Пам’ятки історії українського козацтва на Харківщині

Група нерухомих пам’яток Харківщини пов’язана з історією українського козацтва. Найдавніші з них відносяться до кінця XVII ст., коли вихідці з Наддніпрянщини стали активно заселяти Дике Поле. Це були козаки - старшина і голота. Частина верхівки перейшла на службу до московського царя, за що одержала наділи й маєтки, інша частина разом з біднотою обстоювала свої давні звичаї і традиції, шукаючи розвою на нових землях. Між обома групами нерідко виникали суперечки і навіть збройні сутички. Про відгомін цього давнього антагонізму, який припускає відомий український вчений С. Таранушенко, у Харкові свідчать два храми - Успенський собор, збудований у 1688 р. «тщанием» полковника Авдія Донца - кам’яний, п’ятибанний, хрещатий - тип обителі, улюблений меценатами з старшин; і теж кам’яна, трьохбанна Покровська церква (1689 р.) - тип більш простий, суто народний. Ім’я її фундатора залишилося невідомим.

Пам’ятне місце на річці Коломак (в окремих роботах прямо згадується м. Коломак) пов’язане з козацькою Радою 1687 р., на якій отримав гетьманську булаву І. Мазепа, а також були ухвалені Коломацькі статті, що посилювали владу російського царизму на Лівобережжі й обмежували політичні права козацької старшини.

Цікавими пам’ятками козаччини є багато інших міст і сіл, що були колись центрами полків (Харків, Ізюм) та сотень (Валки, Коломак, Люботин, Липці та ін.) Слобідських козачих полків.

До числа пам’яток краю, котрі за часом виникнення мають пряме відношення до історії козаччини, належать також фортеці так званої Української лінії, будівництво якої почалося у 1731 р. Це була споруджена за останнім, на той час, словом європейської воєнної інженерної техніки система фортифікаційних укріплень, що простягалася на відстань 285 км. Із 16 фортець, з’єднаних одним спільним валом і ровом на протязі всієї линії, 12 знаходилися на території нинішньої Харківської області: Петровська (Балаклійський район), Тамбовська (Барвінківський район), Слобідська (Лозівський район), Михайлівська, Олексіївська, Єфремівська (Первомайський район), Парасковіївська і Орловська (Нововодолазький район), Іванівська і Бєльовська (Красноградський район), Козловська і Федорівська (Зачепилівський район).

Будівництво лінії, що проводилося силами козаків та селян, важким тягарем лягло на плечі слобожан, забравши не одне життя.

Так, у 1731 р. згідно з указом, одержаним з Бєлгородської канцелярії, на спорудження Української лінії вимагалося направити козаків: Харківському полкові - 340 чол., слобідським полкам - 2 тис. чол., малоросійським полкам - 20 тис. козаків і 10 тис. посполитих. Всім прибулим належало мати з собою знаряддя праці, коней, вози, провіант і навіть зброю для захисту від можливого нападу татар. Внаслідок виснажливої праці були споруджені фортеці, мости, греблі, викопані колодязі, прокладені вздовж лінії широки дороги для проходу військ, насаджені ліси та кущі колючого терену.

Одночасно з будівництвом фортець (1732 р.) було створено Українську ландміліцію. Її організували з солдатів та офіцерів Українського ландміліцького корпусу, що існував з 1723 р., і російських селян-однодворців, які були переселені сюди разом з сім’ями. Таким чином були створені 20 ландміліцьких полків - 16 кінних і 4 піхотних, всього 22 тис. чоловік при 220 гарматах.

У 1742 р. будівництво Української лінії було закінчено, але постійно проводилися всілякі ремонтні роботи, слобожани мусили також постачати провіант і нести численні повинності.

Спорудження Української лінії не виправдало очікуваних сподівань. Вона не змогла у повній мірі виконати захисні функції, які були характерні засічним лініям з їхніми містами-фортецями, і з побудовою Дніпровської лінії у 1770 р. втратила своє стратегічне значення.

У полі біля Берестового Сахновщинського району збереглася рідкісна пам’ятка краю - козацька могила. На кам’яному хресті викарбувано текст: «Здесь погребен раб божий бывшаго запорожа козак куреня Калноволодцкого Григорій Захаріев сын Шулга представился года декабря дня».

Ряд пам’яток монументального мистецтва Харківщини присвячений видатним особистостям українського козацтва. Так, 1954 р. у с. Бесарабівці Кегичівського району був установлений пам’ятник видатному державному та військовому діячеві України Б. Хмельницькому. До 400-річного ювілею з дня народження гетьмана монумент замінений новим - роботи скульптора В. Семенюка. Відроджуючі героїчні сторінки історії України, 1992 р. у м. Барвінковому спорудили пам’ятник легендарному козаку Барвінку (скульптор М. Овсянкін ), який, за переказами, заснував місто і, потрапивши в одному з нерівних боїв у полон, був живим спалений на вогнищі. 1993 р. у м. Мерефі відкрито пам’ятник визначному полководцю, одному з ватажків запорізьких козаків, кошовому отаману І. Сірку.

Інша велика група історичних пам’ятників Харківщини пов’язана з життям і творчістю вітчизняних вчених, письменників, діячів культури, які присвятили свої таланти дослідженню українського козацтва. У сузір’ї цих славетних імен одне з найпочесніших місць належить академікові Д.І. Яворницькому. У Харкові по вул. Університетській, 16 знаходиться будинок колишнього університету. Серед вихованців університету відомі учені-українознавці: філолог О.П. Потебня, історик М.І. Костомаров, поет-байкар П.П. Гулак-Артемовський, основоположник української класичної музики композитор М.В. Лисенко, драматург М.П. Старицький. У ХІХ - на поч. ХХ ст. в університеті працювали: історик Д.І. Багалій, філолог І.І. Срезневський, фольклорист і етнограф М.Ф. Сумцов. У 1877 - 1881 рр. на історико-філологічному факультеті навчався Д.І. Яворницький і був залишений позаштатним стипендіатом для підготовки для професорського звання по кафедрі російської історії. У 1884 і 1885 рр. Д.І. Яворницький працював у приватних жіночих гімназіях Н.Я. Грегорцевич (вул. Фейєрбаха, 3) і Д.Д. Оболенської (вул. Червоножовтнева, 1).

У 1886 р. у Петербурзі Дмитро Іванович познайомився з видатним земляком російським художником І.Ю. Рєпіним. Козацька тематика на все життя стала їхнім спільним захопленням. Геніальне полотно Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» було створене завдяки значній допомозі Яворницького, який виступав консультантом, підбирав одяг та зброю і навіть позував у ролі писаря.

Вшановуючи пам’ять великого художника, у 1956 р. у центрі Чугуєва був відкритий пам’ятник І.Ю. Рєпіну (скульптор М.Г. Манізер). 1990 р. споруджено ще один пам’ятник (скульптор М. Єсипенко) біля музею славнозвісного майстра.

Історія українського козацтва посіла значне місце у творчості відомих художників, друзів Д.І. Яворницького, М.С. Самокіша та С.І. Васильківського. У Харкові зберігся будинок по вул. Дарвіна, 37, де у 1928 - 1941 рр. жив визначний український художник-баталіст, академік живопису М.С. Самокіш. У цей період він створив цикл творів на теми із історії України. Першою картиною не чисто батального, а історичного жанру стала його робота «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ у 1648 р.», написана 1929 р. Велика допомога художникові у зборі історичного матеріалу була надана Д.І. Яворницьким, який працював у той час директором Дніпропетровського історичного музею. На будинку встановлена меморіальна дошка, присвячена М.С. Самокішу.

У Молодіжному парку по вул. Пушкінській, 87 знаходиться могила С.І. Васильківського, автора полотен «Козачий пікет», «Запорожець у розвідці», «Козак на сторожі» та інших. 1900 р. у співавторстві з М.С. Самокішем він видав альбом «З української старовини», який розповідає про історичне минуле України. Портрети доповнюються батальними, побутовими, пейзажними малюнками. Пояснювальний текст написав Д.І. Яворницький.