Деякі аспекти життя та творчості М.О. Шапошникова

У кінці 1940-х і до початку 1970-х років ім’я Михайла Олександровича Шапошникова було відомим насамперед як ректора Харківського художньо-промислового інституту, талановитого педагога, громадського діяча. В той же час його творча діяльність мало відома сучасникам.

Вперше експоновані у Харківському художньому музеї твори розкривають ще одну яскраву грань цієї непересічної особистості як художника-живописця. Як про «велику живописну обдарованість» та «незаперечну талановитість» писала про М.О. Шапошникова критика 1930-х років. Вихованець Харківського художнього інституту, в кінці 1920-х – на початку 1930-х років Шапошников пройшов серйозну школу реалістичного мистецтва у таких талановитих педагогів, як О.О. Кокель, С.М. Прохоров, Б.В. Косарєв. Значний вплив на його духовне і професійне вдосконалення справила дружба з українським живописцем О.О. Шовкуненком.

Мистецтво Шапошникова 1930-х років геть позбавлене раціоналізму, рефлексії. Воно живе і темпераментне, в ньому б’є струмінь повнокровного реального життя. На виставках з’являються численні портрети й індустріальні краєвиди, натюрморти, жанрові полотна, різноманітні за композицією та колористичним вирішенням. Його роботи репродукуються, їх купують музеї України та Росії. Критика тих років у часописах і газетах тепло відгукується про твори художника.

У довоєнний період була чітко сформульована творча програма художника: він дотримується реалістичного напрямку в мистецтві, його приваблюють традиції колористичного живопису.

Наступний етап творчості, повоєнний, почався з полотен, теми яких було взято з побаченого і пержитого на фронті. Біль за рідну понівечену землю, гордість за народ, який відстояв її, – такий емоційний настрій полотен цього періоду.

Після війни Шапошников очолює творчу групу, яка працювала над виставкою «Бойовий шлях 17 Повітряної Армії». Туди увійшли серії різних за жанрами картин, об’єднаних назвою «Фронтові дороги». В цих творах він уникає докладної сюжетної розповіді. Тепер передусім динаміка кольору і гострота композиції визначають образний лад твору, що передає драматизм воєнного часу.

У кінці 1940-х – на початку 1950-х рр. Шапошников пише монументальні полотна, в яких віддає данину стильовіим схемам того часу («Перед штурмом», «Салют перемоги», «Переможці»). Та пізніше, в середині 1950-х рр., на зміну велично-урочистим творам приходить потяг до невеликих камерних форм, у яких втілені радісні мотиви буття.

З 1950-х до 1980-х рр. основними жанрами майстра стають пейзаж і натюрморт. Саме в них втілено його уявлення про красу і довершеність світу, в них відбилося якісно нове продовження теми його творчості – закоханість у життя.

Шапошникова хвилює шедра краса природи України, Харківщини, в його образній інтерпретації вона різноманітна, яскрава. В цих полотнах поєдналися пильний погляд на натуру, її живописне дослідження, узагальнення.

В літніх пейзажах природа постає повною пишного цвітіння, сонячною. Художник намагається передати її буяння різнобарвним повноцвіттям кольорів. Найскромніші куточки української землі під його пензлем перетворюються на барвистий, сповнений неповторних проявів буття світ («Лісова галявина» (1948), «На ріці Псьол» (1948), «Лугові трави» (1963)).

Органічним продовженням теми краси життя є жанр натюрморту в творчості художника. Від яскравих квітів і соковитих фруктів, безлічі овочів та рясних гілок з важкими плодами віє земною щедротністю.

Для Шапошникова натюрморт – ще й своєрідна творча лабораторія у дослідженні пластичних якостей живопису. Полотна цього жанру вирізняються розмаїттям постановочних, світлотональних, колористичних завдань, але завжди в них присутнє замилування різноманітністю форм і барв.

Деякі натюрморти нарочито-картинні, що художник підкреслює мотивом драпіровок («Орел і рожева драпіровка» (1952)), в інших – речі живуть інтер’єрною природністю («Букет гладіолусів на круглому столі» (1958)).

У кожному з цих творів художник намагається розробити свій композиційно-колористичний сюжет. Натюрморт в інтерпретації майстра є щоразу новим у своїй образній і кольоропластичній неповторності. Живописний темперамент художника яскраво спалахнув у 1970-ті – на початку 1980-х рр.

Особлива чутливість М.О. Шапошникова до виразних можливостей живопису виявила ще одну грань його творчої особистості – впродовж багатьох років він викладав кольорознавство та колористику в Харківському художньо-промисловому інституті.

Життєвий шлях художника завершився, коли позаду залишилося 80 років бурхливого, сповненого мистецького подвижництва життя. Але творча спадщина М.О. Шапошникова зберігає привабливість і тепер, тому що вона насичена яскравою образністю та великою професійною майстерністю. На жаль, творчість Шапошникова – це невідома сторінка культурного життя не тільки нашого міста, але й українського мистецтва взагалі.