Інформаційні технології в музейній практиці. Мультимедійні продукти

Звертаючись до цієї теми, ми добре визнаємо її, так би мовити, екзо-тичність для музеїв України. У світі практика створення мультимедійних видань музеїв дуже поширена і має вже певні традиції. Насамперед, це публікації в Internet і публікації, тиражовані на компакт-дисках. Для території колишнього СРСР цей напрямок використання інформаційних технологій як окрема галузь комп’ютерного дизайну, як засіб масової інформації, нарешті, як своєрідна електронна культура має поки що нечисленні і часто не дуже досконалі приклади втілення.

Серед російських розробок за участю музеїв привертають увагу такі: серія «Интерактивный мир»- путівники «Московский Кремль», «Петергоф», «Санкт-Петербург»; енциклопедії «Династия Романовых», «Художественная энциклопедия классичесского искусства» (фірма «Коминфо»); «Эрмитаж. Путешествие в мир сокровищ», «Сокровища России. Введение в русское искусство» (фірма «Интерсофт»), електронна експозиція «Пушкинский музей» (фірми «АО «Агама»», «ParaGraph International») та інші. Це різноманітні видання – енциклопедії, каталоги, електронні експозиції, путівники тощо.

Публікації у пресі, присвячені цій проблемі, належать переважно фахівцям у галузі інформаційних технологій і містять критичний аналіз технічних або програмних засобів і художніх прийомів подання матеріалу. Цікаво було б дізнатися про погляд музеєзнавців на цю продукцію, зокрема її зміст, художнє рішення, спрямованість на по-тенційного користувача і подальші перспективи такої роботи, адже вона розкриває перед музеями величезні можливості.

Успіх цієї продукції залежить, між іншим, від вдалого вирішення інтерфейсу, високої технічної якості візуальної інформації у поєднанні з відносною невибагливістю до комп’ютерної платформи. Структурна побудова подібних мультимедійних продуктів має свої традиції, зумовлюється у значній мірі тематикою видання, повинна бути нескладною і логічною. Наприклад, розробляючи електронну експозицію, як правило, передбачають кілька розділів (режимів):

–     послідовний огляд зображень предметів із представленої ко-лекції;

–     інтерактивні зали з планами будівлі музею, завдяки чому користувач може скласти уявлення про розташування предметів в інтер’єрах реальних експозиційних залів;

–     архів документації, присвяченої історії комплектування даної колекції, особам і подіям, пов’язаним з пам’ятками; приводяться зображення документів, анотації і повний зміст;

–     тематичні екскурсії;

–     хронологічна шкала, де прослідковується зв’язок між окремими пам’ятками, представленими у публікації, а іноді і зі значними подіями історії і культури відповідного періоду;

–     слайд-шоу, що надає можливість користувачу здійснити відбір і проглянути зображення предметів у будь-якій послідовності;

–     довідкові матеріали, розташовані автономно або найчастіше у режимі огляду;

–     пошуковий режим.

Між усіма режимами існує тісний зв’язок, користувач може від огляду конкретного предмета перейти у інші режими і одержати усю інформацію про цей предмет. Використання аудіо- і відеоматеріалів підвищує повноту, ефективність і реалістичність сприйняття користувачем поданої інформації.

Електронні експозиції можуть бути створені на основі цілісної колекції конкретного музею або можуть бути штучними, об’єднуючи предмети з різних колекцій, якщо вони пов’язані спільною тематикою.

Незважаючи на нечисленність критичних або оглядових публікацій з приводу мультимедійних продуктів з музейної тематики, неодноразово піднімалося питання про те, що через створення подібних видань музеї можуть втратити частину своїх відвідувачів, які обмежаться оглядом електронної версії музейної експозиції. Це дивне питання, бо турбуються про це справжні прихильники музеїв, а кому, як не їм, знати про неповторне відчуття, що охоплює людину у залах музею, про емоційне піднесення від спілкування з пам’ятками історії та мистецтва у своєрідній атмосфері музею.

Питання треба ставити навпаки: електронна публікація музею – продукт настільки специфічний, що його придбає саме людина, зацікавлена запропонованою тематикою, і подібний продукт – це стимул пізніше відвідати музей, порівняти свої враження між ілюзією присутності і справжньою реальністю, а для тих, кому це недоступно, – можливість познайомитися з колекцією музею і отримати цікаву інформацію.

Варто також звернути увагу на обсяги інформації, викладеної у музейній електронній публікації. Звичайно, таке видання науково-популярне, але наскільки популярне? Видання на компакт-дисках мають комерційну спрямованість і розраховані на широке коло користувачів, більшість з яких не претендує на професійний рівень знань. Таких користувачів важливо зацікавити вже з перших хвилин демонстрації диску, не переобтяжуючи сприйняття занадто великим обсягом інформації. Разом з тим, зайва популяризація збіднює такі видання, спростовує саму ідею електронних видань. Електронна публікація, споряджена зручним інструментарієм управління оглядом і пошуком даних на носії, який дозволяє вміщувати досить великі обсяги оцифрованої інформації, може бути універсальним засобом передачі інформації, розподіленої на кілька рівней складності: найдоступніша і найпростіша – у спеціалізованих екскурсіях, анотаціях; докладна, присвячена окремим об’єктам і фактам – у довідкових матеріалах, вирішених багатоструктурно за допомогою гіпертекстів. Ми маємо перед собою ще й чудовий засіб систематизації інформації на різних рівнях і у різних напрямках, і, якщо цей розподіл вирішений грамотно і обмірковано, уся інформація знайде свого користувача.

Інша річ, серед електронних публікацій повинні з’явитися видання для професіоналів-музеєзнавців. Наприклад, видання на основі музейних банків даних. Оскільки випуск таких видань великими тиражами нераціональний, доречне їхнє розміщення в Internet.

Особливої уваги заслуговує питання про роль музеїв у створенні електронних публікацій. Поки що, на жаль, ініциатива з подальшою сценарною розробкою майбутнього видання йде від фірми-виробника, що спеціалізується у мультимедіа-технологіях. Музеї займають досить пасивну позицію, що зумовлене, вірогідно, недостатньою інформованістю і обізнаністю у цьому специфічному питанні музейних працівників. Це негативно впливає на якість продукції. Крім того, сам процес створення мультимедійних публікацій – це могутній поштовх дослідницької роботи музеїв, адже він передбачає наукову обробку, поглиблене вивчення і ретельну систематизацію великої кількості матеріалів, високу відповідальність за якість інформації.

У Харківському історичному музеї завершується робота зі створення проекту компакт-диску з робочою назвою «Прогулянка до Харківської фортеці». Передбачається розглянути історію планування і забудівлі центральної, найстарішої, частини Харкова з часів заснування міста до наших днів у хронологічній послідовності за допомогою документальних (фотографії, картки поштові, карти, плани, відеозаписи) і образотворчих (живопис, графіка) матеріалів з інформацією про історичні події та особи, пов’язаних з територією і об’єктами, що розглядаються.

Рухаючи хронологічну шкалу, користувач зможе дізнатися, як змінювався архітектурний вигляд центральної частини міста у кожній її точці, які об’єкти передували нині існуючим. Буде розглянуто кілька хронологічних розрізів, в основу яких будуть покладені плани міста відповідних періодів з визначенням точних координат кожного об’єкту на плані. Це необхідно для подальшої прив’язки до планів матеріалів із зображеннями об’єктів.

Головна мета проекту – вивчення, систематизація і публікація великої кількості матеріалів з історії Харкова. Значна їх частина буде представлена Харківським історичним музеєм. Ми також розраховуємо на допомогу і участь у проекті інших установ і приватних осіб, які мають необхідну інформацію.

Із вищевикладеного видно, що подібні види електронних публікацій – це нові, цікаві і перспективні форми не лише експозиційної і просвітницької, а й дослідницької і рекламної діяльності музеїв.