Конференція, присвячена 95-річчю XII Археологічного з’їзду
Тези наукових доповідей (повідомлень)
У 1997 р. планується відкриття меморіального музею видатного діяча українського театру Марка Лукича Кропивницького (1840-1910) на місці його колишньої садиби у маєтку «Затишок» поблизу села Сподобівка Шевченківського району Харківської області.
Ініціатива відродження цього культурного середовища та практичне здійснення робіт належить голові колективного сільгоспідприємства «Дружба» Ю.К. Апазіді, відомому меценатові культури.
Виходець з грецької родини, уродженець Грузії, колишній мешканець Росії, Ю. Апазіді чимало зробив для розвитку українського книжкового друкарства та підтримки мистецьких ініціатив. Наприклад, завдяки видавничій фірмі «Ярина», котра фінансується акціонерним товариством «Дружба», видано повний текст «Кобзаря» Т. Шевченка, скороченого за радянські часи з ідеологічних міркувань.
Тепер спільно з місцевими краєзнавцями за допомогою фото та інших документів відтворено зовнішній вигляд будівлі часів М. Кропивницького, щоправда вже не дерев’яної, а цегляної. Цей двоповерховий будинок з мезоніном, який вибудував для своєї родини М. Кропивницький, був останнім притулком вже хворого та майже зовсім глухого корифея української сцени. Разом з ним жили дружина Надія Василівна Гладушенко, їх дочка Олександра (Олеся) та син Володимир, який народився у 1892 році вже у «Затишку».
Деякий час місцем проживання Кропивницьких був Харків, де родина мешкала по Лопатинському провулку. Проте прогресуюча глухота і неможливість вести бесіду у товаристві, а також загальне погіршення стану здоров’я примусили «батька малоросійського театру» шукати більш затишної та спокійної атмосфери, І така знайшлась у «Затишку», розташованому подалі від магістральних шляхів, у степовій частині губернії, де росли негусті гаї з дубків та кленів, рясніли й фруктові сади поміж балок та пагорбів.
Спочатку, як свідчила учасниця подій О.Д. Багалій, яка приїжджала до Кропивницьких у 1901 році, він завітав сюди «після напруженої роботи в театрі немовби на відпочинок» [1]. Але потроху «Затишок» перетворився на справжній культурний осередок. Кропивницький привіз до маєтку велику бібліотеку з рідкісними енциклопедіями та виданнями творів класиків літератури, численними періодичними виданнями.
«У просторій їдальні, - згадувала О.Д. Багалій, - стояли два роялі та похідна фісгармонія, сила різних клавірів та нотних зошитів. Висіла бандура та стародавній інструмент типу зурни з кінською головою, який він дістав у чумака. Старші діти та любителі ставили «Козу-дерезу» (опера М.В. Лисенка - О.Ч.), «Івасика-Телесика» (власна інсценізація Кропивницьким відомої казки - О.Ч.), малювали декорації, шили завісу, готували бутафорію» [2].
Як засвідчував один з сусідів Кропивницького М. Бубличенко, захопленням видатного актора було також малярство. Він чудово виконував копії знаменитих картин, а також «мав велику колекцію старовинної зброї: шаблі, кинджали, пістолети тощо» [3].
З численних спогадів можна також уявити, якими реліквіями з артистичної діяльності господаря було оформлено їдальню-вітальню, де саме відбувались дитячі вистави, які завжди збирали глядачів набагато більше, ніж могла вмістити найпросторіша кімната двоповерхового будинку.
Звідси стає зрозумілим, яка важка та копітка праця чекає на майбутніх господаріів садиби-музею. Адже щоб досягти історичної та художньої преконливості їм потрібно буде включити до експозиції багато антикварних речей, аналогів меморіальних предметів, які зараз вже важко відшукати. А враховуючи те, що на верхньому поверсі відновленого будинку корифея українського театру вирішено обладнати готель на 8 номерів, це завдання ще більше ускладнюється.
Що ж до загального відтворення зовнішнього вигляду садиби, тут панують більш переконливі рішення. По-перше, разом з відбудовою оселі поряд з в’їздом до «Затишку» з’явилась вже цегляна каплиця, що надає ландшафтові відтінок патріархальної стародавності. По-друге, будуть оздоблені два ставки, які зберіглись ще з часів Кропивницького; один служив для водопою худоби, інший для купання та рибальства. По-третє, поряд з садибою в єдиному комплексі побудовано дитячий оздоровчий табір. Багато років тому дружина М. Кропивницького Надія Василівна, лікар за фахом, яка надавала багатьом незаможним селянам безкоштовну допомогу, мріяла саме про дитячий лікувальний заклад поблизу оселі.
Нарешті, треба згадати, що основною справою останнього десятиліття життя М. Кропивницького було створення дитячого репертуару для театру та навчання найбільш здібних селянських дітей театральній справі: акторському мистецтву, співам і танкам.
Йдеться про те, що 90 років тому фундатор українського класичного театру власне заклав підвалини театру для юних глядачів (крім згаданого вже «Івасика-Телесика» він зробив інсценівку казки «За щучим велінням»), а також сприяв культурному вихованню великої кількості неписьменних, але здібних мешканців прилеглих хуторів та селищ.
«Марко Лукич, - писав один з безпосередніх свідків цих подій, - не тільки вивчав з дітьми ролі, режисував цю виставу, але й сам писав декорації, обладнував сценічні підмостки, кроїв костюми. Він навдивовижу любовно і з захопленням займався організацією цих вистав і так захоплював усіх, що здавалось, начебто ці вистави готувались для професійної сцени.
Хоча у виконанні окремих складних ролей брали участь дорослі, все ж трупу можна сміливо назвати дитячою. Вона існувала завдяки енергії та зусиллям Марка Лукича. Таким чином, він був зачинателем нового театру на Україні - дитячого»...[4]
Суттєво, що як тільки М. Кропивницький змінив сприятливий для себе режим у затишній оселі на звичні театральні мандри (він-таки виїхав за численними проханнями на гастролі до Одеси), його серце цього не витримало, і славнозвісний театральний діяч помер у вагоні під час зворотньої подорожі до Харкова. Саме у ці дні його маленькі артисти мали показати у Куп’янську чергову виставу...
Відкриття садиби-музею М. Кропивницького у Шевченківському районі Харківщини - справа непересічна для нашого театрального мистецтва, для пам’яті його корифеїв. У часи, коли кількість культосвітян скорочується, а театральні підмостки стають часто-густо місцем для чергових розважально-видовищних експериментів, варто згадати безкорисливих служителів мистецтва, вихователей молоді, назавжди закоханих у театр. Важливо, що й сьогодні на українській землі працюють та чинять благодійні справи меценати, яким не байдуже, з якою спадщиною ми прийдемо у наступне століття.
1. Спогади про М. Кропивницького. - К, 1976. - С. 169.
2. Там же. - С. 182.
3. Там же. - С. 182.
4. Там же. - С. 195.