До історії побутування галереї картин Т.Г. Шевченка у Харкові (1932-1943 рр.)

Державний музей Т.Г. Шевченка у Києві, який є однією з найвизначніших і найбагатших скарбниць української культури, відкрито 24 квітня 1949 року. Його було створено на базі Галереї картин Т.Г. Шевченка м. Харкова, що містилася по вул. Раднаркомівській, 11.

Спочатку це була невелика «Шевченківська виставка» (вул. Сумська, 33), яка в 1931 році нараховувала біля 60 художніх творів, рукописів тощо. 12 грудня 1932 р. при інституті літературознавства ім. Т.Г. Шевченка було урочисто відкрито Галерею його картин. Вона містилася лише у двох залах. У першому залі було висвітлено Шевченкове життя і його добу. Тут же експонувався славетний портрет В. Жуковського пензля К. Брюллова. З цього залу починалося знайомство з малярською творчістю Т.Г. Шевченка. Тут було зібрано його найкращі твори (чи копії з них) академічного напрямку, портрети-мініатюри, низка малюнків, зроблених для Археографічної комісії.

У другому залі було зібрано офорти Тараса Григоровича до «Живописної України», серія малюнків, виконаних на засланні: краєвиди пустель Азії, сцени з побуту казахів.

У 1934 році галерея мала вже 12 добре обладнаних експозиційних залів, де було виставлено близько 250 творів Т.Г. Шевченка, а також проекти пам’ятників Шевченкові. В галереї функціонував зал-музей та два зали, спеціально призначені вшануванню пам’яті Шевченка.

Музей та Галерея картин Т.Г. Шевченка стала для учбових закладів своєрідним наочним посібником, що допомагав вивчати історію української літератури та мистецтва. Тільки за період з 1934 по 1935 р. її відвідало близько 40 тисяч чоловік. Співробітники Галереї вкупі з окремими працівниками інституту літературознавства ім. Т.Г. Шевченка проводили велику роботу з популяризації Шевченкової спадщини на підприємствах і установах Харкова. Тільки протягом 1934-35 рр. Було організовано 25 пересувних виставок. До Шевченківських днів 1935 року та відкриття пам’ятника у Харкові було відкрито виставку, присвячену вшануванню пам’яті Т. Шевченка, що доповнила галерею ще двома залами.

Та почалася війна. Галерея картин Т.Г. Шевченка майже повністю була евакуйована разом з експонатами Державної картинної галереї та Київського музею Т.Г. Шевченка до Новосибірська 15 жовтня 1941 року, а 24 жовтня місто вже було захоплено ворогом. Зразу ж була організована Харківська міська управа, яка намагалася налагодити «нормальне» життя в місті. Апарат управи складався з шести відділів, серед яких був і відділ освіти, що керував усіма мистецькими та музейними закладами міста. Вже 12 листопада 1941 року відбулося засіданя Комісії з охорони пам’яток культури при відділі освіти, на якому було обговорено перспективи існування культурно-освітніх установ міста, зокрема - музеїв. Заслухавши доповіді керівників Художнього музею (колишньої Української картинної галереї) професора Р.В. Кутепова і Картинної галереї Т.Г. Шевченка І.А. Данильченка, за свідченням якого в галереї лишилися портрети Шевченка, меблі, репродукції та негативи з його творів. Було вирішено об’єднати обидві галереї і дати їм назву «Харківський національний художній музей». Але це рішення так і залишилося на папері. Вже у січні І.А. Данильченка було призначено уповноваженим Будинку ім. Т.Г. Шевченка (так стала іменуватися Галерея його картин), на якого покладалася відповідальність за збереження художніх речей і всього майна.

Отже, незважаючи на відсутність оригіналів картин Тараса Григоровича, в новоутвореному Будинку його імені було зібрано все те, що освітлювало б життя, творчість та громадську діяльність великого Кобзаря. Планувалось навіть, що Будинок буде видавати листівки та репродукції з малярських та поетичних творів Т.Г. Шевченка, пропагувати його творчість лекціями та доповідями.

Однак, 6 вересня 1942 року було відчинено лише один відділ виставки малярських творів Шевченка в репродукціях. У жовтні 1941 року німецьке командування влаштувало тут для своїх вояків тимчасове житло. У лютому 1942 року за письмовим розпорядженням німецької штандарткомендатури Харкова з Будинку ім. Т.Г. Шевченка були вилучені цінні меблі першої половини ХІХ сторіччя. За ними приїздили на вантажних машинах солдати й офіцери, які вивозили меблі для квартир німецьких генералів. Після цього ними ж були забрані й музейні килими.

Взимку 1942 року при Художньому інституті (який, доречі, також знаходився у приміщенні Будинку ім. Т.Г. Шевченка) відкрився «Художній салон» з метою експонування і можливої реалізації поточної мистецької продукції Харківських художників. Однак, в силу того, що діяльність салону під керівництвом його завідувача Бульдіна, всупереч неодноразовим запереченням директора Художнього інституту професора М.Я. Козика, набула суто комерційного ухилу і звелася до торгівлі коштовностями і антикваріатом, Художній інститут відмовився мати будь-що спільне з такого роду підприємством. Тим більш, що Бульдін передав салон з його майном приватному товариству «Культура», метою якого було грабіжницьке викачування з голодуючого населення Харкова різних коштовностей для продажу їх німецьким воякам. За час їх господарювання в горішньому поверсі Будинку ім. Т.Г. Шевченка, в якому вони захопили всі експозиційні зали, з бібліотеки було пограбовано велику кількість книг. Виходячи з цього, «Художньому салону» було запропоновано переїхати у приміщення готелю «Інтернаціонал», куди ними була вивезена й частина меблів, що належала Будинкові ім. Т.Г. Шевченка, які згоріли разом з готелем у 1943 році.

Частина експонатів музею Шевченка за розпорядженням керівника Харківського айнзацштаба Р.Р. Гауптая, була перевезена до Українського художнього музею на Басейній, 18 (нині Петровського) для організації виставки «Історія культури української області», які також згоріли разом з експонатами колишньої Української картинної галереї, підпаленої німецькими варварами у серпні 1943 року.

Решта майна Будинку ім. Т.Г. Шевченка була пограбована солдатами СС, які увірвалися до приміщення музею під час другої окупації нашого міста у березні 1943 року. Вони виламали двері, знівечили мармуровий бюст Т.Г. Шевченка роботи академіка В. Беклемішева. У травні 1943 р. гестапо двічі проводило обшук у приміщенні Будинку ім. Т.Г. Шевченка.

При остаточній втечі німецько-фашистських загарбників з Харкова у серпні 1943 року, співробітниками німецької штафель-пропаганди, керівником якої був зондерфюрер Бек, були забрані портрети Т.Г. Шевченка. 23 серпня 1943 року місто було піддано артилерійському обстрілу, й один з снарядів влучив у головний фасад будинку...

13 грудня 1944 року евакуйовані експонати галереї повернулися із Новосибірська до Харкова, а згодом були передані до Центрального музею Т.Г. Шевченка у Києві.