Слов'янська календарна міфологія

1.Календар і міфологія

Стихійні сили трансцедентні по відношенню до людей, недосяжні для спілкування. Однак, заступаючи одне одного у коловороті пір року, вони отримують антропоморфне втілення у певні святкові дні і у цей час доступні для людей. Божеські сили, таким чином, не мають персональної "біографії", окрім подій річного циклу, які щорічно повторюються (за винятком, мабуть, акту створення світу).

Відповідно невірними здаються спроби зрощення слов'янської міфології з героїчним епосом. Малоймовірно, щоб серед богів, яким вклонялися давні слов'яни, були "злі" - хіба що у часи занепаду релігійної традиції культ, що втратив широку популярність, міг отримати негативне забарвлення у людській свідомості. Близькість понять "бог" та "благо" є як етимологічною, так і релігійною. Самі ж міфологічні сюжети висвітлюють події, що не відбувалися "на початку часів" (скажемо, наприкінці льодовикового періоду, згідно вчення РУНвіри), а відбуваються щорічно, уособлюючи певний сезон.

2.Проблема Нового року

У період формування міфологічного світогляду, коли уявлення про час як круговий цикл абсолютно переважало над лінійним (вектор "минуле - майбутнє"), значення року як одиниці виміру часу не було вирішальним. Для господарчого та громадського життя більш значущими були зміни пір року (сезонів) та поколінь. Малоймовірно, щоб у "докиївські" часи дата початку року мала таке ж значення, як тепер, і взагалі викликала інтерес у широких верств населення. Важливість обчислення років та їх зміни збільшується під впливом становлення політичних і державних інституцій, контактів із Західною цивілізацією, Середземномор'ям.

Для дохристиянського періоду історії Київської Русі вважається реальним співвіднесення Нового року з кінцем грудня - початком січня згідно концепції Б.О.Рибакова. Співвіднесення Нового року з весіннім рівноденням згідно вченню РУНВіри належить до доби, коли, як сказано вище, дата початку року була, швидше за все, умовною. Сам же рік у міфологічному світосприйнятті співвідноситься з «життєвим циклом» Сонця-Дажбога, що розпочинається у березні, на рівнодення - Великдень та закінчується у грудні, на сонцестояння - Коляду, не відповідаючи, таким чином, календарному року формально.

З. Реконструкція пантеону

Верховний бог-деміург, «бог богів» носить імена Сварог, Стрибог та Род, що символізують стихії вогню та повітря, а також сім'я. З ним пов'язані уявлення про світолад, його виникнення та закони (Правду), про предків, рід-плем'я та потойбічний світ (Нав).

Богиня (Берегиня) уособлює стихії землі (Мати Сира Земля) та води і також має три іпостасі: Діва-Охоронниця, Мати та Любов-Магія-Смерть. Подібний стан характерний для триликої Богині кельтів - Епони, Бригіти, Морігани, для богинь античного пантеону тощо. Утілення слов'янської Богині співвідносяться зі зміною сезонів річного циклу у календарі. Свята весінньо-літнього періоду присвячені Ладі, літньо-осіннього - Мокоші, осінньо-зимового - Морані (Марені, Марі), казковій Мар'ї Мор'вні, Мар'ї-Царівні. Божества молодшого покоління - це сини деміурга та Богині, три брати - Сварожичі, які репрезентують широко відомий фольклорний мотив.

Бог-охоронець, громівник Перун — Ярило уособлює повітря та вогонь. Перун - бог явної сили, могутності, влади, покровитель князів та воїнів, у іпостасі Ярила - юнаків та чоловіків. Сезон Перуна - літо, Ярила - весна.

Велес - Змій (Ящер), протиставлений Перуну, уособлює стихії землі та води. Місяць. Це бог прихованої сили, мудрості, знання, мистецтва та багатства, покровитель волхвів, кобзарів, купців. Славу «скотьего бога» Велес - «Власій» здобув завдяки тому, що в умовах слаборозвинених товарно-грошових відносин мірилом багатства вважалася худоба.

Аналогами Велеса, які займали різне місце в ієрархії місцевих пантеонів, але відрізнялися схожими «соціальними» функціями, були германський Вельс-Вотан (Одін), кельтський Бел-Цернунн та семітський Баал-Зебуб (він же християнський демон Вельзевул). Сезон Велеса - осінь та зима.

Дажбог - персоніфіковане Сонце, покровитель землеробів та усього людства. Він наділений рисами боголюдини, бога, що вмирає та воскресає, та трьома іпостасями: Сонце-Хоре, юнак Купало та дід Коляда (Дід Мороз).

4. Міфологічне значення календарних свят

Половина свят відбувається у дні сонцестоянь та рівнодень - вони безпосередньо пов'язані з культом Сонця-Дажбога. Друга половина пов'язана з ночами, що розділяють місяці або найближчими до їх межі днями. Такі свята широко відомі у кельтській традиції - це Імболк, Бельтайн, Ламас та Самайн (Хелоуїн), але характерні для усіх індоєвропейських народів, не виключаючи слов'ян.

1.Великдень - весіннє рівнодення, кінець березня. Різдво - втілення Дажбога.

2.Ярило - межа квітня - травня. (Бельтайн, Вальпургієва ніч). З'явлення Богині, Діви-Лади у супроводі Ярила.

3.Русалії (Іван Купало) - літнє сонцестояння, кінець червня. З'явлення Дажбога-Купала, його шлюб з Ладою та зародок Дажбога «наступного року» (див. Великдень).

4.Перун - межа липня - серпня (Ламас). З'явлення Богині, Мокоші-Матері у супроводі Перуна.

5.Обжинки - осіннє рівнодення, кінець вересня. Мокошині святки -середина її сезону, свято врожаю та весіль.

6.Діди (Дзяди) - межа жовтня - листопада (Самайн). Помин «дідів» - предків. З'явлення Богині, Зими-Морани та викрадення її Змієм-Велесом.

7.Коляда - зимове сонцестояння, кінець грудня. З'явлення «старого» Дажбога-Коляди. Початок січня - Велесові святки, середина сезону Велеса та Морани. Ряження (карнавал).

8.Маслена - межа лютого-березня (Імболк). Звільнення -перевтілення богині, кінець сезону Морани та Велеса.

5. Соціально-побутове значення календарних свят Одною з найважливіших функцій свят у громадському житті було забезпечення продовження роду - знайомства молоді за межами сім'їта роду і взяття шлюбу. Молоді люди ніби повторювали шлях Дажбога та Богині, стихійно створюючи священну містерію. Знайомство молоді «призивного віку» починається з походів колядників, продовжується на масленичних та великодніх гуляннях. На Ярила утворювалися пари, а на Купала, коли не на Ярила, наставав час близьких відносин. Зв'язок, що виявився плідним, підтверджувався шлюбом на обжинки, а на Маслену чи Великдень можна було сподіватися нового покоління Дажбожих онуків.