П.С. Уварова і ХІІ Археологічний з'їзд

Історії археології належить маловідоме широкому колу громадськості ім’я Парасковії Сергіївни Уварової. Графиня Уварова, уроджена княгиня Щербат’єва, одна з найосвіченіших російських жінок, народилася у 1840 році в Харківській губернії, Вона є автором 174 праць з різних питань археології. Найбільш значними з них є «Могильники Северного Кавказа» (Материалы по археологии Кавказа. М., 1900), «Кавказ: Путевые заметки» (т. 1-3. М., 1887-1904) та ін.

Наукову діяльність Уварова розпочала ще за життя свого чоловіка - О.С. Уварова, відомого організатора археологічної науки, почесного члена Петербурзької Академії наук. У квітні 1885 року її обирають головою Імператорського Московського археологічного товариства, яким вона керувала понад 20 років. Без перебільшення можна сказати, що завдяки безпосереднім зусиллям Уварової, її невтомній енергії Московське археологічне товариство значно розширило свою діяльність, сприяючи широкому розповсюдженню знань про старожитності. Своєму голові товариство зобов’язане великими успіхами у розкопках на Кавказі та сході Росії. Але найбільш відомою стала ця жінка як постійний голова і організатор російських археологічних з’їздів, які скликалися за ініціативою товариства і зробили гідний внесок у розвиток російської археології.

З’їзди проводилися у різних містах країни. У їх тематиці переважали доповіді, пов’язані з історією та археологією краю, де проходив з’їзд. Крім археологічних питань на з’їздах проголошувалися доповіді з історії, географії, етнографії, історії мистецтва, мови та писемності, нумізматики тощо.

Матеріали археологічних з’їздів узагальнювалися в «Трудах», на сторінках яких друкувалися доповіді та звіти про археологічні роботи, складалися каталоги виставок, звіти підготовчих комітетів з’їздів та інші. 1-й з’їзд відбувся у 1869 році у Москві. Географія наступних з’їздів - Петербург, Київ, Казань, Тифліс... Напередодні скликання кожного з’їзду проводилися посилені археологічні роботи в тому краї, де повинен був проходити з’їзд. До з’їздів влаштовувалися археологічні виставки, екскурсії та експедиції. У з’їздах брали участь, як правило, декілька сотень учасників. На багатьох з них були присутні відомі іноземні археологи. З’їзди сприяли розвитку історичної і археологічної науки в Росії і поширенню інтересу до археологічних пам’яток у широких колах суспільства.

ХІІ археологічний з’їзд проходив у серпні 1902 року в стінах Харківського університету. Його безпосереднім організатором (як і 5 попередніх) була П.С. Уварова. Виступаючи у квітні 1900 року на четвертому засіданні харківського підготовчого комітету по влаштуванню ХІІ археологічного з’їзду, його голова Д.І. Багалій відзначав надзвичайну енергію Уварової, її організаторський хист, глибокі знання і гарячу відданість своїй справі.

Для проведення Харківського з’їзду, придбання етнографічних і археологічних експонатів, виданя «Трудів» з’їзду Московське археологічне товариство виділило 16000 карбованців, серед яких були й особисті пожертвування Уварової.

У січні 1900 року під її головуванням у Москві зібрався Підготовчий комітет по визначенню порядку проведення Харківського з’їзду та його влаштуванню. Його члени висловили думку про необхідність і важливість вивчення малодослідженої місцевості, яка входить до складу Харківської і прилеглих до неї губерній, відомої в російській історії під назвою «Половецького степу» або «Дикого поля». Перед підготовчим комітетом були поставлені такі завдання:

1)  провести систематичні дослідження Харківської, Курської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської, північної частини Таврійської губернії та Донської і Кубанської областей;

2)  збирати побутові речі цього району для характеристики історичного минулого Старої Малоросії, Слобідської України, Запоріжжя та їх спадкоємців: Новоросії, Військ Донського і Кубанського;

3)  з’ясувати питання про поховання кочовиків;

4)  обстежити городище Донецького басейну, звернувши особливу увагу на городище Донець, де, за літописами, зупинявся князь Ігор Святославич, якого переслідували половці;

5)  здійснити екскурсії для вивчення церковних старожитностей у зазначеному районі;

6)  обстежити і вивчити археографічно Харківську і Полтавську губернії;

7)  продовжити дослідження Зарецького і Богодухівського повітів та неолітичної зупинки;

8)  скласти археологічні карти Харківської, Воронізької, Курської, Орловської, Полтавської, Чернігівської губерній і Кубанської області.

Як голова Підготовчого комітету, Уварова налагоджує контакти з всіма губерніями, які передбачалося вивчити, намагається зацікавити справою з’їзду і збиранням для нього матеріалів, експонатів, відомостей про приватні колекції старожитностей. Намагаючись одержати грошові пожертвування для влаштування виставки і спорядження археологічних експедицій, звертається до різних установ і приватних осіб. Вона здійснила велику і копітку роботу у столичних архівах по дослідженню матеріалів з історії Малоросії і Слобідської України.

Про велику роботу по організації ХІІ з’їзду, яка продовжувалася 3 роки, Уварова розповіла в день його відкриття у своєму звіті про діяльність Підготовчого комітету.

Звіт комітету свідчить про гаряче співчуття, яке зустрічали його заклики всюди: у вчених товариствах, у представників влади, в земствах, в міському керівництві, у приватних осіб, духовенства, землевласників, народних вчителів тощо.

Робота з’їзду продовжувалася 12 днів (з 15 по 27 серпня), причому кожного дня, крім днів екскурсій, відбувалося від 3 до 6 засідань по таких відділах: старожитностей первісних, старожитностей історико-географічних та етнографічних, пам’яток мистецтв, нумізматики і сфрагістики, побуту господарчого, домашнього, юридичного, громадського і військового, старожитностей церковних, пам’яток мови та писемності, старожитностей класичних, візантійських, східних і західно-європейських, пам’яток археографічних. За цими напрямками читалися і обговорювалися реферати.

Не вдаючися до критичного розбору доповідей, графиня Уварова на заключному засіданні вказала на те нове, що внесли вони у науку. Згодом вона сама редагувала «Труды» з’їзду.

Великий резонанс одержала приурочена до з’їзду виставка колекцій старовини, яка мала наукове та освітнє значення і відвідувачами якої були як інтелігентні люди, так і простий народ. Пізніше було складено «Каталог виставки», редактором якого була Уварова.

Під час роботи з’їзду під керівництвом Уварової було організовано дві екскурсії. Вона особисто брала участь у розкопках в басейні річки Ворскли біля селища Ницахи Охтирського повіту Харківської губернії поблизу маєтку П.І. Харитоненка. Друга екскурсія була здійснена на Донецьке городище.

Чимало енергії вимагалося від Парасковії Сергіївни для виконання постанов з’їзду про вирішення питань у державних установах. Зокрема, вона зверталася до Міністра внутрішніх справ з проханням захистити кобзарів і лірників, адже вони є не жебраками, а сліпцями і заробляють на хліб виконанням пісень релігійного, історичного і побутового характеру; доводила необхідність негайного видання закону про заборону вивозу старожитностей за межі Росії; просила про сприяння у справі складання археологічного словника та ін.

Велика заслуга Уварової і в організації етнографічного музею при Харківському університеті. Це за її пропозицією були знайдені кошти для його створення. Вони були одержані від продажу книги Д.І. Іловайського «Дополнительная полемика по варяго-русскому и гуннскому вопросам», присвяченої з’їзду.

За її проханням було одержано дозвіл залишити експонати археологічної виставки у Харкові для організації музею.

Не можна не згадати про ставлення Уварової до музейної справи взагалі. Вона вважала, що національна свідомість народу не може існувати без свого минулого, своєї культури. Відстоюючи ці знання, Уварова виступала за створення обласних музеїв, за широку допомогу їм з боку суспільства і уряду.

Значення ХІІ з’їзду, який вперше викликав масу досліджень про Слобідську Україну, а також дав багато матеріалу для її вивчення в майбутньому, важко переоцінити. Він залишив цей матеріал у спадщину, створивши в Музеї красних мистецтв університету відділ місцевих старожитностей, а також Музей Історико-філологічного товариства при університеті.

Успіх цієї справи, як бачимо, багато в чому залежав від діяльності П.С. Уварової. Незважаючи на те, що на думку деяких вчених-археологів, її праці мають дилетантський характер, головне значення діяльності Уварової - у великій організаційній роботі по вивченню вітчизняних старожитностей і охороні пам’яток давнини.