Меморіальні пам’ятки як об’єкт музейної діяльності

Одним з основних джерел поповнення фондових збірок музеїв пам’ятками матеріальної культури є особа, яка виступає носієм певної інформації історичного або загальнокультурного характеру. Проте ідеологізація музейної справи, зокрема персоналістики музеєзнавчих досліджень, що існувала в недалекому минулому, негативно відбилася на складі особистих фондів, що сформувалися у музеях. Цьому сприяла хибна настанова про тотожність музеєфікації меморіальних пам’яток і комплексів канонізації осіб, з ними пов’язаних.

За радянських часів установилися певні критерії відбору об’єктів та суб’єктів комплектування, серед яких чільне місце належало принципу ідеологічної відповідності. Виходячи з цього окреслювалося коло осіб, які мали право на увічнення в музейних збірках. Згідно з усталеною ієрархією створювалися комплекси державних та громадських діячів, учасників революційного руху, Великої Вітчизняної війни, представників науки і культури, передовиків виробництва. Поза увагою музейників залишалися проблеми, події, особи, які не вписувалися в офіційну версію історичного розвитку держави. Штучне звуження тематичної спрямованості комплектування призвело до вихолощення загальної картини життя суспільства, його фрагментарності та тенденційності.

Крім того, склад меморіальних комплексів не створював цілісного уявлення про особистість як таку. Це було наслідком усталеної думки про призначення музейного предмета відображати офіційний, «парадний» бік життя людини. Не можна не визнати цілком справедливим твердження, що найбільш повно має розкриватися та сфера діяльності особи, яка стала причиною її музеєфікації. Зрозуміло й те, що людська діяльність повною мірою є породженням своєї епохи, особливо, коли мова йде про державних та громадських діячів, хоча уникнути впливу свого часу не мали змоги й діячі науки або культури. Тому склад меморіального комплексу або фонду розкривав значення особи саме як представника певної галузі суспільства, виразника інтересів певного класу або спільності людей, а не особистості як такої, із властивими саме їй динамікою внутрішнього розвитку, суперечностями, пристрастями та уподобаннями.

Задана прямолінійність у комплектуванні меморіальних матеріалів спричинила серйозні перешкоди на шляху створення повноцінного експозиційного комплексу. Спрямованість на розкриття тільки домінуючої діяльності - громадської, наукової, творчої - позбавляла експозиційне втілення образу особи унікальності, тобто акцентування уваги винятково на зовнішньому боці життя призводило до схематизму та уніфікації. Як наслідок цього, навіть експонування деяких особистих речей сприяло типізації образу, а не слугувало засобом виявлення конкретного та особистого. Наприклад, наявність у меморіальному комплексі таких предметв як окуляри, пензлі, письмове приладдя, зброя ставали ознакою професійної належності особи або відтворенням усталеного чи навіть міфологізованого образу.

Доцільність спрощеного або неповного експозиційного образу загалом пояснюється завданнями та логікою повнопрофільної експозиції, що ставить за мету суцільний показ історичного розвитку певного регіону.

Проте різноманітність типів експозицій сприяє більш широкому використанню інформаційного потенціалу музейних колекцій. Зокрема, монографічна експозиція, що грунтується на комплексному застосуванні елементів тематичної, ансамблевої та систематичної експозицій, уможливлює всебічне висвітлення як діяльності людини, її ролі у суспільстві, так і розкриття складного світу її духовного життя. Урізноманітненість експозиційного показу, його багатоаспектність сприятиме більш повній та глибокій інтерпретації матеріальних пам’яток, зокрема меморіальних, установленню явних та прихованих, внутрішніх взаємозв’язків їх з рядом інших музейних предметів, посилення Їх емоційного впливу на відвідувача.

На жаль, переважна більшість особистих фондів або комплексів, які відносяться до ХІХ - першої половини ХХ ст., у складі збірок сучасних музеїв, зокрема Харківського історичного, вже остаточно сформувалися; подальше поповнення їх новими матеріалами може бути цілком випадковим і мати незначний обсяг та характер. Тому особливо актуальним вбачається питання розробки наукової концепції комплектування особистих фондів, наукових засад відбору меморіальних пам’яток як речової, так і документальної групи, їх наукової атрибуції та широкого використання в експозиційній роботі.