. Перемога у війні переважно поколінням людей, які були виховані радянською владою, дали друге дихання сталінському режиму. Тому перш за все в новій експозиції треба приділити увагу ціни перемоги над фашизмом: матеріальним та людським втратам України, а також важким наслідкам окупації для Харківщини. Важким іспитом для країни став голод 1946-1947 рр. Поряд з цим необхідно проаналізувати рівень матеріального та духовного життя народу-переможця. Адже досягненні успіхи в відбудові народного господарства були затьмарені новою хвилею репресій проти солдат Червоної Армії, тих, хто пройшов катівні фашистських концтаборів; боротьбою з проявами «буржуазного націоналізму», космополітизму у літературі та мистецтві, посиленням ідеологічного тиску на видатних науковців.
Смерть Сталіна у березні 1953 р., а одразу за нею кампанія «десталінізації» і період «відлиги», зв’язаний з ім’ям М.Хрущова яскраво характеризують наступний розділ експозиції. Під час роботи над цим розділом необхідно також не забувати і про соціально – економічне положення Харківщини в першій половині 1950-х років. В цей час загострилися кризисні тенденції, сільське господарство області, як і всієї країни знаходилося на межі занепаду. Особливе місце в історії радянської доби посів ХХ з’їзд КПРС. Він легітимізував розпочату наступниками Й.Сталіна кампанію боротьби з «культом особи», тобто засудив одноосібну сталінську диктатуру. Портрети, погруддя, прапори з образом Й.Сталіна змінювалися фотографіями М.Хрущова на тлі безкінечних полів кукурудзи. В експозиції доцільно показати курс на демократизацію, як в суспільному житті так і в економіці. Ці питання можна висвітлити на прикладі діяльності Харківського раднаргоспу ( використовуючи документи, фотографії, газети) . Висвітлюючи його позитивні боки, необхідно підкреслити й негативні тенденції, такі як: руйнація внутрішньогалузевих зв’язків, відсталість у науково-технічному прогресі. Не можна обійти стороною і зміни в аграрній політиці: «експерименти» в сільському господарстві, тиск на особисті присадибні господарства, «кукурудзяна кампанія». Період, який публіцисти услід за Еренбургом назвали «відлигою» мав двоякий характер: з одного боку запропоновані М.Хрущовим реформи були непослідовними, суперечливими, часто породжували нові проблеми, продовжувала діяти цензура, будь-яке інакомислення, дисиденство. але в країні відбулись зміни. Припинилися репресії, мертвим повертали чесні імена, матеріальний рівень життя народу значно підвищився, на ідеях критики культу особи зародилося «шістдесятництво», швидким темпами розвивалась наука і найважливішим її досягненням був початок освоєння космосу [1.4]. Доцільно буде розширити в новій експозиції показ теми «Космонавтика», оскільки багато харківських підприємств розробляли устаткування для космічних досліджень, зокрема багато космонавтів закінчили Харківське вище авіаційне училищі ім. С.І.Грицевця. Обов’язково треба відмітити участь молоді Харківщини в освоєнні перелогових і цілинних земель, масштабне будівництво в нашому регіоні.
Диктатура М.Хрущова виявилась ефемерною: його ж висуванці дочекалися сприятливого моменту, щоб організувати змову в жовтні 1964 р., звинуватити свого патрона в волюнтаризмі й відправити його на пенсію. Два наступних десятиліття (середина 60-х рр. - квітень 1985 р.) характеризувалися відмовою від реформ і були названі публіцистами епохою «застою». Виявилося, що в умовах науково-технічної революції командна економіка СРСР безнадійно відстає від ринкової країн Заходу. Епоху «застою» уособлювала фігура генерального секретаря КПРС Л.Брежнєва, який був політичним довгожителем і виконував функції координатора в системі влади. Той етап еволюції, який брежнєвські пропагандисти називали «розвинутим соціалізмом», підтримувався з боку держави індивідуальним терором, спрямованим проти незгодних із радянським способом життя.
Але термін «період застою» не можна було примінити до усіх сфер життя суспільства: країна не стояла на місці – розвиток був, але темпи його поступово знижувалися і не відповідали зростаючим потребам суспільства. Реальні важелі влади були зосереджені як і раніше в руках партійно-державного апарату, мав місце розрив між словом та ділом, а насамперед інтенсивний шлях розвитку економіки, відставання науково-технічного прогресу, залишковий принцип соціального розвитку. Використовуючи загальноукраїнський та місцевий матеріал необхідно розкрити в експозиції суперечливі процеси цього періоду. Потребують переосмислювання теми «Підтримка національно - визвольної боротьби народів світу» та «Боротьба за зміцнення миру», які ґрунтувалися «на відданості принципам пролетарського інтернаціоналізму, коли СРСР, УРСР та інші соціалістичні країни подавали всебічну допомогу молодим незалежним країнам». Важливо всебічно розкрити ці теми: з одного боку технічна допомога у будівництві підприємств та інших об’єктів, підготовка національних кадрів, технічних і наукових працівників; з іншого – вторгнення військ Варшавського Договору в Чехословаччину, допомога військовою технікою та участь радянських військовослужбовців у локальних конфліктах другої половини ХХ ст. (Лаос, В’єтнам, Алжир, Ангола, Ефіопія, Афганістан та ін.). Особливу увагу потрібно приділити подіям в Афганістані, про які знають більша частина нашого суспільства і де загинуло 3208 військовослужбовців з України . Найбільш складним в експозиційному рішенні будуть:
- показ спочатку уповільнення економічного розвитку, а потім і занепад вітчизняної економіки;
- незадовільний стан в аграрному секторі – криза колгоспно-радгоспного ладу;
- складні і суперечливі процеси в сфері освіти та культури.
Необхідно донести до відвідувачів, що криза, яка охопила країну, вимагала відповідальних, справді історичних рішень і країна стояла на порозі кардинальних змін. Глухе незадоволення відсутністю демократичних свобод, власним становищем і станом справ у країні проявилося в усіх верствах суспільства. Зародився відкритий опозиційний рух, який не був однорідним - у ньому було кілька течій, що відрізнялися одна від другої метою та ідейним спрямуванням, з’являються «дисиденти», які виступають проти брежнєвського «застою», створюється Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод (Українська Гельсінська Група), виникає Ініціативна група захисту прав людини, членом якої був наш земляк Г.Алтунян. Важливо підкреслити в майбутній експозиції, що загальноукраїнський опозиційний рух, що виник на ґрунті національно-визвольного руху та опозиційного комуністичній ідеології інакодумства разом з іншими чинниками привели Україну до незалежності.
Перша спроба реальної демократизації політичного режиму в СРСР під час горбачовської «перебудови» закінчилася розпадом самої КПРС, а також комуністичного ладу, як в середині самої країни, так і в країнах соціалістичної співдружності. Була створена нова політична реальність, хоч її ще не усвідомили у повному обсязі ні в середині країни, ні за її межами. Радянські, державні, адміністративні органи влади, як і раніше, чекали керівних вказівок від секретарів компартійних комітетів.
Самостійного експозиційного рішення потребує період з квітня 1985 р. до грудня 1991 р., коли почався «новий етап розвитку радянського суспільства», який пов’язували з квітневим Пленумом ЦК КПРС. Одним з найвідоміших гасел того періоду було «прискорення», що орієнтувало трудящих на різке підвищення продуктивності праці, на впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу тощо. Висувалися грандіозні плани: за 1986-2000 рр. створити виробничий потенціал, що дорівнював би створеному за всі попередні роки радянської влади. Економічна реформа передбачала розширення сфери кооперативів та індивідуальної трудової діяльності. Але окремі зрушення у запровадженні нових форм і методів господарювання в промисловості та сільського господарства не привели до очікуваного перелому. Середньорічні темпи приросту національного доходу в республіці дедалі зменшувався, зростав товарний дефіцит, посилювалася інфляція. Верховна Рада УРСР приймає концепцію переходу УРСР до ринкової економіки, та вона виявилась неефективною: з’являються величезні черги, запроваджуються продаж продовольчих і промислових товарів та продукції виробничо-технічного призначення з використанням картки споживача з відривними купонами. В основному цей період представлений листівками, фотографіями, газетами, посвідченнями, невеликою кількість речових експонатів.
Доцільно також відобразити під новим кутом тему аварії на Чорнобильській АЕС. Чорнобиль – подія безприкладна світовій історії, з якою не порівняти жодної відомої катастрофи, грізне попередження усьому цивілізованому людству. Ця екологічна катастрофа ХХ ст. призвела в Україні до страшних наслідків: погіршилося здоров’я близько 3 млн. людей, багато з яких продовжувало жити на забрудненій території, лише прямі збитки склали 10 млрд. доларів. І в цей же час, коли радіація перевищувала допустимі норми у Києві була проведена першотравнева демонстрація. Аварія на Чорнобильській АЕС підірвала довір’я до радянської системи, стала жорстоким випробуванням для гласності, пробудила усвідомлення національних інтересів українського народу і перетворилася в могутній політичний чинник суспільного життя. Вагоме місце в експозиції повинна зайняти розповідь про харків’ян – пожежників, робітників, вчених, військовослужбовців, будівельників, церковнослужителів, які приймали участь у ліквідації наслідків аварії та будували нове житло на Харківщині для переселенців з Зони відчуження.
І останньою, заключною і стержневою темою в новій експозиції стане « Початок революційних змін і національне відродження українського народу». Це нова тема, яка до цього часу ніколи не була представлена в експозиції музею і тому її розкриття потребує важкої, кропіткої праці співробітників.
У 1987-1989 рр. в Україні з’явилися тисячі різноманітних неформальних організацій, громадських об’єднань, товариств. Досить значною за своїм впливом і роллю виявилася Харківська міська організація Всеукраїнського культурно-освітнього і добродійного товариства «Меморіал», заснованого восени 1988 р. Було розпочато публікацію «Мартирологу» харків’ян – жертв політичних репресій, обнародувано наявність масового поховання радянських і польських громадян у 6-му кварталі Лісопарку м. Харкова. У республіці стихійно виникають перші масові мітинги, 26 березня 1989 р. на мітингу у Львові вперше з початку перебудови було піднято синьо-жовтий прапор. Починається страйкова боротьба робітничого класу. Поряд з економічними вимогами починають з’являються політичні – розпуск КПРС, вихід України з СРСР. Кульмінацією цих процесів стало прийняття найголовнішого документу Верховної Ради - Декларації про Державний суверенітет України, прийнятий 16 липня 1990 р. Текст цього документу повинен буде зайняти одно з центральних місць в майбутній експозиції. З розкриттям музейними засобами цієї підтеми стануть зрозумілими подальші події в історії нашої країни, які привели Україну до Незалежності.
Новим аспектом в побудові експозиції також буде показ національного відродження українського народу: боротьба за піднесення статусу української мови, поява нової символіки, повернення історичної пам’яті, забутих і репресованих діячів української культури, розкриття «білих плям» в історії України. Важливою складовою частиною національно-культурного відродження було відродження церкви, зокрема, заборонених української греко-каталицької та Української автокефальної православної церкви.
Для надання експозиції закінченості, атрактивності, образності кожний розділ повинен буде супроводжуватися пояснювальними текстами, таблицями, лозунгами, фотографіями великих розмірів, як фон і символічний образ епохи контрастної у своїх звершеннях, досягненнях. Для розвантаження зорового сприймання документальних матеріалів доцільно буде використовувати музичне та освітлювальне оформлення.
Співробітники музею використають увесь накопичений досвід для створення експозиції та її популяризації поміж мешканців Харківщини та гостей нашого міста.
Список використаної літератури.
1. Зыкова Т. Приметы советской епохи. //Журнал «Музей». – 2007.-№ 2. – С.27-34.
2. Історія міста Харкова ХХ століття / О.Н.Ярмиш, С.І.Посохов, А.І.Епштейн та ін.- Харків, Фоліо, 2004. – 686 с.
3. 3.Калініченко В.В., Рибалка І.К. Історія України. Частина ІІІ: 1917-2003 рр. – Харків: ХНУ, 2004. – 628 с.
4. Лаас Н.О., Крупина В.О. Проблеми історії України 1945-1991 рр. на сторінках «Українського історичного журналу» // Український історичний журнал. – 2006. - № 6.-С.142-166.
5. Литвин В.М. Історія України. Том ІІІ. Новітній час (1914-2004). – Київ, Видавничий дім «Альтернативи», 2005. – 832 с.
6. Поляков Е.П. Смерть музея, или Музейная экспозициякак феномен отечественноъ культуры пришлого века. // Журнал «Музей». – 2007. - № 5. – С.74-88.
7. Совершенствование экспозиций по истории советского общества (инструктивно-методическое письмо). – Харьков, 1989. – 14 с.
8. Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР післясталінської доби. – Острог: Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2009. – 526 с.