З історії колекції писанок Харківського історичного музею

У Христове Воскресіння існує з давніх часів поміж віруючих, похристосавшись, дарувати один одному пасхальні яйця. У народі пасхальні яйця - символ Христова Воскресіння - одержали назву «писанок». Їх виготовлювали з звичайних курячих яєць і розписували за допомогою воску різноманітним декоративним орнаментом. У кінці ХІХ ст., коли фабрична або художніх промислів писанка витискала домашню, і цей вид народної творчості почав повсюдно виходити з ужитку, вітчизняні науковці-етнографи вперше заговорили про писанку, її назви, орнаменти, сполучення кольорів, пов’язані з нею звичаї і повір’я.

Першим на Слобідській Україні у 1889 р. до сільських мешканців звернувся професор Харківського університету М.Ф. Сумцов з докладною програмою з цього питання. Він прохав збирати як відомості про писанки, так і самі писанки. На його статтю «Вниманию сельских жителей», яка була опублікована у газеті «Харьковские губернские ведомости», відгукнулося тридцять чоловік. Їх докладні відповіді на питання, які були поставлені у програмі, і надіслані писанки стали матеріалом до проведення великої наукової роботи. 14 квітня 1891 р. проф. М.Ф. Сумцов прочитав першу публічну лекцію про писанки. Цього ж року у травні і червні у журналі «Киевская старина» надрукована була його монографія «Писанки», де він вперше розглядав їх етнографічне й археологічне значення. Ця праця стала найповнішим дослідженням не тільки у вітчизняній, але й в іноземній науковій літературі по писанці. Пізніше «Писанки» були видані окремим відбитком. У результаті проведеної роботи проф. М.Ф. Сумцов створив і першу на Слобідській Україні колекцію писанок. Вона стала однією з чотирнадцяти відомих на той час колекцій Варшави, Берліну, Кракова, Львова, Брно, Праги, Києва, Лубен, Москви. У 1891 р. колекція писанок проф. М.Ф. Сумцова складалася з 263 писанок Харківської губернії (повіти Харківський, Зміївський, Ізюмський, Богодухівський Охтирській, Лебединський - 128 шт.), Катеринославської губ. (16 шт.), Полтавської губ. (повіт Полтавський - 7 шт.), Волинської губ. (повіт Острозький - 45 шт.), Подільської губ. (37 шт.), Курської губ. (повіти Курський і Щигровський - 7 шт.), Вологодської губ. (6 шт.), Кубанської обл. (16 шт.), Болгарії (1 монастирська).

У кінці 1897 р. ця колекція писанок зросла до 378 екземплярів. На цей час нові колекції з’явилися у Будапешті, Відні, Єлисаветграді, Вінниці, Кам’янець-Подільську. Всього стало відомо 29 колекцій писанок. У 1899 р. у каталозі колекції народних писанок лубенського музею, який склав серйозний досліник писанки С.К. Кулжинський, були представлені писанки з 17 губерній. Серед них 36 писанок з колекції М.Ф. Сумцова. Це писанки з Харківської губернії (31 писанка Лебединського повіту слободи Анніно, 5 писанок Харківського повіту села Островерхівка). Вони були прислані проф. М.Ф. Сумцовим у вигляді малюнків у 1897 р. спеціально для першого випуску «Описания коллекции народных писанок». 9 писанок з 36 Харківської губернії увійшли до кольорового альбому цього каталога. Робота слобожанських майстринь була охарактеризована як досить груба, а візерунки й особливо розкраска як оригінальні. Решту писанок з полекції М.Ф. Сумцова передбачалося видати у наступному випуску каталога.

У 1900 - 1902 рр., під час підготовки до ХІІ археологічного з’їзду, у Харкові М.Ф. Сумцов, як член попереднього комітету з підготовки з’їзду, опублікував нову програму збирання писанок і відомостей про них. Програма передбачала виготовлення малюнків і фотографій предметів, висувала ряд вимог, які торкалися наукової паспортизації пам’яток. 30 березня 1902 року на 22 засіданні попереднього комітету з доповіддю «О писанках» виступив А.В. Ветухов. Він дав стислий опис матеріалу, що був поданий різними особами і класифікований проф. М.Ф. Сумцовим.

В етнографічному розділі виставки ХІІ археологічного з’їзду було подано 337 писанок. Вітрини з писанками розташували посередині головного залу бібліотеки університету поряд з вишивками, іграшками, ритуальними предметами. Ці писанки були передані з 7 повітів Харківської губернії (Богодухівського, Вовчанського, Зміївського, Куп’янського, Лебединського, Сумського, Харківського), а також з губерній Воронезької, Катеринославської, Курської, Чернігівської Бесарабської. Вони були зібрані священиком Грековим, учителькою Софієвською, ученицею Пасько, студентом В.М. Бойковим, а також А.М. Гнедич, М. Слюсаревою, В.О. Бабенком, Е.А. Шебаліною, Ю.С. Передорською, А.С. Аюповим та багатьма іншими. Колекція проф. М.Ф. Сумцова - писанки з Волинської, Подільської, Харківської, Курської губерній - у каталозі виставки ХІІ археологічного з’їзду позначена у кількості 6 ящиків. Більшість з цих писанок надалі була передана Харківському університету, при якому історико-філологічне товариство створило спеціальний етнографічний музей.

У цей час невелика колекція писанок зберігалася і в міському художньо-промисловому музеї.

1920 р., у зв’язку з реорганізацією музеїв, було відкрито у Харкові Музей Слобідської України (МСУ), куди була передана колекція писанок Етнографічного музею ХІФО і Міського музею. Першим директором МСУ став М.Ф. Сумцов. Протягом 1920 - 1927 рр. Співробітники цього музею виїжджали з експедиціями у Харківський, Зміївський, Валківський повіти, вивчали промисли, ремесла і, зокрема, писанкарство. Вони зібрали нову колекцію писанок. У той час етнографічна колекція МСУ поповнилася унікальною колекцією, що складалася з 513 подільських і київських писанок з приватного зібрання І. Зборовського, завідувача Тульчинського окружного краєзнавчого музею. 7 писанок було подаровано В.Г. Фавром, художником-аматором Харкова.

У той же час і Музеєм Українського Мистецтва (директор С.А. Таранушенко) проводилися систематичні експедиції у найглухіші закутки України - села на Волинському Поліссі по збору писанок.

У період тимчасової окупації Харкова фашистськими військами колекції писанок залишаються у місті. Після Вітчизняної війни з більш ніж тисячі писанок випадково зберіглося тільки 429. Це писанки з колишніх губерній: Харківської - повіти Куп’янський, Зміївський, Лебединський, Київської - повіт Чигиринський, Курської - повіти Тишський, Щигровський Льговський, Грайворонський, Подільської - повіти Ямпольський і Брацлавський, а також з Добруджи (Болгарія), що увійшли до колекцій Харківського історичного музею.

Сьогодні майже забутий вид народної творчості - писанкарство - відроджується. Писанка продовжує жити. Знов створена руками наших сучасників, писанка поповнює колекці. Харківського історичного музею, початок якої було покладено нашим великим земляком ученим-етнографом проф. М.Ф. Сумцовим.