Пам'ятки салтівської культури на Харківщині (з історії дослідження та охорони)

Пам'ятки салтівської культури на Харківщині репрезентовані городищами, селищами, ґрунтовими катакомбними та ямними могильниками. Перші пам'ятки цієї культури були відкриті на Харківщині на рубежі XIX та XX ст. Мабуть не випадково, що серед них був Верхньосалтівський археологічний комплекс, відкритий В.О. Бабенко, що дав назву для всієї археологічної культури. Проведення у Харкові у 1902 р. XII Археологічного з'їзду (XII АЗ) було значним внеском у справу вивчення та популяризації пам'яток салтівської культури. Під час підготовки та проведення XII АЗ проводилися розкопки Верхньосалтівського катакомбного могильника, показові екскурсії на могильник. На археологічній виставці XII АЗ демонструвалися матеріали з цих розкопок. Результати досліджень Верхньосалтівського городища та могильника були опубліковані в "Працях" з'їзду. В.О. Бабенко проводив дослідження Верхньосалтівського комплексу до Першої Світової війни. Подальше вивчення цієї унікальної пам'ятки проводилося Г.І. Тесленко у 1920 р., і відновилося після Великої Вітчизняної війни.

У 20-30-ті р. XX ст. розвідками М.В. Сібільова по р. Сіверський Донець та р. Оскіл, відкрито значну кількість салтівських поселень та могильник біля с. Залиман Балаклійського району. В кінці 20-х р. М.Я. Рудинський виявив в середній течії Оскола салтівські пам'ятки.

Переважну більшість відомих у наш час пам'яток салтівської культури було відкрито та досліджено після Великої Вітчизняної війни. В 50-ті р., у зв'язку з спорудженням Печенізького та Червонооскільського водосховищ, розвідками Б.А. Шрамка, Д.Я. Телегіна, В.К. Міхеєва, П.Д. Ліберова та Є.В. Пузакова, серед пам'яток інших археологічних культур, відкрито також і салтівські. Майже всі вони затоплені водосховищами, і тільки деякі з них були досліджені незначними за обсягом розкопками. У другій половині 50-х р. В.І. Кадеєвим виявлено під час розвідок у Зміївському районі декілька салтівських поселень.

В 70-90-ті рр. акценти у дослідженні пам'яток салтівської культури на Харківщині, перемістилися на розкопки могильників, що дають яскравий, видовищний і різноманітний матеріал. Так, В.К. Міхеєв розкопав у Зміївському районі Сухогомольшанський ямний могильник, а у Балаклійському - Червоногорський і Червоногусарівський ямні могильники. Верхньосалтівський катакомбний могильник досліджували Д.Т Березовець з В.К. Міхеєвим.

У наш час на території Харківської обл. налічується близько 100 пам'яток салтівської культури. Переважна більшість їх знаходиться у Вовчанському, Чугуївському, Зміївському, Балаклійському, Ізюмському, Куп'янському, Борівському районах. Поодинокі пам'ятки салтівської культури зустрічаються в Дворічанському, Великобурлуцькому, Дергачівському, Золочівському, Краснокутському, Харківському, Нововодолазькому, Валківському, Красноградському та Барвінківському районах.

Стан багатьох пам'яток салтівської культури, на жаль, досить поганий. Це пов'язано з інтенсивним будівництвом у 80-ті р. дачних кооперативів, а також господарською діяльністю різноманітних підприємств та організацій на території пам'яток. Землевідводи під будівництво та господарська діяльність на пам'ятках археології, проводилася, у більшості випадків, без погодження з державними органами охорони пам'яток, це спричинило до часткового або повного руйнування багатьох пам'яток салтівської культури. На жаль, останнім часом знизилася увага з боку суспільства (як юридичних, так і фізичних осіб) до стану пам'яток археології. Відношення до них зараз, як правило, байдуже.

Пам'ятки археології являють собою частину національної спадщини. Тому дуже важливим чинником у справі охорони пам'яток археології є зміна відношення до них з боку всього нашого суспільства.