Конференція, присвячена 95-річчю XII Археологічного з’їзду
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Класик вітчизняної і світової етнографії, історик української і російської літератури, історик мистецтва і видатний дослідник усної народної творчості, ім’я якого ще наприкінці ХІХ ст. посіле почесне місце у міжнародному словнику фольклористів, М.Ф. Сумцов був до того ж, за висловом І. Франка, справжнім орачем широкого перелогу на ниві українознавства, дійсним і поступовим борцем за відродження української культури.
Але поволі виникає питання, чому ж так затрималась поява монографії про таку дивовижну людину на Слобожанському грунті, в який поєднувались неабиякий хист ученого і громадського діяча, любов до Батьківщини і свого народу, людину, яка усе своє життя послідовно відстоювала ідеї слов’янської співдружності, рівності і братерства усіх народів світу.
Справа у тому, що М. Сумцов є такою постаттю у науці і громадському житті України, що вже чимало дослідників зупинилось ще на підступах до вивчення його різноманітної спадщини, так і не зробивши до цього часу наукової бібліографії численних праць ученого, не зібравши до купи критично-бібліографічні матеріали, які розпорошені в спеціальних наукових виданнях не тільки усіх слов’янських країн, але ще й у Німеччині і Франції.
Поява за останні п’ять років двох кандидатських дисертацій, присвячених окремим питанням спадщини М. Сумцова, перевидання Російською академією його класичних творів у галузі етнографії та фольклористики стали, на наш погляд, тільки першим кроком на шляху до висвітлення ролі і місця цієї незвичайної постаті у розвитку української науки і культури кінця ХІХ – початку ХХ ст.
У вирішенні таких важливих питань неможливо обійтись без вивчення епістолярної спадщини М. Сумцова, яка налічує сотні імен адресатів, широковідомих у слов’янському світі, і яка, на жаль, практично не використовувалась дослідниками.
І це при тому, що не було, за спогадами одного з його сучасників, співробітника видавництва «Рух» у Харкові, жодної більш-менш видатної людини у визвольному русі в Україні і за кордоном, з якими він не був би персонально знайомий або не листувався з ними; не було майже жодного відомого вченого-слависта кінця ХІХ – початку ХХ ст., як свідчить виданий у 1965 р. «Опис документальних матеріалів особистого фонду М.Ф. Сумцова», якому не була б відома його поштова адреса.
Не можна не відзначити, що публікація листів С. Петлюри до М. Сумцова у 1994 р. на сторінках щотижневика «Українське слово» лише ствердила здогадку, що першими звернули увагу на листування академіка каральні органи тоталітарного режиму, які після його смерті вилучили, знищили або заховали від ока людського листи таких видатних діячів українського відродження як В. Антонович, Ф. Вовк, М. Грушевський, С. Єфремов,М. Міхновський, С. Петлюра та інші. Тому й невипадково, наприклад, що лист-звернення В. Антоновича до М. Сумцова, як до «вельмишановного товариша», щоб взяв піклування над Д. Багалієм, датований 1883 роком, не потрапив до друкованого «Опису».
Наукове вивчення епістолярної спадщини М. Сумцова почалось напередодні Великої Вітчизняної війни з німецько-фашистськими загарбниками. Його піонером став аспірант Харківського університету І.М. Кац (загинув у роки війни – В.Ф.), який працював над темою «Франко і науковий Харків». Факт цей залишився поза увагою дослідників, а його статті, надруковані в травні 1941 р. в «Советской Украине», «Соціалістичній Харківщині», «Комуністі», університетській газеті про листування М. Сумцова з І. Франком та О. Шахматовим, про участь першого в присвоєнні Харківським університетом видатному українському письменнику і науковцю ступеня доктора російської словесності, невідомі сучасникам.
У повоєнні роки і до останнього часу з’явилась ціла низка публікацій з коментарями про листи до М. Сумцова О. Шахматова, В. Ягича, В. Гнатюка, М. Кропивницького, М. Мурка, Д. Матова, С. Петлюри,[1] а також декілька розвідок, статей і монографій, де тим чи іншим чином використане його листування з М. Горьким, І. Манжурою, П. Івановим, Д. Зеленіним, О. Бєлєцьким, В. Данілевичем, Д. Анучіним, В. Богдановим, М. Янчуком, М. Коцюбинським, А. Кримським і В. Харузіною. [2]
Але ж виведення у світовий обсяг листування М. Сумцова з вищезгаданими особами носить однобічний характер, бо в переважній більшості має місце інтерпретація листів до нього, що не дає повного уявлення про думки, надії і наміри вченого. Шкода, що листи його чекають дослідників у різних архівних сховищах не тільки України, але й близького і далекого зарубіжжя. Навіть незначна їх частка, знайдена автором у свій час в архівах України і Росії, листи до Д. Багалія, В. Вернадського, Б. Грінченка, П. Житецького, Ф. Корша, А. Кримського, В. Милорадовича, Я. Новицького, В. Перетца, О. Русова, П. Сімоні, О. Шахматова, до редакторів «Киевской старины» та інших видавництв, є багатющим матеріалом для поглибленого вивчення процесу українського відродження і видатної ролі в ньому академіка М. Сумцова.
З його листів видно, як він рішуче і принципово у Києві і північних столицях Російської імперії відстоював українські національні інтереси і толерантно давав відсіч усяким проявам їх недооцінки або непорозуміння з боку відомих діячів і прихильників українства. В той же час, листування М. Сумцова показує великий борг нашої науки перед людиною, яку знало усе слов’янство і пишалось нею, людину, яку, за висловом сучасника, «не можна було не знати».
1. Олексій Мороз. Листи М. Сумцова та О. Шахматова// Жовтень, 1958, № 3, с. 112-114; П.Я. Лещенко. Листи В. Ягича до М. Сумцова// Радянське літературознавство, 1958, № 4, с. 117-119; Його ж. Листування В. Гнатюка з М. Сумцовим// Львів, Жовтень, 1958, № 12, с. 102-106; П.Я. Лещенко, Ю.Т. Балака. Листи М.Л. Кропивницького до М. Сумцова// Радянське літературознавство, 1959, № 5, с. 106-110; М.Я. Гольберг. Письма М. Мурко к Н.Ф. Сумцову// Вопросы русской литературы. Межреспубликанский научный сборник, вып. 3, Львов, 1969,с. 81-85; Андрій Ткачук. Листи С.В. Петлюри до М.Ф. Сумцова (з документів з закритих сховищ)// Українське слово 8, 22 вересня 1994 р., 20 жовтня 1994 р., 3 листопада 1994 р.; Н.С. Шумада. Сторінки українсько-болгарського фольклористського спілкування (Листи Д. Матова до М. Сумцова)// Слов’янське літературознавство. Республіканський міжвідомчий збірник, вип. 6. – К., 1970. – С. 94-98.
2. Л.И. Гуревич. А.М. Горький и ученые Харьковского университета// Труди філологічного факультету Харківського державного університету ім. О.М. Горького. Т. 7, 1959, с. 319-324; І.П. Березовський. Іван Манжура (нарис життя і діяльності). – К., 1962; И.Я. Айзенщток. Фольклорно-этнографическая деятельность П.В. Иванова// Очерки истории русской этнографии, фольклористики и антропологии. – Вып.V. – М.: Наука, 1971. – С. 102-110; В.З. Фрадкин. Научная деятельность Д.К. Зеленина в Харькове (1916-1925 гг.)// Проблемы славянской этнографии. – Л.: Наука, 1979. – С. 103-111; Володимир Фрадкін. До історії створення і діяльності Етнографічного музею ХІФТ// Збірник Харківського історико-філологічного товариства/ Нова серія. – Том 1. – Харків, 1993. – С. 5-14; Його ж. До питання про суспільно-політичні погляди членів Харківського історико-філологічного товариства// Збірник ХІФТ. Нова серія. – Т.2. – Харків, 1994. – С. 3-14; В.З. Фрадкін, Л.Г. Тішевська. До проблеми вивчення славістичної спадщини Харківського історико-філологічного товариства. 1877-1919.// Культура України. Збірник статей. – Вип. 2. – Харків: ХДІК, 1994. – 52-61; Фрадкін В.З. До 140-річчя від дня народження М.Ф. Сумцова (1854-1922)// Культура України. Збірник статей. – Вип. 2. – Харків: ХДІК, 1994. – 62-69; А.К. Байбурин, В.З. Фрадкин. Николай Федорович Сумцов и его работы в области славянской символики// Н.Ф. Сумцов. Символика славянских обрядов. Избранніе труді. – М.: «Восточная литература» РАН, 1996. – С. 269-277.