Конференція, присвячена 95-річчю XII Археологічного з’їзду
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Позитивні зміни у ставленні держави до церкви на початку 90-х років ХХ ст. дали можливість вітчизняній творчій науковій думці звернутися до вивчення церковної національно-культурної спадщини. Почалася робота по поверненню з небуття імен науковців, долі більшості яких безпосередньо були пов’язані з музейною практикою збирання, вивчення і зберігання церковних старожитностей, і по відновленню набутого ними досвіду.
Початок діяльному вивченню вітчизняної церковної старовини було покладено Московським археологічним товариством, заснованим у 1864 р. Нове об’єднання науковців стало головним організатором і упорядником археологічних з’їздів, діяльність яких сприяла розвитку місцевої науки, виховувала потребу у збереженні пам’яток минулого. В результаті були відкриті цінні пам’ятки, які згодом увійшли до історії вітчизняної і світової культури, збагатили колекції багатьох музеїв.
У Харкові з 15 до 27 серпня 1902 р. відбувся ХП археологічний з’їзд. Підготовку до з’їзду здійснив Попередній комітет, до складу якого увійшли науковці Харківського університету, члени історико-філологічного товариства, священнослужителі. Серед них були професори Д.І. Багалій, Є.К. Редін, С.А. Лебєдєв, М.Г. Халанський, протоієреї І.І. Філевський, П.Г. Фомін та багато інших. Одним з найважливіших завдань цього комітету було виявлення матеріалів з історії місцевої церковної старовини, а також зібрання і наукове опрацювання найхарактерніших для Слобідської України колекцій ікон, хрестів, окладів ікон і богослужбових книг, дарохранильниць, облачень - виробів майстрів і народних умільців XVII-XIX cт. ст. Ця мета була досягнута шляхом здійснення численних наукових експедицій до Охтирського, Лебединського, Ізюмського, Зміївського, Вовчанського та Харківського повітів, ознайомлення із скарбами ризниць церков і монастирів, зі старими культовими предметами, які вийшли з ужитку і знаходилися звичайно у дзвіницях, з матеріалами архівів, бібліотек. Внаслідок цієї копіткої роботи були видані наукові праці, прочитані доповіді і відкрито один з розділів виставки «Пам’ятки церковних старожитностей». На виставці, автором якої був професор історії мистецтв Є.К. Редін, експонувалося 1972 предмети. Це стало значним вкладом у вивчення історії церковної архітектури та іконопису на Слобідській Україні.
Після закінчення роботи з’їзду пам’ятки церковної старовини частково надійшли до Музею красних мистецтв і старожитностей університету. В першу чергу це подарунки від різних осіб, а також більшість місцевих предметів, які були зібрані під час експедицій. Так було запопочатковано відділ церковної старовини музею університету, директором якого з 1893 р. був професор Є.К. Редін. Серед перших експонатів музею було 57 предметів, які подарували В.І. Срезневський, В.Н. Фіногенов, Свєт, Єршов, Ткаченко, проф. Ю. Морозов, священики П. Д’яков, Лукашов, Захар’єв, вчитель Стешкін, земський начальник П.П. Бєлкін та інші. В.І. Срезневським було передано 14 предметів з зібрання покійного академіка І.І. Срезневського. Це потири, дискос, блюдо, звездиця, копіє, лжиця, весільний вінець, фелоні, стихар, єпітрахилі, які були вивезені І.І. Срезневським з сільської церкви на півночі Росії. Священик церкви Вознесіння с. Савинці Ізюмського повіту П.Д’яков подарував музею плащаницю, воздух, ризу, копіє, ікону «Свята великомучениця Ірина». Професор Ю. Морозов подарував мідний медальйон і хрест. Священик церкви Різдва Богородиці сл.Олексіївки Харківського повіту Захар’єв - ікони «Святий Митрофан Воронезький», «Розп’яття», «Свята Великомучениця Варвара». 13 предметів (7 ікон і 6 хрестів) перейшли до музею як власність попереднього комітету. Вони були зібрані під час експедиції до слободи Верхнього Салтова Вовчанського повіту.
Надходження на виставку з Покровського, Святогорського монастирів, деяких храмів Харківської єпархії були повернуті до ризниць. Це ікони «Божа Мати з немовлям», «Богородиця Іверська», «Коронування Богородиці», 7 хрестів, серед яких вирізняється видатна пам’ятка ювелірного мистецтва 1742 р. - срібний позолочений хрест, влаштований на кошти преосвященного Митрофана Тверського, дарохранильниця, чудові оклади Євангелій 1698 р. і 1707 р. з ризниці Харківського Архієрейського дому. Хрести, потири, складаний образ, 8 ікон з ризниці Святогорського монастиря. Серед них ікона «Святий Микола», за переказами, найдавніша ікона, яку знайшли на крейдяному стовпі Святих гір, ікони «Успіння Пресвятої Богородиці», «Не ридай мене мати» та інші.
Решта експонатів з виставки ХП археологічного з’їзду за роз-порядженням владики Арсенія Брянцева була передана до музею семінарії, пізніше, у 1913 р., до єпархіального церковно-археологічного музею. Директором цього музею призначили протоієрея П.Г. Фоміна, голову церковно-археологічного товариства. Першими експонатами цього музею стають потири, хрести, ікони, дарохранильниці. Серед них чотирикінцевий срібний позолочений хрест чудової роботи XVII ст. За переказами, цей хрест був влаштований сином гетьмана Самойловича Григорієм, полковником Чернігівським. Плідна робота з вивчення пам’яток продовжується у місцевих церковно-археологічних музеях до 1920 р.
На світанку радянської влади музеї включаються у роботу по фор-муванню матеріалістичного світогляду людини комуністичного суспільства. Починається процес секуляризації тієї частини культури, яка прямо була пов’язана з релігійним культом, з церковною обрядовістю. За таких умов потреба у церковних музеях відпала. У 1920 р. на базі двох харківських церковних музеїв створюється один - церковно-історичний, до фондів якого надходять ікони і картини на біблійні теми. З 1922 р. його перетворено на Музей Українського Мистецтва (МУМ). У 1934 р. ці експонати були передані до Української картинної галереї (УКГ). Це ікони «Плоди страждань Христових», «Свята Варвара», «Свята Великомучениця Параскева», «Три святителі», «Деісус», «Різдво Богородиці» та інші.
У 1920 р. вироби майстрів-ювелірів і народних умільців з металу, дерева з музею університету були передані до Музею Слобідської України (МСУ). На початку 1923 р. у Харкові відкрито Всеукраїнський Соціальний музей ім. Артема (ВСМА), який був заснований Головполітосвітою з восьми музеїв Харківщини і зайняв приміщення Покровського монастиря, закритого у 1922 р. У основу ВСМА була покладена ідея класової боротьби. У кінці 1923 р. було створено комісію при ліквідаційному комітеті Губполітпросвіти для відбору з ризниць і церков колишнього Покровського монастиря для ВСМА предметів, які являють собою «історичне, художнє або музейне значення». До складу комісії увійшли заступник завідуючого Київським Державним музеєм професор Д.М. Щербаківський, завідуючий фондами ВСМА Б. Порай-Кошиць, завідуюча відділом ВСМА О.А. Берладіна та інші. До фондів ВСМА надійшли ікони, хрести, літургійний посуд, облачання, богослужбові книги, фотографії. Усього 79 експонатів. У 1927/28 р.р. їх передають до МСУ. У 1930 р. сюди передають і деякі ікони з МУМ. А у 1934 р. церковні старожитності стали власністю колекції історичного музею. 13 ікон з історичного музею передані до Української картинної галереї. Це «Свята Варвара», «Казанська Божа Мати», «Життя святого Євстафія», «Мідний змій», «Три святителі» та інші.
У 30-і роки, з усього видно, якась частина експонатів потрапила до антирелігійного музею, де вони зайняли місце в експозиціях і були використані з метою критики неспроможності релігійного світорозуміння, показу негативної ролі релігії і церкви.
Восени 1941 р. з Харкова були частково евакуйовані колекції музеїв, серед них історичного і Української картинної галереї. Ту частину експонатів, що не мали змоги вивезти, залишили у місті. Під час окупації Харкова фашистськими військами у місті працювали краєзнавчий музей Слобожанщини на базі історичного і антирелігійного музеїв і Український художній музей на базі УКГ, у фондах яких знаходились і пам’ятки церковної старовини. Під час бомбардування міста у музеях часто були пожежі, їх грабували як окупаційні війська так і місцеве населення. При відході фашистів влітку 1943 р. чимало цінностей було вивезено за кордон.
У роки війни загинули усі ікони і велика кількість картин УКГ, які залишалися у місті. У історичному музеї загинули аналої, царські брами, зібрання портретів Харківських і Бєлгородських ієрархів, ікони, серед них ікона символічна з зображенням птаха пелікана, який клює свої груди.
У 1944 р. з евакуації повернули дуже пошкоджену під час обстрілу ворожої авіації і в результаті усього не повністю збережену колекцію експонатів історичного музею, у складі якої були і пам’ятки церковної старовини. У графі «збереженість» акту прийому цих цінностей до музею були такі позначення: «Пробито снарядом в пяти местах», «Нет двух ножек, один край разорван», «Оклад изломан», «Нет венчика», «Нет задней стенки оклада, одна ножка» і т. інше. Через шість років за наказом комітету в справах культурно-освітніх установ при Раді Міністрів Української РСР від 27 січня 1950 р. в історичному музеї була проведена одноразова інвентаризація і експонати з дорогоцінних металів, «які не мали музейної цінності», підлягали здачі Держфонду. Вони були упаковані і відправлені на адресу Державного Союзного заводу вторинних драгметалів. Серед списаного на брухт скарбу срібний позолочений оклад 1698 р. з Харківського Покровського монастиря, про збереженість якого було сказано: «Погнут. Нет 16 медальонов».
У 1945 р. були повернуті цінності історичного музею з м. Цеденін (Германія).
Таким чином, колекція пам’яток церковної старовини історичного музею зазнала значних втрат. Але, незважаючи на усе, у музеї збереглися експонати з старих фондів. Серед них і церковні цінності з виставки ХП археологічного з’їзду, наприклад, срібні оклади 1698 р. і 1707 р. З 1990 р. вони експонувалися на виставці «Пам’ятки церковної старовини XVII - поч. XX ст.». Створення цієї виставки стало одним з перших символів відродження на Харківщині наукової роботи по діяльному вивченню пам’яток місцевої церковної національно-культурної спадщини. Початківцями у цій справі були наші великі попередники - директор церковного музею університету професор Є.К. Редін і директор єпархіального церковного музею протоієрей П.Г. Фомін.