Приватні мистецькі колекції Слобожанщини (кін. XVIII - поч. XIX ст.)

Колекції творів мистецтва на Слобожанщині починають формуватись, як власне загалом в Російській імперії, з другої половини XVIII ст.

За часів царювання Катерини II (1762-1796 рр.) дворянство досягає найвищого ступеня політичного панування. «Жалувана грамота дворянству» 1785 року, видана імператрицею, зрівняла в усіх правах українську знать з російською. Накопичення багатств, намагання до розкішного життя, природно, накладали свій відбиток на тогочасне колекціонування. У більшості українських дворян виникає бажання прикрасити свій будинок.

Таким чином, в приватному колекціонуванні другої половини XVIII ст. з'являється побутовий напрямок. Садиби дворянської аристократії Слобожанщини заповнюються чудовими зразками декоративно-ужиткового мистецтва: художньо виконаними меблями і килимами, виробами із золоченої бронзи і срібла, різних каменів і кістки, порцеляни і кришталю. Художні предмети в побутових комплексах XVIII ст., що збирались, перш за все із побажання прикрасити будинок, не розглядались ще їх власниками як колекції ужиткового мистецтва. Таке значення вони набудуть пізніше, в, післяреформену епоху. В XVIII ст. ці предмети включались лише в загальне оздоблення приміщення, створюючи певний декоративний ефект.

Поруч з побутовими комплексами у другій половині XVIII ст. почали створюватись спеціалізовані зібрання живопису - картинні галереї. Особлива увага приділялась формуванню портретних галерей, які виконували деякою мірою функцію історичного живопису, фіксуючи в зображеннях конкретних людей, історію роду.

Серед приватних мистецьких колекцій Слобожанщини зустрічались справжні «перлини».

Зокрема, в садибі П. Щербініна в містечку Бабаї містились чудові портрети пензля В. Тропініна, що зображували членів сімейства Щербініних.

Суттєвою особливістю приватного колекціонування в післяреформену епоху слід визнати зміну складу колекціонерів, що обумовлено розвитком капіталістичних відносин. Дворяни, що займали раніш в галузі колекціонування монопольне положення, відходять на другий план. Занепадає маєткове колекціонування, зникають дворянські гнізда, безліч дворян розорюються, їхнє місце займають нові соціальні групи, зокрема, різночинна інтелігенція і буржуазія.

Одним з найвизначніших колекціонерів свого часу був відомий цукрозаводчик П.І. Харитоненко, садиба якого в Наталіївці стала справжнім осередком культурного життя Слобожанщини.

Павло Іванович разом з дружиною Вірою Андріївною колекціонували як твори західноєвропейських, так і російських майстрів.

Серед першої групи надавали перевагу картинам романтиків кінця XVIII - початку XIX ст.

Коли їх колекцію націоналізували в ній опинилось більше 60 творів західноєвропейської школи, включаючи твори К. Коро, Г. Робера, скульптора Мейсоньє.

Але, безумовно, найбільшою пристрастю Харитоненків було колекціонування російського живопису. Вони купили декілька картин, що вважаються класикою в історії російського мистецтва, зокрема «Невідома» І. Крамського. Колекція також включала визначні роботи В. Поленова, В. Сурикова, І. Рєпіна, М. Нестерова, В. Верещагіна, Ф. Малявіна, І. Айвазовського та інших.

Харитоненки доволі пізно почали збирати ікони, але з притаманною їм енергією придбали декілька видатних творів, в основному Новгородської школи, які потім прикрасили храм Христа Спасителя в Наталіївці.

Крім ікон, всередині храму були розміщені, зібрані Павлом Івановичем, предмети культового призначення - золоте шитво, паникадила і лампади, релігійні книги тощо.

Одна з кращих мистецьких колекцій кінця XIX - початку XX ст. належала члену музейної комісії Харківського художньо-промислового музею В. Тілонову. До цієї колекції входили твори визначних майстрів - І. Айвазовського, В. Васнецова, Т. Шевченка, М. Ге, І. Шишкіна, М. Клодта, С. Васильківського, В. Маковського, І. Прянишникова. Деякі з цих творів згодом потрапили до державних музеїв Харкова.

Відомими серед харківських шанувальників мистецтв були колекції О. Михайлова, К. Кірстена, А. Хариної, В. Шрейдера, родин Квіток та Донець-Захаржевських. На жаль, печальна доля двох останніх колекцій - вони розпродавались різним людям, часто далеким від мистецтва і таким чином були «розпорошені».

Однак зустрічались випадки зовсім протилежного характеру. Так, у 1861 р. в Харківському університеті відкрився для відвідування музей красних мистецтв. Значною мірою цьому сприяла ініціатива колишнього вихованця університету, колекціонера - мецената І. Вецького. Іван Єгорович, який проживав через хворобу в Італії протягом 1856-1880 років цілеспрямовано й систематично надсилав картини (більшість з яких належали італійським майстрам XVI-XVIIст. переважно болонської та флорентійської шкіл), гравюри, фотографії, альбоми, книги з мистецтва.

Добру справу розпочату І. Вецьким продовжив інший вихованець університету А. Алферов. В 1873 p., після його смерті за заповітом в музей надійшла чудова колекція пам'яток мистецтва - картини, акварелі, малюнки, книги з мистецтва, близько 3 тисяч старовинних, рідкісних гравюр.

Ще один вихованець університету, мистецтвознавець А. Матушинський заповів музею цінну бібліотеку, колекцію картин і гравюр.

Таким чином, приватні мистецькі колекції Слобожанщини, концентрували в собі великі культурні цінності. І якщо у XVIII - першій половині XIX ст. вони були доступні вузькому колу шанувальників мистецтв, то у другій половині XIX ст. ситуація докорінно змінюється. Приватні зібрання стають більш відкритими, чому сприяла і виставкова діяльність (зокрема у вересні - листопаді 1887 р. в приміщенні Харківського художньо-промислового музею відбувалась виставка творів мистецтва з приватних збірок, яку відвідали 2,5 тисячі чоловік). Це безумовно, розширювало естетичні смаки місцевого населення.

Крім приватних мистецьких збірок виникає чудова колекція при Харківському університеті, причому її основу склали пожертвування колекціонерів - меценатів, які усвідомлювали корисність цієї справи для суспільства.