Дослідження пам'яток салтівської культури археологами Харківського університету

Початком дослідження пам'яток салтівської культури вважається 1900 рік, коли вчителем В.О. Бабенком було відкрито катакомбний могильник біля села Верхній Салтів, звідки культури й отримала свою назву. Про свою знахідку В.О. Бабенко повідомив вчених Харківського університету. У Верхній Салтів негайно були відряджені починаючі археологи М.Є. Воронець та П.П. Єфименко (згодом один з видатних радянських археологів). Наступного 1901 року в розкопках Верхньо-салтівського могильника брали участь такі вчені Харківського університету, як Д.І. Багалій, Є.П. Тріфільєв та О.М. Покровський, якому належала головна роль у дослідженнях цієї пам'ятки напередодні XII Археологічного з'їзду. Але після з'їзду на деякий час археологи Харківського університету припинили власні розкопки на могильнику, а лише надавали допомогу В.О. Бабенку, який до 1915 р., коли йому було заборонено проводити розкопки, кожного року розкопував його і розташоване поряд городище салтівської культури.

1911 р. значні розкопки на Верхньосалтівському могильнику були проведені наглядачем геологічного кабінету Харківського університету О.С. Федоровським, якому судилося стати провідним українським археологом 20 - 30-х років XX ст. У ці ж роки дослідженням пам'яток салтівської культури займалися його учні: Г.І. Тесленко, Берченко, О.О. Потапов та І.М. Луцкевич.

У перші повоєнні роки розкопки на Верхньосалтівському могильнику проводив проф. С.А. Семенов-Зусер.

На початку своєї наукової кар'єри займався дослідженням салтівської культури професор Харківського університету Б.А. Шрамко. Але найбільша заслуга у дослідженнях пам'яток цієї культури належить його учневі проф. В.К. Міхеєву.

Внаслідок польових досліджень В.К. Міхеєвим було відкрито, повністю або частково розкопано такі пам'ятки салтівської культури, значення яких для середньовічної археології Східної Європи переоцінити дуже важко. Протягом 1963-1966, а потім у 1968 та 1978 роках він проводив дослідження археологічного комплексу біля с. Маяки Донецької обл. Завдяки розкопкам поселення В.К. Міхеєвим були отримані важливі дані про господарство салтівських племен, які склали основу його кандидатської дисертації. Поряд із поселенням дослідником були виявлені і поховання.

У 1970, а потім протягом 1973-1982 років В.К. Міхеєвим було досліджено могильник із салтівськими трупоспаленнями біля села Суха Гомільша Зміївського району. У 1984-1994 рр. він досліджує бірітуальний (трупопокладення і трупоспалення) могильник салтівської культури біля села Червона Гірка Балаклійського району. 1992 року проф. В.К. Міхеєвим разом з автором було відкрито, а в 1993-1997 роках досліджено ямний могильник у с. Червона Гусарівка Балаклійського району, де салтівці ховали своїх померлих за обрядом інгумації. На цих трьох згаданих могильниках виявлено й досліджено близько 1000 поховань. Але, на превелику жаль, переважна більшість цих матеріалів залишається до цього часу неопублікованою.

З 80-х років XX ст. почали дослідницьку діяльність учні В.К. Міхеєва. Найбільш значними дослідженнями канд. іст. наук А.В. Криганова, які проводились в другій половині 80-х - на початку 90-х років, можна вважати його розкопки ґрунтових могильників біля сіл П'ятницького Чугуївського району та Нетайловки Вовчанського району. З 1997 року розкопками Верхньосалтівського городища займається співробітниця Музею археології та етнографії Слобідської України при Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна Н.В. Чернігова.

Підводячи підсумок сторіччю дослідження вченими Харківського Університету пам'яток салтівської культури, треба відзначити, що ними було виявлено велику кількість городищ, селищ і могильників із різними типами поховань. На найбільш цікавих з них були проведені розкопки. Переважна більшість матеріалів (артефактів та архівних матеріалів) зберігається зараз у Музеї археології та етнографії Слобідської України при Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна. Але, на превелику жаль, більшість цих матеріалів не введено до наукового обігу. Тому зараз існує нагальна потреба створення й видання монографій, які б відображали досягнення археологів Харківського університету у вивченнісалтівської культури.