Історія та археологія Слобожанщини в музеях Харківщини. До 100-річчя відкриття Салтівської культури
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Місто Донець згадується в Іпатіївському літописі 1185 року у зв'язку з розповіддю про втечу новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича із половецького полону.
Місто Донець стало надійним притулком Ігорю Святославовичу після 11-ти добових поневірянь. Надійні стіни середньовічного міста стали для князя і відпочинком, і порятунком.
В історії городища виділяються два основні періоди: ранньослов'янське поселення VIII-Х ст. і давньоруське місто Х-ХIIIст. Ранньослов'янське поселення на Донецькому городищі було зруйновано на початку X ст. кочівниками-печенігами. Тільки через кілька десятиліть прийшли нові люди, вирівняли майданчик городища та побудували нові укріплення давньоруського міста Дінця.
На Донецькому городищі приблизно у другій половині X ст. знову виникло поселення. Здавна це були землі сіверян, які безпосередньо підпорядковувались київському князю. Першим відомим самостійним князем, не враховуючи напівлегендарного князя Чорного, був у XI ст. Мстислав Володимирович, але після його смерті, з 1034 по 1054 р. Сіверська земля знову була у підпорядкуванні київських князів. У період феодальної роздробленості слов'янами була заселена територія по верхній течії Сіверського Дінця. Вона входила до складу Переяславського князівства.
Розташованому на південному сході Давньоруської держави, місту необхідні були великі оборонні споруди, які б захищали населення від набігів степових кочовиків. На місці природної улоговини було зроблена заглиблення, краї городища вирівняно підсипкою, а ями - камінням і землею. Весь дитинець був оточений стіною із з'єднаних один із одним дерев'яних колод, обмазаних глиною, інколи з добавленням щебеню. Із внутрішньої сторони стіни було збудовано невеликий пандус, який дозволяв воїнам підніматись у верхню частину для стрільби.
На території дитинця жив один із представників феодальної верхівки зі своєю бойовою дружиною та челяддю. Про це свідчать знахідки: різноманітна зброя, залишки кінської упряжі, предметів побуту, ключі, замки, прикраси. Знайдена велика кількість ям для збереження зерна та інших продуктів, але не було знайдено знарядь праці для обробітку землі. У великій кількості були знайдені залишки кісток диких тварин, різних риб і птахів, багато кісток свійських тварин. Із всього видно, що споживались продукти, які виробляли селяни.
Посад у Х-ХIIIст. був густо заселений. Головне заняття жителів - землеробство. В господарських ямах біля житла зберігали різні запаси, навіть тварин. Селяни вирощували пшеницю м'яких і твердих сортів, жито, ячмінь, просо, гречку, льон; мали високий рівень розвитку орного землеробства. Знаряддя сільськогосподарської праці різноманітні-залізні серпи, окови дерев'яних лопат, соха, борона.
Вся кераміка в Х-ХIIIст. виготовлена на гончарному колі і відзначається високою якістю глини і тонкими стінками. Розповсюдженим посудом були кухонні горщики та амфороподібні корчаги. Знайдено також дитячі брязкальця з маленькою кулькою посередині.
У місті розвивалось металургійне виробництво. Це підтверджують знахідки: шматки криці, залізної руди, шлаків, різних пристосувань - наковалень, щипців для ювелірних робіт, уламки глиняних і кам'яних форм для литва. Про високий рівень ковальського виробництва свідчать знайдені гвіздки, ножі, ножиці, петлі для дверей, кресала, сокири, замки.
Ремісники використовували кістку, виробляючи ручки для ножів та інструментів, ґудзики, гребінки, пряжки. Деякі круглі вироби виточені на токарному верстаті; для нанесення орнаменту використовувалися циркулярні різці. На одній кістяній ручці ножа була вирізана буква "добро".
Жителі були християнами - знайдено хрестики із бронзи, мармуру, шиферу і, навіть, крейди.
Донець був повністю зруйнований татарами наприкінці XIII ст. Страшна пожежа знищила все вщент. Але захисники міста героїчно захищались. Знайдено обгорілий череп, людський скелет із слідами ударів гострою зброєю. Місто Донець загинуло в нерівній героїчній боротьбі з полчищами монголо-татар. Після цього життя вже не відродилось, але окремі жителі ще залишались на старих згарищах, а частина посаду в той час перетворилась на кладовище. Донець зовсім спорожнів, а прилеглі землі перетворились до кінця XVI століття на "Дике поле".
Донецьке городище є єдина археологічна пам'ятка ХIIIст. у нашому регіоні. Проблема його збереження зараз особливо актуальна. Викликає занепокоєння сучасний стан Донецького городища, якому, не менше як колись татари, загрожує засміченість та наступаючи городи.
Першими питання збереження Донецького городища поставили видатні харківські історики Д.І. Багалій, Ю.І. Морозов ще в кінці XIX ст. Серйозною загрозою городищу була ріка Уди, яка саме в цьому місці повертала свою течію з південного напрямку на південно-східний. Під впливом весняних повеней городище поступово руйнувалося. У 1877 році, під час дуже високого підйому води в Удах, відбулися особливо великі обвали на городищі. Воно руйнується під впливом ріки та дощів. Від природного впливу городище не захистити, але найбільшу шкоду йому наносить варварська діяльність людини: з городища вибирається глина, чим руйнується верхній культурний шар; під городище, все вище та вище підбираються городи, на його верхівці поважно розгулюють кози. При такому відношенні воно просто колись зрівняється з землею.
Наш святий обов'язок звернути увагу і науковців, і органів влади різних рівнів до подальшої долі Донецького городища. Донецьке городище - це наша національна гордість, ми повинні пишатися своєю причетністю до історії Київської Русі. У давні часи стіни городища захищали від ворогів. Тепер цей велетень мовчазно просить нашого захисту. У Харківському районі проводиться робота по охороні пам'ятки: зібрані матеріали по історії городища, вони опубліковані у районній газеті, підготовлено до друку збірку «Археологічні пам'ятки Харківського району».