Сучасне бачення проблеми експозиційного відображення історії радянського суспільства 20-30-х років ХХ ст. у Харківському історичному музеї

Сплеск демократизації і гуманізації всіх ланок культурного життя кінця 80-х - початку 90-х років XX ст. значною мірою визначив сучасний розвиток культурно-освітніх закладів в Україні. Експозиційна діяльність музеїв здійснювалася на фоні зростання суспільного інтересу до вітчизняної історії, особливо до тих її складних і трагічних сторінок, що ретельно замовчувалися протягом тривалого часу. Проте вже сьогодні ми бачимо всі недоліки подання історичної інформації через бурхливі емоції того часу і намагання актуалізації раніше недосяжної історико-культурної спадщини.

Тож. наприкінці 1990-х років знов став потрібним перегляд існуючих музейних стереотипів світобачення, об'єктивізація оцінок історичних подій та осіб, подолання кон'юнктурних спекуляцій навколо трагічних сторінок минулого нашого народу. Саме тому особливої актуальності набуває необхідність визначення ролі та місця розділу історії радянського суспільства у структурі постійної музейної експозиції.

Базовою у створенні експозиції за цією тематикою повинна залишатися демонтована виставка “Харківщина у 20-30-і роки", що була виконана високопрофесійними авторами та відповідала суспільним потребам початку 90-х років, хоча й мала доволі абстрактну мету: показати трагічну долю народних мас України. Однак, при підготовці нової експозиції постає мета актуалізації музейного матеріалу - як за змістом, так і за формою. На наш погляд, наукове проектування повинно бути більш послідовним (експозицію слід розпочати показом остаточного розгрому білогвардійців Врангеля) та логічним (традиційне перенесення об'єднаного розділу культури 20-х та 30-х років до заключної частини експозиції).

Виходячи з позицій нового бачення історичного процесу; відходу від '"описової" історії подій і переходу до вивчення окремої особи не тільки в межах її політичної поведінки та економічної діяльності, але й в контексті її буденного життя, доцільним у процесі створення постійної експозиції стане поширене використання раніше неекспонованих документів (у тому числі листівок) та фотоматеріалів для відображення політики та збройної боротьби більшовиків за владу і будівництво комуністичної держави.

За таких підходів і буде доцільним залучення матеріалів наших наукових розробок 1997-98 років по вивченню листівок завершального періоду громадянської війни та перших років радянської влади в Україні. Показово. що листівки були не лише явищем політичної пропаганди органів радянської влади, але й свідоцтвом труднощів становлення нового ладу - неприйняттям його значною частиною українського населення. З цією ж метою планується створення своєрідних '"життєвих комплексів" - документів та особистих речей визначних більшовиків (депутата IV Державної думи Муранова, начальника української міліції Чайковського, коменданта Харківської ЧК Саєнка). До того ж, останнім часом у фондах музею нами була виявлена невелика, а тому й надзвичайно цінна частина антирадянських документів, що лишилися невилученими під час "чисток" на початку 50-х років.

Час вимагає також сучасного архітектурно-художнього проектування, яке повинно відтворити стилістику 20-30-х років, на фоні якої проводитимуться учбові інформаційно-ілюстративні екскурсії-лекції (без зайвого акценту на естетичному сприйманні).

Взагалі, тематична структура стаціонарної експозиції - на відміну від виставки - повинна показати чітку державну структурованість створеного соціального суспільства, ширше та глибше показати політику 20-х років і . як її політичний наслідок - репресії 30-х років.

Таким чином, підготовка стаціонарної експозиції повинна стати стимулом активізації наукових досліджень з історії радянського суспільства довоєнного часу; стимулом до активного наукового пошуку нетрадиційних музейних підходів до інтерпретації історичних подій, запровадження досягнень соціології, психології; географії; до ліквідації так званих "білих плям" і відвертих перекручень, вивчення нових аспектів історії культури, релігії й церкви, менталітету народних мас. становища різних соціальних верств і груп, їх внеску в розвиток суспільства.

Тому - роль стаціонарної експозиції музею залишається значною: ""масовість охоплення" населення 1980-х років у музейній роботі змінив стиль "демократизації" 1990-х років, наступником якого став "індивідуальний підхід до організованого відвідувача на базі нової "класичної" стаціонарної експозиції, яка повинна бути цікавою як школярам, так і студентам - давати не тільки емоційний заряд, а й збуджувати думку; інтерес до історії держави, що у свою чергу повинно зміцнити тенденцію збільшення кількості відвідувань.