Конференція, присвячена 95-річчю XII Археологічного з’їзду
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Велику зацікавленість дослідника завжди викликають приватні колекції, зібрання, а також сімейні архіви. На превеликий жаль, знайомство з ними та їх вивчення пов’язані з багатьма труднощами. Головна проблема полягає у важкодоступності колекцій для дослідника. Незважаючи на це, така робота проводилася, вирішення цієї проблеми важливе ще й тому, що простежується тенденція до перерозподілу володіння творами, що мають художню та історичну цінність; до концентрації їх у руках невеликого кола людей, а також через вивіз цих творів за кордон.
Так, у приватному володінні знаходиться і виріб гліптики – печатка, про яку піде мова.
Печатка має оправу і ручку з металу жовтого кольору (золото). Ручка зроблена у вигляді двох змійок, закручених у вісімку. Змійки мають лускату поверхню та очки у вигляді зелено-блакитних камінців бірюзи /з чотирьох камінців один втрачений/. Закінчується ручка барильцем з отвором, який служив, очевидно, для ланцюжка або шнурка.
Загальна висота печатки – 4,4 см, найбільша ширина – 3,4 см. Основою печатки є огранований камінь – димчатий кварц рожевобрунатного кольору. Висота каменю від площадки (плоска частина вершини) до калети (нижня точка каменю) – 1,5 см, найбільша ширина – 2,8 см.
Нижня частина каменю обрамлена рослинним орнаментом із жовтого металу (золото), який розміщений поміж змійками. Орнамент складається з квітів і листя, що чергуються. Квіти мають по п’ять пелюстків, а в центрі – камінці бірюзи (з шести камінців один втра-чений).
На площадці вирізане зображення герба, опис якого знаходиться в Малоросійському гербовнику, складеному В.К. Лукомським і В.Л. Модзалевським у 1914 р.: «Герб польский. Елита. Щит: в красном поле три золотых скипетра (копья?) в звезду. Нашлемник: возникающий козел (Елита изм.). Сообщил П.Е. Бачинский».
На печатці під зображенням герба також знаходяться дві перехрещені шпаги, а на них вісім нагород різного достоїнства.
За свідченням Малоросійського гербовника герб належав обозному полковнику Миргородського полку Михайлу Райченку (1655-1689).
За словами теперішніх власників печатки, вона належала, певно, нащадкам М.Райченка, життєвий шлях яких має інтерес для істориків. Але автор поки що не володіє достовірною інформацією й тому не вважає можливим викладати її.
Точно датувати час виготовлення печатки неможливо через відсутність клейма на виробі, приблизно, це кінець XVIII – початок XIX ст.
По-перше, саме в цей період відбувається чергове захоплення виробами гліптики, головним чином печатками, як в усьому світі, так і в Росії. Тим більше, що витоки цього мистецтва з’являються тут лише на початку XVIII ст., а тому саме у зазначений період воно й досягає свого апогею. Крім того, наприкінці XVIII ст. була поширена мода на великі камені, що свого роду сприяла виготовленню печаток.
По-друге, інтерес до геральдики, що зородився у Росії у другій половині XVII ст., досяг свого апогею у XVIII ст., і таким чином гербова печатка стала найнеобхіднішим атрибутом будь-якого представника «чесного і старого роду».
По-третє, у кінці XVIII ст. у Росії вже були відкриті родовища і золота, і раухтопаза (одна з назв димчатого кварца, який раніше часто помилково вважали топазом), ці матеріали широко застосовувалися ювелірами, зокрема й для виготовлення печаток. Їх виготовляли, в основному, уральські кустарі й крім димчатого кварца також використовували прозорий горний кришталь, рідше волосатики, орлець і нефрит.
По-четверте, для огранювання димчатих кварців використовувалася і використовується форма діаманта. На той час існувала й так звана «грань Великого Могола», в якій верхня домінуюча площадка незначно випукла, що гарно поєднується з гострими ребрами граней нижньої половини. Типово для цього огранювання оброблений і даний камінь.
Бірюза також широко застосовувалася в ювелірних виробах кінця XVIII – початку XIX ст. Вона уставлялася в персні, нею прикрашали годинникові ланцюжки та світильники. Бірюзу могли привозити з Ірану або Середньої Азії, де знаходилися основні поклади цього каменю. Їй приписувалися різноманітні таємничі властивості, вона довгий час була головним каменем Сходу й часто застосовувалася російськими майстрами.
Змії, які переплітаються; суворий симетричний рослинний та геометричний орнаменти, використані камені та й саме призначення предмета дають підстави припустити, що цей виріб – яскравий вияв стилю «ампір» у ювелірному мистецтві.
Таким чином, дана печатка є художньою пам’яткою кінця XVIII –початку XIX сторіч. Про історичне значення цього виробу судити ще рано, адже робота в цьому напрямку продовжується.