Музей: історія і проблеми сьогодення
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Головні труднощі у пошуку підходів щодо сучасного висвітлення історії так званого '"радянського періоду" об'єктивно обумовлені низкою причин, що. безумовно, впливатимуть на подальшу стратегію діяльності регіональних музеїв протягом найближчих років, якщо не кількох десятиріч:
1) пов'язаний з обома суміжними до нього епохами, "радянський період" має найзначніший вплив саме на останню з них (тобто сучасну), визначаючи всі реалії існування й розвитку галузей державного, громадського, економічного та суспільного ладу;
2) у суспільстві досі не існує єдиного сприйняття "радянського періоду" - на відміну від попереднього (відокремлений значним часом від сучасності, він майже не мас принципових розбіжностей у оцінках і тлумаченні, за винятком кількох подій та проблем). Особливо відчутним це стає на рівні загального буття, коли йдеться не про долю держави та народу взагалі, а про долю окремої особистості як складової їх частини;
3) незважаючи на суттєвий перегляд наукових підходів до аналізу й оцінки подій радянського часу у фундаментальній науці та різноманітних студіях, останніми роками 'радянський період" - особливо повоєнні його часи - лишається якось поза історичною кон'юнктурою (на відміну від сплеску наукових досліджень кін. 1980 - поч. 90-х років). Це особливо відчувається на регіональному рівні, коли йдеться не про загальній аналіз процесів, а про конкретні події, конкретних осіб, про оцінку їх діяльності на рівні краю, міста, підприємства, установи чи окремого села. Тенденція помітно посилюється з наближенням до сьогодення;
4) з двох останніх ознак випливає й сучасний стан висвітлення "радянського періоду" регіональними музеями не лише України, а й Росії - на відміну від музеїв національних, які оперують висвітленням загальних процесів, новими, але вже сталими оцінками та загальновідомими особистостями історичного макрорівня. Досвід регіональних музеїв історичного профілю Лівобережжя, Сходу України та близького зарубіжжя свідчить, що більшість їх під різними приводами уникає торкатися подій повоєнних радянських часів.
Цілком зрозуміло, що виходячи з існуючих у загальнодержавній українській історії наукових оцінок, спрямованість ідейного задуму регіональної експозиції "радянського періоду" має бути досить чіткою: "радянський період 1920-1991 років був періодом існування даного регіону (як і України взагалі) в межах тодішньої радянської наддержави за умов компартійно-радянського тоталітарного режиму".
Та чи можна розглядати регіональну історію радянських часів у відриві, як щось цілком особливе ? Найпродуктивнішим здається шлях визначення так званого "надзадуму", загальної ідеї, що проходитиме крізь усі три складові частини музейної експозиції (дорадянську. радянську та пострадянську) і визначатиме їх зміст і спрямованість.
Тож, у контексті усієї експозиції постає більш принципове питання: чи були випадковими 70 радянських років, багато в чому трагічних для України та її народу (відповідно й для кожного регіону та його населення як складової їх частини) Чи була простим винятком, гримасою історії концепція створення партійної наддержави на базі ідейної партії, що від 1917 року реалізовувалася у тодішній Росії?
Спираючись на дослідження сучасних науковців-політологів і фахівців-істориків. можна дійти висновку, що ні. Цілком ймовірно, що радянський період став лише новою, вкрай ідеологізованою формою прояву старих російських імперських традицій, що існували протягом століть. Різниця полягає лише в тому, що за різних умов, ці імперські традиції цілковитого опанування нових територій підкріплювалися тими чи іншими "благородними" ідеями, актуальними для свого часу: об'єднання усіх давньоруських чи приєднання старокиївських земель, світової революції чи побудови світової комуністичної системи. Але наслідки, а часто й методи, майже завжди були однаковими. Саме так трактуються на історичному макрорівні складні та неоднозначні відносини між Росією та Україною різних часів.
Проте, якщо в суто теоретичному чи політологічному плані майже ніхто не ставитиме під сумнів правильність або принаймні слушність такого висновку, то в більш вузькому, практичному плані чи на побутовому рівні висновок цей викликає певні сумніви. Чи буде взагалі доречним і своєчасним висвітлення регіональних подій ХVIІ-ХХ ст.ст. на щойно зазначеному ідейному обгрунтуванні? Ще й за складних сучасних зовнішньо- та внутрішньополітичних умов? Тим більше - у прикордонних з Росією східних регіонах України з відчутними наслідками русифікації і значним відсотком російського та російськомовного населення (Харківщина, Донеччина, Луганщина)? Чи достатньо зміцніла незалежна Україна і самовизначився її народ, щоб відверто задекларувати тут (на рівні окремої області, міста, района чи села) цю важку, але все ж таки, мабуть, правду ?' Чи настав час зробити у новостворюваних експозиціях наступний крок уперед: від зображення подій ХVІІ-ХІХ століть, боротьби 1917-1920 років і жорстоких 20-30-х -ще далі: до 1950-60-70-80-х років?
Відповісти важко...
У будь-якому випадку, при створенні "радянської" частини експозицій регіональні музеї спиратимуться на вже апробовані останніми роками в теоретичному і практичному плані базові принципи:
1) ґрунтовне, а головне - дійсно реальне, а не декларативне використання найважливіших принципів методології - історизму й об'єктивності, що дозволить подолати старі стереотипи зображення і водночас уникнути однобічності та злостувань. що стали прикметою української контрісторії кінця 80- початку 90-х років:
2) уникання спрощених і схематизованих підходів, не обмежуючи життя регіону рамками виключно політичної і політизованої історії, щоб не збіднювати експозицію: адже в ній буде йтися про життя і долю як мільйонів людей взагалі, так і окремої особи - з усіма її злітами, успіхами і невдачами;
3) сповідування відвертості у розповіді, не підмінюючи аналітичного аналізу ідеологізованими оцінками;
4) привертання головної уваги до оригінальних музейних ' предметів - перш за все, з речових груп, йдучи від предмета і через предмет, з ретельною підбіркою якісного та влучного експозиційного матеріалу;
5) пріоритетність зображення подій, що відбувалися саме на регіональному рівні - в межах області та Східної України, зведення загального матеріалу до того найпринциповішого і найнеобхіднішого мінімуму, без якого не можна одержати повного розуміння перебігу та змісту місцевих подій;
6) збалансованість об'ємного речового та площинного фото- і документального матеріал) в межах єдиного експозиційного поясу з метою рівномірного розподілу уваги (без вихоплювання окремих фрагментів експозиції).
З огляду на це. виправданим стане членування експозиційного поясу на три різнорівневі складові під пояси:
а) верхній, що в межах необхідного висвітлюватиме окремими сплесками найголовніші події загальнодержавного (у рамках СРСР) чи республіканського (у рамках УСРР чи УРСР) рівня.
б) середній, що більш детально розглядатиме відповідні реалії подій, що відбувалися на рівні краю чи регіона таокремих їх місцевостей, підприємств, закладів та установ.
в) нижній, суто предметний пояс, що складатиметься з речових музейних предметів відповідно до теми.
Таке членування відповідатиме показу різних рівнів життя відповідного часу; а саме: а) життя держави, б) життя краю, в) життя людини. Максимальна концентрація експозиційного матеріалу відбуватиметься у двох останніх рівнях, з плавними переходами.