Історія та археологія Слобожанщини в музеях Харківщини. До 100-річчя відкриття Салтівської культури
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Проголошення незалежності України породило нову соціокультурну реальність, основною особливістю якої є те, що українське суспільство знаходиться в періоді зміни типу своєї організації. Існування, яке умовно визначається як «посттоталітарне суспільство». У перехідних суспільствах відбувається певна втрата еталонних зразків культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх передумов дещо поквапливо «приміряти» їх до українських реалій. Разом з тим становлення нового періоду української культури пов'язане з глобальним планетарним процесом «національного ренесансу» кінця XX» ст.; національний характер став символом соціальних змін, бо у ньому найповніше втілюється торжество української національної ідеї («самостійність, державність, соборність»). Зростають вимоги до національної культури, до більш ширшого розкриття спектру її функцій (особливо на початку XXI ст., коли українська культура прагне зайняти гідне місце у світовому співтоваристві).
Про високу історичну зрілість і міжнародне значення будь-якої національної культури можна говорити тоді, коли відбувається:
-поглиблення національного самопізнання та самоусвідомлення;
-створення умов для існування, розвитку, співпраці та змагання різноманітних філософських, релігійних, літературних, образотворчих, музичних течій, напрямів, шкіл, тобто дійсне ствердження свободи духовної творчості;
-врахування світового культурного досвіду, усвідомлення власної національної культури як ланки світового культуротворчого процесу, співучасть у світовому культурному обміні за умов визнання пріоритету загальнолюдських цінностей та усвідомлення Землі як спільного дому усього людства;
-всебічне використання резервів національної культурної традиції, можливостей національної ментальності, орієнтація на створення оригінальних культурних цінностей, що мають не лише національне, але і \ загальнолюдське, світове значення, адже останнє і є критерієм зрілості культури.
Метою музейної справи України на сучасному етапі її розвитку є задоволення освітньо-виховних запитів українського суспільства через цілеспрямований науковий показ тисячолітніх матеріальних і духовних здобутків вітчизняної культури. Цьому сприяє узгодження музеєзнавчої характеристики предметів із загальними, науковими, етичними та естетичними настановами українського суспільства.
На сучасному етапі розвитку українських музеїв важливого значення набуває педагогічна підготовка музейних кадрів. Наявність високої педагогічної культури у музеєзнавця - не лише бажана зовнішня якість, а і необхідна для його діяльності риса, яка має потребу в особливому, цілеспрямованому формуванні розуміння дійсних пізнавальних можливостей соціальної специфіки певних представників українського суспільства. Взагалі, українська громадськість не є чимось однорідним: всі українці, що є одночасно представниками людського роду і носіями національного характеру, - це також члени того чи іншого прошарку суспільства. Функціонально суспільний поділ громадян України буде приблизно таким:
-групи вікові (діти, молодь, середнє покоління, люди похилого віку), за статтю і навіть сексуальною орієнтацією;
-групи за зацікавленостями і психологічним типом;
-групи соціальні (робітники, селяни, інтелігенція, бізнесмени, чиновники;
-групи за релігійною приналежністю (православні, католики, греко-католики, протестанти, інші);
-групи за політичними орієнтаціями (праві, центристи, ліві);
-групи регіональні (мешканці українських регіонів: західного, східного, північного, південного, жителі села і міста) та етнічні (українці, росіяни, поляки, кримські татари, євреї та інші).
Кожна із зазначених суспільних груп має свої інтереси і особливості світобачення, часом вони є діаметрально протилежними. Завданням музейних комунікацій в Україні є збалансування культурного рівня - показника «культурності», тобто засвоєння окремою людиною, колективом чи суспільством взагалі певних видів культурних цінностей попередніх поколінь. Проте саме яких цінностей, - залежить від суспільства: культурний рівень не співпадає з рівнем грамотності чи освіченості, а з результатом внутрішнього розвитку і самовдосконалення людини, культура не вручається разом з дипломом. Серед завдань сьогодення найактуальнішими в музейній справі визначаються такі, що запобігають: духовному банкрутству, дегуманізації, відчуженню людини від суспільства, від самої себе, є запорукою високого морального здоров'я суспільства, а також сприяють індивідуально орієнтованому самовдосконаленню. Нові соціокультурні реалії вимагають нових підходів до розв'язання проблем особистості, а саме: соціалізувати індивіда шляхом прилучення його до різних пластів культури, що і є тим головним педагогічним завданням, з яким музеї України мають вступити у III тисячоліття по Р.Х.