Конференція, присвячена 75-річчю Музею Слобідської України ім. Г. С. Сковороди
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Книжковий репертуар у житті кожної нації має багатофункціональне призначення. По-перше, книжкова продукція - яскравий показчик досягнень нації в її історичному розвитку, по-друге, це невід'ємна частина національної культури, по-третє, книги, особливо стародруки та першодруки, виступають як об'єкти для наукового дослідження нарівні з археологічними, археографічними та іншими пам'ятками історії.
В умовах державного відродження України стало можливим прийняття урядом спеціальної науково-дослідної програми "Доку-ментальна пам'ять України", об'єктом вивчення якої є книга, в її багатстві типо-видового складу. Організаційно виконання цієї програми пов'язане з установами, які зберігають, відновлюють, пропагують, вивчають книгу: бібліотеки, музеї, архіви. Головний принцип розподілу роботи щодо вивчення книжкового репертуару є територіальний. На порядок денний постає завдання вивчення книги і книжкової справи окремих історико-культурних формувань - Слобожанщини, Поділля, Волині, Наддніпрянської України, Галичини, Буковини. Відтворені репертуари місцевої книги кожної з перелічених територій увійдуть складовою частиною в український книжковий репертуар.
Місце музеїв у справі відтворення місцевих репертуарів було предметом окремих досліджень у 20-ті роки, коли йшов процес будування мережі музейних установ в Україні. В документах новоствореної Академії наук України, зокрема Краєзнавчої комісії УАН, музеї визначались як "лабораторії" краєзнавчої роботи на місцях. У 1924 р. в Україні налічувалось понад 75 музеїв. Особливо багато виникло в цей період музеїв історичних. Постає питання про організаційну структуру та зміст роботи музейних установ. В одному з перших посібників з музеєзнавства "Про музеї та музейництво"(Львів, 1920) І.Свєнцицький доводить необхідність роботи з книгою як з експонатом музею. Окремий розділ цього видання має назву "Книговодство". Досвід роботи музеїв України в 20-ті рр. дає нам приклади ретельної пошукової та науково- дослідної роботи в царині вивчення місцевої книги.
Сучасні завдання історичних музеїв у роботі з місцевою книгою обумовлюються напрямками краєзнавчої науково-дослідної роботи конкретного музею. Відродження наукового краєзнавства, повернення його із забуття відкриває можливості для написання історії місцевої книги. Досконале вивчення історії краю, його культурних стосунків з сусідніми регіонами дає можливість виявити джерела пошуку місцевих видань, адреси видавництв та редакторського складу окремих збірників, установлення точної дати друкування книжок. Не менш важливою справою є написання історії місцевої книги в особах, ім'я яких вилучені з пам'яті народу або залишились невідомими науковій громадськості. Вирішення цих питань неможливе в умовах бібліотек. Краєзнавчі відділи обласних бібліотек виконують завдання, пов'язані з поточною роботою над краєзнавчими та місцевими виданнями: обслуговування читачів, ведення краєзнавчого довідково- бібліографічного апарату, складання бібліографічних покажчиків. Бібліотеки в даному випадку відіграють роль бібліографічної бази дослідження історії краєвої книги.
Потреба координаційної роботи в процесі створення репертуару місцевої книги для бібліотек стає необхідністю. Працівникам бібліотек бракує історичних знань, уміння аналізувати окремі історичні факти. Пошук та вивчення місцевої книги в бібліотеках ведеться суто бібліографічними методами. Серйозність поставленого завдання примушує обласні бібліотеки шукати нові організаційні форми діяльності. Доцільно у цьому контексті розглянути досвід Дніпропетровської обласної бібліотеки, в якій відділ краєзнавчої літератури та бібліографії розташований в приміщенні Державного історичного музею ім. Д.Яворницького.