Шкільна освіта у Харкові в роки німецької окупації (1941 - 1943 рр.)

В період тимчасової окупації Харкова німецько-фашистськими військами в ньому була здійснена спроба організувати шкільну освіту для дітей до 15 років. Одразу зазначимо, що відповідні заходи щодо освіти проводилися під час першої окупації (кінець жовтня 1941 - початок 1943 рр.), а в останні п'ять місяців (березень - серпень 1943 р.) система освіти майже не функціонувала.

Невдовзі після окупації Харкова, в газеті "Нова  Україна" було оголошено про відкриття 20 українських шкіл, а потім і про прийом заяв до першої української чоловічої гімназії. Однак, значною мірою, такі оголошення мали декларативний характер. Відкриття гімназії, наприклад, так і не відбулося.  Відділ освіти міської управи пояснив це тим, що німецьке командування не може дозволити відкриття середньої школи, поки є  тільки більшовицькі підручники і не надано відповідних методичних  настанов викладачам. В січні 1942 р. були створені кілька  авторських бригад для складання нових шкільних програм та написання підручників з історії України, української мови й української літератури, які б мали прогерманську та профашистську спрямованість. 1 вересня 1942 р. за пропозицією штабу Розенберга  почала свою роботу комісія по очищенню книгосховищ м.Харкова від "небажаної" літератури. 21 січня 1943 р. почали працювати короткочасні курси для вчителів шкіл, вихователів дитячих садків та інтернатів (всього в списку 120 прізвищ). Втім, реально налагодити шкільну справу так і не вдалося.

Перш за все, звертає на себе увагу факт різкого скорочення кількості шкіл та учнів у них. За офіційними даними міської управи, які є підстави вважати перебільшеними, на 1 вересня 1942 р. у школах налічувалося лише 11216 учнів (з них 3237 - учні 5-7 класів). Більшість шкіл були закриті, а їх майно розкрадено окупантами та розтягнуто мешканцями міста (на паливо та для інших цілей). Наприклад, на території 8-го району Харкова школи NN 18,45,53,61,83 пустували, в приміщенні школи N 11 були розміщені німецькі війська. Ті школи, що функціонували, відчували гостру нестачу всього: від парт до зошитів. Заробітна плата вчителів дорівнювала 200-400 карбованців (або 20-40 німецьких марок). Про розмір цієї заробітної плати свідчить такий факт: 8 свічок, якими освітлювалася канцелярія однієї з шкіл, були куплені на базарі в грудні 1942 р. за 200 карбованців.

Спроби організувати позашкільну освіту також мали місце. У вересні 1942 р. директор холодногорського Будинку культури звернувся до відділу культури та освіти міської управи з проханням  відкрити підготовчі класи для дітей з метою вивчення німецької та української мов, математики, географії, природознавства. Однак, у відповідь було зазначено, що вся учбова робота має проводитися лише в школі. До речі, значення міської управи у вирішенні питань організації шкільної освіти здебільшого було номінальним. Усі документи повинні були складатися на двох мовах (німецькій та українській), найпростіші проблеми шкільного життя (введення пропускного режиму, купівля велосипеду для  директора школи, щоб він міг дістатися до роботи і т.п.) потребували візи представників німецької адміністрації.

Таким чином, втрати, які були нанесені справі народної  освіти в Харкові під час німецько-фашистської окупації, значно  перевищували ті спроби по її налагодженню, що здійснювали німецька адміністрація та створені нею місцеві націоналістичні органи управління.