М.А. Воєводін: сторінки біографії

У 1997  р. виповнюється 90 років з дня народження Миколи Антоновича Воєводіна, достойного представника славної плеяди музейників України, чиє житя протягом 37 років, з 1946 по 1983 рік, було пов’язане з Харківським історичним музеєм.

М.А. Воєводін народився 18 грудня 1907 року у Харкові в сім’ї робітника. Наприкінці 1922 року у зв’язку з безробіттям та скрутним матеріальним становищем сім’я переїхала до родичів матері в село Ново-Єгоровку Баштанського району Миколаївського округу, де до 1928 року він працював у одноосібному бідняцькому господарстві батька. З жовтня 1928 по травень 1931 року був секретарем Баштанського райкому комсомолу. У 1930 році вступив до Комуністичної партії.

З 1931 по 1935 рік М.А. Воєводін навчався на бібліотечному факультеті Всеукраїнського інституту комуністичної освіти (тепер Харківський державний інститут культури), після закінчення якого з січня 1936 до 22 червня 1941 року працював у Центральному музеї революції УРСР в м. Харкові спочатку старшим науковим співробітником, потім завідуючим відділом фондів.

У 1941-1945 роках М.А. Воєводін брав участь у Великій Вітчизняній війні, був політпрацівником у діючій армії, нагороджений орденами Червоного Прапора, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, трьома медалями.

Після демобілізації з лав Радянської Армії у червні 1946 року він знову повернувся до Харкова, де з серпня 1946 року по лютий 1948 року працював завідуючим відділом історії радянського суспільства, а з 28 лютого 1948 року і до кінця життя - директором Харківського історичного музею.

За ці роки завдяки його яскравому таланту фахівця-музейника, керівника і вихователя колективу, музей перетворився у провідний заклад культури, який став в один ряд з найкрупнішими музеями України.

Діяльність М.А. Воєводіна на посту директора музею була багатогранною. Керований ним колектив наукових співробітників проводив значну науково-дослідну, експозиційну, фондову та науково-освітню роботу. Охоплюючи усі ланки діяльності музею, все ж найбільшу увагу він приділяв експозиційній роботі. Під його керівництвом та за його безпосередньою участю наукові співробітники музею зуміли одними з перших в Україні створити повноцінну експозицію з усіх періодів історії, яка здобула широке визнання музейної громадськості. Але найбільше його турбувало будівництво і повсякденне удосконалення експозиції з історії радянського суспільства, як того вимагали реалії часу.

Віддаючі належне науковому комплектуванню музею предметами, що характеризували радянський період історії регіону, М.А. Воєводін у той же час постійно дбав про комплексне і систематичне поповнення музейних зібрань за тематикою відповідно до профілю музею. Саме в післявоєнні роки, а потім у так звані «застійні» часи були зібрані археологічна та етнографічна колекції, реліквії церковної старовини, багато інших цінних пам’яток історії і культури Слобожанщини, які десятиріччя знаходилися в запасниках поруч з тими музейними предметами з довоєнних фондів, які вдалося зберегти у роки Великої Вітчизняної війни. Все це дало можливість уже в наш час побудувати виставки «до джерел з любов’ю (Етнографія Слобожанщини)», «Пам’ятки церковної старовини ХVII - поч. ХХ ст.», «Відкриті фонди», «Таємничі скарби», які сьогодні відіграють значну роль у справі духовного відродження суспільства, бо пам’ятки, представлені на них, стали національним надбанням.

Велика заслуга М.А. Воєводіна в тому, що Харківський історичний музей став одним із провідних центрів музейного будівництва в Україні. При сприянні наукових співробітників музею і особисто М.А. Воєводіна у 1957 році на Харківщині виник один з перших народних музеїв в Україні - музей історії села Козіївки Краснокутського району. Наказом Міністерства культури Української РСР від 5 липня 1957 року було схвалено цінне починання громадськості села Козіївки та рекомендовано поширити досвід створення сільських музеїв по всій республіці.

У 1965 році за рішенням Міністерства культури Української РСР Харківський історичний музей був перетворений у науково-методичний центр музеїв Лівобережної України. На базі музею були проведені Всесоюзний і Республіканський семінари, щорічно проводилося стажування наукових співробітників музеїв України.

М.А. Воєводін був умілим керівником і вихователем колективу. Всі набуті знання, багатий досвід своєї роботи він щиро віддавав справі виховання молодих музейних працівників, яких тоді не готував жодний вуз. Його захопленість у роботі, високий професіоналізм і компетентність, уміння бачити далеко вперед, чесне, добросовісне ставлення до дорученої справи, висока принциповість у житті і на роботі були справжньою школою музейної справи, стимулом для удосконалення своєї професії, взірцем для наслідування не одного покоління музейних працівників.

М.А. Воєводін брав активну участь у громадсько-політичному житті Харкова і області. Протягом багатьох років він був членом Президії Харківської обласної організації Товаритсва охорони пам’яток історії та культури, вніс вагомий вклад у вивчення, збереження та популяризацію пам’яток історії та культури області.

Його ім’я пов’язане з діяльністю Харківського обласного відділення товариства радянсько-чехословацької дружби, відповідальним секретарем Правління якого він був багато років. За плідну працю із зміцнення чехословацько-радянської дружби він був нагороджений Союзом чехословацько-радянської дружби Почесним Знаком ЧССР ІІ ступеня (1980 р.).

За значний внесок у розвиток музейної справи в Україні М.А. Воєводін був нагороджений орденом Леніна (1967 р.), Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1982 р.). Йому було присвоєно звання Заслуженого працівника культури УРСР (1974 р.).

Помер М.А. Воєводін 30 жовтня 1983 року, похований на почесному кварталі 13-го міського кладовища.