До історії природознавчих музеїв Харківського університету

ХVIIIст. в Росії знаменувалося поширенням ідей західноєвропейської освіти і Просвітництва, що грунтувалися на достовірних фактах, експерименті, менш залежали від церкви, пропагували нові філософські Раціональні ідеї.

Заснований на початку XIX ст., Харківський університет став осередком нової демократичної освіти і науки, вільної від схоластичних традицій середньовіччя. На відміну від церковних закладів освіти, університет мав світський характер, що сприяло формуванню нових пріоритетів у навчальному процесі. Вони визначалися з урахуванням змін, що відбувалися в суспільно-політичному та економічному житті країни. Нові господарчі умови вимагали збільшення кількості освічених людей, підготовки фахівців з різних галузей промисловості, сільського господарства тощо.

Відповідно до статуту 1804 р. при університетах мали існувати навчально-допоміжні заклади, зокрема й спеціальні кабінети, призначені, у першу чергу унаочнювати процес викладання, сприяти залученню студентів до наукових досліджень, набуття ними практичних навичок, здобуття та поширення знань тощо. У той же час відомо, що «кабінети», як одна з первісних форм музейного колекціювання, передбачали засередження в них різноманітних «раритетів», пам'яток природи, мистецтва та ін., що сприяло поступовому їх перетворенню на учбові і наукові музеї.

Започаткування музейної мережі Харкова безпосередньо пов'язано із заснуванням Харківського університету та його навчально-допоміжних закладів, що стали підґрунтям майбутніх наукових університетських музеїв.

Чітка тенденція на розвиток природознавчих наук, що окреслилася вже на першому етапі діяльності Харківського університету, сприяла становленню тут нових наукових шкіл, орієнтації на тісний зв'язок науки з практикою. Певним чином це позначалося й на створенні навчально-допоміжних закладів. Так, при фізико-математичному факультеті була найбільша кількість кабінетів: фізичний, астрономічний, технологічний, мінералогічний, ботанічний, фармацевтична лабораторія та ін.

Університету належала ініціатива із започаткування систематичних розвідок природних ресурсів краю, що істотно позначалося на комплектуванні зібрань кабінетів. Простежується певна спрямованість на збір пам'яток місцевого походження. Втім, це не виключало надходжень колекцій природних матеріалів із інших регіонів країни, а також з-за кордону, що свідчило про широке коло наукових зацікавлень харківських дослідників. Показовою в цьому відношенні була діяльність проф. В.М. Черняєва, фундатора ботанічного кабінету. Основою його зібрання став унікальний гербарій вітчизняних рослин, зібраних вченим, а також численні колекції, що були привезені ним із закордонних відряджень, причому деякі з них він діставав шляхом обміну на зразки української флори.

Поступове розгалуження мережі університетських музеїв, урізноманітнення її профільності залежали від багатьох чинників. Найважливішим фактором був потужний розвиток природознавства у другій половині XIX сторіччя, поширення еволюційної теорії Ч. Дарвіна, активна діяльність наукових товариств, установ, зокрема Петербурзької Академії наук, Російського географічного товариства, Харківського товариства дослідників природи та ін. Це сприяло широкому розгортанню експедиційної роботи, накопиченню багатого фактичного матеріалу, започаткуванню методик збору, систематизації і вивчення набутого матеріалу. Наслідком цього стало значне збагачення музейних зібрань, упорядкування колекцій відповідно до сучасних принципів систематизації, широке використання музейних фондів в учбовому процесі. Прикладом плідної роботи з вдосконалення методів класифікації та систематизації музейних збірок є діяльність проф. Н.Д. Борисяка, завідувача кафедри мінералогії і геології та завідувача геологічного кабінету.

Розвиток природознавства зумовив й процес подальшої диференціації природознавчих наук, їх становлення як самостійних галузей знання, сприяв поглибленню, спеціалізації наукових досліджень. Певним чином це виявилося у розгалуженні музейної мережі, створенні нових спеціалізованих колекцій. Так, від кабінету мінералогії відокремився геологічний кабінет, від зоологічного - зоотомічний і т. ін.

Важливу роль у започаткуванні нових навчально-допоміжних закладів відігравали устави, що ними регламентувалася діяльність університету. Лише за уставом 1863 р. були засновані астрономічна обсерваторія, кабінет практичної механіки, кабінет фізичної географії, фізіологічний кабінет, музей палеонтологічної анатомії та ін.

Звичайно, не всі кабінети можуть бути віднесені до музеїв. Як правило, предмети, що в них зберігалися, були різноманітні за змістом, мали певні функції і не трактувалися як музейні пам'ятки. Проте з часом, наочний матеріал, що використовувався у навчальному процесі, поступово набував якостей музейних предметів. Такий комплексний характер мали, наприклад, предмети зоологічного, мінералогічного, технологічного та ряду інших кабінетів.

Поряд з об'єктивними факторами, що впливали на розширення мережі музеїв, не менш важливе значення мав особистий внесок науковців у розвиток музейних закладів, збагачення їх колекцій, вдосконалення рівня наукового їх опрацювання. Блискучим прикладом самовідданого служіння науці та подвижництва у справі музейництва стала діяльність професорів Харківського університету І.А. Криницького, М.Д. Борисяка, В.М. Черняєва, А.В. Черная, П.Т. Степанова, А.Ф. Брандта, О.М. Нікольського, В.М. Арнольді, І.А. Леваковського та ін.