Комунікаційний підхід у музейній справі як відповідь на потреби соціуму
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Традиційно в музеях історичного профілю предмети образотворчого характеру займають не найперше місце. Не виключенням є і Харківський історичний музей, де серед більш ніж 250 тис. одиниць зберігання налічується близько 11 тис. предметів, пов’заних з образотворчим мистецтвом.
Як відомо, образотворче мистецтво поєднує у собі живопис, скульптуру, графіку, які, в свою чергу, мають свої окремі галузі, як то: малюнки, гравюри, офорти, літографії, олеографії, плакати, афіші, горельєфи, барельєфи, бюсти, плакетки, тощо. Відповідно до усталеного у Харківському історичному музеї розподілу музейних предметів на інвентарні групи, а саме: “Живопис”, “Скульптура”, “Афіші, програми”, “Плакати, лозунги”, “Олеографії, літографії”, поговоримо окремо про предмети з цих колекцій.
Живопис як вид образотворчого мистецтва, створюється за допомогою фарби, яка наноситься на будь-яку тверду поверхню. [2, с. 364.].
За призначенням та характером виконання образів розрізняють: живопис монументально-декоративний (настінні росписи, плафони, панно); станковий (картини); декораційний (ескізи театру та кіно, ескізи костюмів); іконопис (темперний живопис); мініатюра (ілюстації до рукописів, портрети). До різновиду живопису відносять також діораму і панораму.
Основою виразності живопису є колір. Своєю експресією колір здатний визивати різноманітні почуттєві асоціації, посилювати емоційність зображення, обумовлювати широкі мистецькі і декоративні властивості живопису.
В експозиційній діяльності Харківського історичного музею предмети групи “Живопис” завжди актуальні. Незважаючи на тематику твору, живопис так чи інакше об`єднує речові предмети в культурно-історичні комплекси. Іноді живопис виступає предметом першочергового значення і набуває сенсу та атрактивності поряд з другорядними предметам, які підкріплюють його роль та значення у побудові експозиції.
Колекція живопису Харківського історичного музею бере свій початок ще з довоєнних музеїв міста: Історичний музей ім. Г. С. Сковороди, Краєзнавчий музей ім. Артема, Центральний український музей Жовтневої революції і громадянської війни.
Особливістю групи “Живопис” є те, що вона хоч і не велика за обсягом (близько 1,5 тисячі предметів), але за тематикою охоплює період від розвитку первісного суспільства до творів харківських художників другої половини ХХ ст. Серед них можна виділити: сцени полювання первісної людини, батальні сцени, як маштабного характеру, так і двобій, автопортрети та портрети історичних і політичних діячів, діячів культури та освіти, пейзаж, образи виробничого та побутового жанру, натюрморти. Окремою групою в колекції “Живопис” є усталені релігійні сюжети, які відображують кращі традиції темперного живопису іконописних шкіл всієї території України, починаючи з XVII ст. З предметів темперного живопису, які зберігаютья у Харківському історичному музеї (ікон), можна відзначити такі: “Ікона Володимирської Божої Матері. XVIII ст.” (Ж-7), “Ікона Тихвинської Божої Матері. 1858 р.” (Ж-892), “Ікона Смоленської Божої Матері. 1850 р.” (Ж-891), “Ікона Богородиці. 1739 р.” (Ж-896).
Велику увагу треба приділити окремим відомим митцям, які представлені в збірці Харківського історичного музею: Васильківський С. І., Вихтинський В. І., Волошинов Е. І., Гіне О. В., Лейбфрейд О. Ю., Насєдкін А. Л., Первухін К. К., Прянішніков І. М., Парчевський В. В., Репін І. Ю., Семирадський Г. І., Самокіш М. С., Супонін П. М., Трутовський К. О., Левченко П. О.
Васильківський С. І. (1854-1917 рр.) ‑ художник-пейзажист, автор майже 3.5 тисяч художніх творів, працював також і в побутовому жанрі. [5, с.-86.]. В колекції Харківського іторичного музею налічується близько 30 його робіт. Найвідоміші з них: “Козацька левада. На пасовищі.”, що є одним з варіантів картини (Ж-697), “Українська ідилія. Хата.” (Ж-254), (додаток 2, рис. 1), “Схватка Козака Голоти.” (Ж-967), автопортрет (Ж-820).
Репін І. Ю. (1844-1930 рр.) ‑ російський живописець, народився у м. Чугуїв, майже все своє життя провів за кордоном, навчаючись в петербурзькій малювальній школі у Р. К. Жуковського та петербурзькій Академії Мистецтв, пансіонер Франції та Італії, член товариства художників-передвижників, прихильник естетики революційних демократів, оволодів пленерним живописом. З 1876 р. до 1880 р. проживав на батьківщині в Чугуєві, останні роки провів в Петербурзі та Фінляндії, там і помер. [5, с. 611.]. У колекції Харківського історичного музею, на жаль, лише три роботи великого митця: “Козак в степу.” (Ж-249), “Портрет Д. І. Багалія.” (Ж-70), (додаток 2, рис. 3), “Переяславська рада.” - один з варіантів (Ж-1012).
Прянішніков І. М. (1840-1894 рр.) ‑ російський живописець, член петербурзької Академії Мистецтв, член-засновник товариства передвижників. [7, с.-134.]. У колекції Харківського історичного музею зберігається його робота “Порубщик.” (Ж-139).
Семирадський Г. І. (1843-1902 рр.) ‑ польський і російський живописець, член петербурзької академії мистецтв. [7, с.-167.]. У колекції Харківського історичного музею є його робота “Поховання знатного Руса.” (Ж-563).
Самокіш М. С. (1860-1944 рр.) ‑ український живописець і графік, працював в анімалістичному жанрі, жанрі батального та історичного живопису. Народився в Ніжині, навчався в петербурзькій Академії Мистецтв, де пізніше став академіком, пансіонер в Парижі, дійсний член петербурзької Академії Мистецтв, викладач, керівник батального класу а Академії Мистецтв, заслужений діяч мистецтв СРСР. У 1936-1941 рр. викладав у Харківському художньому інституті. [4, с.-418.]. В колекції Харківського історичного музею зберігаються близько 10 творів митця. Особливу увагу треба приділити таким: “Харківська фортеця XVIII ст.” (Ж-248), “Епізод з імперіалістичної війни” (Ж-790), “Харківські козаки в бою при Грос-Егерсдорфе.” (Ж-83).
Волошинов Є. Г. (1823-1913 рр.) ‑ художник-натюрмортист, навчався в петербурзькій Академії Мистецтв, працював у Харкові у 1859-1884 рр., викладач малювання в інституті шляхетних дівчат, Маріїнській жіночій гімназії, експонент харківського гуртка любителів красних мистецтв товариства харківських художників. [5, с. 114.]. В колекції Харківського історичного музею знаходиться близько 25 його робіт. Наприклад, “Виноград.” (Ж-332), “Гарбузи.” (Ж-334), “Риби.” (Ж-97), “Кавуни.” (Ж-333).
Трутовський К. О. (1826-1893 рр) ‑ український живописець, вільний слухач петербурзької Академії Мистецтв. [5, с. 711.]. В колекції Харківського історичного музею зберігається три його роботи: “Бал в помещичьей усадьбе.” (Ж-148), “Миргород.” (Ж-10), “Вечеря в полі.” (Ж-127).
Гіне О. В. (1830-1880 рр.) ‑ художник, академік петербурзької Академії Мистецтв [7, с. 64.]. В колекціїї Харківського історичного музею є його робота “Святогорський монастир-фортеця. 1598 р.” (Ж-1011).
Первухін К. К. (1863-1915 рр.) ‑ художник-пейзажист, належить до молодого покоління художників-передвижників, викладач. [7, с. 214.]. В колекції Харківського історичного музею є робота “Зимовий пейзаж.” (Ж-55).
Левченко П. О. (1856-1917 рр.) ‑ український живописець, відтворював яскраві поетичні образи української природи. [4, с. 362.]. В колекції Харківського історичного музею близько десяти його творів, найяскравіші: “Божниця.” (Ж-95), “Хатинка на Журавлівці.” (Ж-841), “Млин.” (Ж-255), “Альтанка.” (Ж-3).
Супонін П. М. (1898-1990 рр.) ‑ живописець, графік, закінчив Харківських художній інститут і викладав в ньому протягом 1944-1986 рр., доцент, член Спілки харківських художників з 1957 р. [4, с. 485.]. В колекції Харківського історичного музею налічується близько 15 творів митця. Найцікавіші: “23 серпня 1943 р. Харків, вул. Гагаріна.” (Ж-1162), “Руїни Горбатого моcту.” (Ж-1166), “Відбудовні роботи на ХТЗ.” (Ж-1163, Ж-1164), “Харківський залізничий вокзал.” (Ж-1290), “Ранок на Новій Каховці.” (Ж-1292).
Вихтинський В. І. (1918-2003 рр.) – графік, живописець. [4, с.-102.]. У колекції Харківського історичного музею зберігаються більше 30 його робіт. Наприклад, “Ярмарок у Харкові в XVIII ст.” (Ж-643), “Гончар.” (Ж-935), “Пахота.” (Ж-938), “Петро І оглядає Харківську фортецю в 1709 р.” (Ж-638), а також зображення пам’ятних місць, пов’язаних з ім’ям Сталіна Й. В. (Ж-538, Ж-518‑Ж-515, Ж-507‑Ж-509).
Лейбфрейд О. Ю. (1910-2003 рр.) ‑ архітектор, народився в Харкові, де закінчив будівничу профшколу, з 1935 р. ‑ керівник Першої архітектурної майстерні при Промбудпроекті, викладав в Харківському інженерно-будівничому інституті, кандидат архітектури, головний архітектор, художник. [4, с. 263.]. У колекції Харківського історичного музею зберігається 3 роботи митця: “Сталінград. Будинок Павлова.” (Ж-291), “Сталінград. Млин.” (Ж-291), “У боярських палатах XVI-XVII ст. у Зарядді.” (Ж-292).
Насєдкін А. Л. (1924-1994 рр.) ‑ живописець, заслужений діяч мистецтв України, працював в галузі станкового живопису, станкової книжкової графіки. [4, с. 291.]. У колекції Харківського історичного музею зберігаються близько 20 його робіт. Серед них найцікавішими є: “Квітка-Основяненко на ярмарку” (Ж-1146), “Виступ К. Маркса на Гаагській мирній конференції, 1848 р.” (Ж-714), “Сковорода серед селян” (Ж-693), “Народне повстання в Києві у 1113 р.” (Ж-716).
Парчевський В. В. (1914-1975 рр.) ‑ народився і працював в Харкові в галузі станкового живопису і графіки, закінчив Харківський художній інститут (1940-1950 рр.), навчався у Дерегуса М., член Харківського товариства спілки художників України з 1956 р. [4, с. 434.]. У колекції Харківського історичного музею близько 15 робіт митця. Наприклад, “Вихід Ковпака з Карпат.” (Ж-480), “Оборона Севастополя. 1854-1855 рр.” (Ж-722), “На Дике поле.” (Ж-691), Бій зі шведами під с. Городним.” (Ж-825), “Героїчний подвиг широнінців.” (Ж-805), “Вироблення програми Харківським таємним товариством в 1856 р.” (Ж-723).
У колекції також зберігаються художні твори, виконані харківськими художниками протягом 40-50-х рр. ХХ ст. і передані Харківськими художніми майстернями. Ці роботи потребують додаткового дослідження стосовно авторства. Найцікавішими серед них є: “Козак Мамай.” (Ж-565), “О. Невський.” (Ж-479), “Бій з Гайдамаками в Одесі.” (Ж-285), “Князь Волконський.” (Ж-735).
Таким чином, в колекції Харківського історичного музею предмети групи “Живопис” дозволяють всією повнотою розкривати історичні процеси формування та розвитку держави, її особливості, та можуть бути використані в експозиціїній діяльності та науково-дослідній роботі наукових співробітників музею та дослідникиків по-за ним, для наочної демонстрації подій різних історичних епох.
Наступною великою групою образотворчих предметів є – графіка. Графіка ‑ це вид образотворчого мистецтва, який об’єднує малюнок та друкований художній твір (гравюру, літографію, тощо), заснований на мистецтві малюнка, але такий, що має власні засоби образотворчого мистецтва та виразні можливості. [1, с. 219.].
Малюнок ‑ найбільш давній і традиційний вид графічного мистецтва, який бере свій початок ще з первісного суспільства. [1, с. 220.]. Малюнки за розподілом зберігання приєднані до групи “Живопис”. В завданнях малюнка багато спільного з живописом, а кордони між ними умовні. Колекція музею зберігає значну кількість малюнків, яскравим прикладом яких можуть бути академічні малюнки олівцем Волошинова Е. І. з бюстів давньогрецької скульптури (Ж-1125‑Ж-1142).
Графіка розподіляється на станкову, книжкову, газетно-журнальну, прикладну та плакатну. Станкова графіка звертається до традиційних жанрів образотворчого мистецтва. Книжкова та газетно-журнальна графіка займається ілюструванням видань та створенням малюнку шрифту. Прикладна та промислова графіка за час свого розвитку набула широкого кола функцій, вносила декоративність в оформлення предметів утилітарного характеру. Ілюстацією цього є етикетки від різних виробів харчової та тютюнової промисловості кін. ХІХ ст. - 20-х рр. ХХ ст., і 80-90-х рр. ХХ ст.: шоколаду, спиртних та безалкогольних напоїв, цукерок, печива, табачних виробів, мінеральної води тощо. Вони вражають своєю яскравістю та різноманітністю зображень, і містять також рекламу товару. Наприклад, “Єтикетка з коробки цукерок фабрики Ж. Бормана “Экоссезъ.”” (АП-1330), (додаток 2, рис. 2), “Папіросні етикетки тютюнової фабрики “М. Илик и сын.” у Харкові, кін. ХІХ ст.” (АП-219), “Етикетка для голандського какао фабрики М. Д. Кромського, кін. ХІХ ст.” (АП-228), “Етикетка від цукерки харківської кондитерської фабрики “Прогрес.”, поч.. ХХ ст.” (АП-226), “Етикетка для пакування папіросних гільз “Баронские.”, кін. ХІХ – поч. ХХ ст.” (АП-1077), “Етикетка води “Березівська.” (Нова Баварія), 1986 р.” (АП-1827), “Етикетка “Пиво Московське.”” (Нова Баварія), 1992 р.” (АП-1849).
Плакатна графіка, яка з`явилась у сер. ХІХ ст., спочатку складалася як вид торгівельної і театральної реклами (афіші), а потім стала виконувати завдання політичної агітації (плакати).
Афіші в колекції Харківського історичного музею входять до складу групи “Афіші, програми”. Для музею історичного профілю афіша сама по собі цікава з боку її інформативного наповнення. Саме тому далі буде подана характеристика групи у тематико-хронологічному розрізі. Група являє собою комплекс афіш з хронологічними рамками від поч. ХІХ ст. і до сьогодення. За кількістю ця група складає близько 2,2 тис. предметів, але має великі тематичні рамки, які охоплюють культурне, мистецьке, економічне, політико-ідеологічне, спортивне, наукове, святкове, духовне життя країни.
Розглянемо наявні афіші в хронологічній послідовності за десятиліттями з розподілом на дорадянський період і період після 1917 р. Таким чином ми зможемо виявити зв`язок між кількістю предметів, що відносяться до конкретного періоду, та їх змістом і значенням подій для суспільного життя. Більшість предметів у колекції відносяться до дорадянського періоду, а також до періоду 70-80-х рр. ХХ ст. Афіші дореволюційного періоду присвячені діяльності театрів, клубів, проведенню концертів, гастролей, конференцій, конкурсів, вечорів, святкуванню ювілеїв. Наприклад, афіша за 1906 р. постанови “Мартин Боруля.” товариства українських артистів під проводом А. К. Саксаганського (інв-15127), афіша за 1903 р. четвертої виставки картин харківських художників, що відкрита в будинку Дворянських зборів на Миколаївській площі (АП-150), афіша заходів щодо відкриття аероплана Гризодубова С. В., липень 1910 р.” (АП-189).
У 70-80-ті рр. ХХ ст. тематика афіш дещо змінюється. Окрім афіш, які відображають розвиток культурного життя країни, ми бачимо афіші з ідеологічною направленістю. Це пояснюється впливом державної ідеології на духовний розвиток радянського суспільства, що ми бачимо з афіші Будинку культури ім. Ілліча Харківського канатного заводу про проведення свята вулиці “Труд во имя мира на земле!” 1973 р.” (АП-331), афіші “Искусство и труд рядом живут!” 1976 р.” (АП-396), афіші Парку культури і відпочинку ім. Артема “Праздник советский семьи.” 1980 р.” (АП-747), афіші проведення лекторія “Животноводство-ударный фронт.” 1981 р. (АП-835).
Афіші періоду 20-х та 40-х рр ХХ ст. найменше представлені в колекції Харківського історичного музею Це обумовлено політичним життям та історичними подіями на території СРСР. У цей період стають характерними афіші виступів фронтових колективів, політичних діячів, що пропагували нові принципи ідеологічного мислення, та конференцій, присвячених питанням післявоєнної відбудови. Прикладом є афіша Держкіно ім. Комінтерну “Гигиена брака”, вперше представлене на Україні, 20-ті рр. ХХ ст.” (АП-190), афіша п`єси Леніногорського театру російської драми “Ключи Берлина.” 1942 р.” (АП-1549), афіша п’єси Харківського драмтеатру ім. Т. Г. Шевченка “За другим фронтом.” 1944 р. (АП-594).
Афіші 30-тих, 50-тих, 60-тих, 90-тих рр. ХХ ст. та поч. ХХІ ст. представлені у колекції рівномірно. Тематичне наповнення предметів цього періоду вражає, це: культурні, наукові, театральні, виставкові, спортивні афіші, афіші гастролей та прем’єр кіно, афіші, присвячені урочистим подіям та датам державного значення, афіші концертів і конференцій, присвячених зустрічам представників міст-побратимів тощо. Наприклад, афіша театру ім. Т. Г. Шевченко на березень, урочистого вечора до 100-річчя з дня смерті М. Гоголя (інв.-16807), афіша Будинку культури заводу “Світло шахтаря” про проведення кінофестивалю, присвяченого 300-річчю воз’єднання України з Росією (АП-18), афіша “Животноводство - ударный фронт.”, в которой даются теми лекцій лекторія товариства “Знание” працівникам села Харківської області. (АП-835), афіша про відкриття Днів Цинцинатті в Харкові у травні 1995 р. (АП-1880).
На сучасному етапі графіка отримує нові можливості, які відкриває перед нею розвиток поліграфії, створюються нові умови для виникнення у майбутньому нових видів графічного мистецтва. Афіші доповнюють експозицію інформацією та своїми образами, створеними завдяки особливим художнім засобам, відображаючи розвиток культурного, політичного, наукового та духовного життя країни протягом конкретних хронологічних періодів історії.
Група “Плакати, лозунги” у порівнянні з кількістю попередніх груп предметів значно більша за об’ємом і складає більше ніж 5,5 тис. предметів. За тематикою плакати мають безпосередній зв`язок з політичним та ідеологічним життям країни і яскраво виражену художними засобами політичну направленість.
Найцікавіші за сюжетом плакати припадають на 20-40-ві рр. ХХ ст. Були видані цілі серії плакатів, які закликали на боротьбу з імперіалізмом, буржуазними проявами, з німецько-фашистськими загарбниками, призивали до партизанської та підпільної боротьби, саботажу праці на виробництві під час окупації, до невтомної боротьби заради повної перемоги; плакати політичної сатири тощо. Прикладами таких плакатів є: “Нарастание революционного подьема накануне октября 1917 р.” (інв.-8425), “Культурне будівництво в пятилітці СРСР. 1929 р.” (ПЛ-2142), “Знищуй ворога - охороняй колгоспне майно! 1941-1945 рр.” (інв.-1163), “Хай живе наша Радянська переможна армія 1918-1948 рр” (інв.-551), “Плакат “Музей битых. Кто с мечом к нам войдет, от меча и погибнет. А. Невский.” (худ. Кукрыниксы), 1940-ві рр.” (інв.-7623).
У період 50-х рр. ХХ ст. політичний плакат був направлений на підняття морального духу населення для відбудови держави, містив політичні гасла-звернення до народу прийняти участь у виборах, в освоєнні цілинних земель, форсуванні економічного розвитку країни тощо. Наприклад, “Мы молодые хозяева земли! 1958 г.” (інв.-10924), “Да здравствует союз рабочих и крестьян - основа советской власти! 1954 г.” (інв.-9488).
У 60-80-ті рр. ХХ ст. тематика плакату була подана в контексті промислового буму, будівництва, досягнень науки, космічних досліджень, виборів до Верховної Ради СРСР тощо. На політичний плакат впливала зовнішня політика держави, зокрема, холодна війна. Прикладами тогочасного плакату є: “Две линии экономического развития. Объем промышленного производства в СССР, странах народной демократии и в капиталистических странах 1953 р.” (інв.-8568), “Дніпро працює на комунізм! 1960 р.” (ПЛ-2472), “Нам дорожче за все збереження миру! 1964 р.” (ПЛ-2679), “Плакат, присвячений звязку науки з промисловістю. 1971 р.” (ПЛ-3160), “Советской арми Слава 1974 г.” (ПЛ-3247), “Повышайте качество уборочных работ! Лучший контролер в поле - хлеборобская совесть механизатора! 1981 г.” (ПЛ-3875), “Советская наша держава братским единством сильна. 1982 г.” (ПЛ-3892).
У 90-ті рр. ХХ ст. – на поч. ХХІ ст. тематика плаката поступово відходить від політичної ідеології радянської держави (плакат “Україна-Референдум. 1991 р.” (ПЛ-4405)), з’являються плакати нового типу – рекламні, наприклад, “Реклама Харківського промислового об’єднання ФЕД. 1990 р.” (ПЛ-4254), “Реклама страхового акціонерного товариства “Саламандра” про страхування дітей до 18 років. 1993 р.” (ПЛ-4435). Плакатна графіка, як завжди, відзивалась на болючі теми суспільства, з’явились плакати, присвячені річницям трагедії на Чорнобильській атомній електростанції (1986 р.) та пам’яті жертв голоду 1932-1933 рр.: “Нет природы - нет человека! 1990 г.” (ПЛ-4382), “SOS! SOS! SOS! 1990 р.” (ПЛ-4385), “Голодомор 1932-1933…найбільший злочин Кремля … 1993 р.” (ПЛ-4430).
Виходячи з вищесказаного, ми бачимо, що плакат дуже яскраво передавав дух епохи, був залежний від ідеологічного і політичного курсу держави в цілому. В експозиційній практиці плакати відіграють важливу роль, відображаючи державну політику, у тому числі події, пов’язані зі створенням незалежної Української держави.
Тему графіки в колекції Харківського історичного музею логічно продовжують друковані художні зображення – гравюри, літографії, монотипії, офорти тощо. Загальна кількість таких предметів у колекції ХІМ трохи більша за 1500 одиниць, і разом вони складають інвентарну групу музейних предметів «Олеографії, літографії».
Техніка літографії з’явилась у 1798 р. в Германії. У порівнянні з технікою гравюри, літографія відкрила більш широкі можливості тиражування творів графіки художників для продажу, друку альбомів репродукцій, книжкових ілюстрацій та афіш. Протягом XIX ст. техніка літографії була широко розповсюджена в станковій та журнальній графіці. У ХХ ст. при появі офсетного друку, що дав змогу значно збільшити наклади друкованих видань, літографія була витиснута з широкого виробництва тиражованої продукції. На сьогодні літографія існує тільки як техніка виготовлення обмеженої кількості друкованої графіки. Виходячи з цього, зосередимо свою увагу тільки на предметах, які не мали великих накладів для продажу, а були виготовлені як витвір мистецтва
У колекції зберігається низка авторських робіт, виготовлених у 1972 р. до 250-річчя з дня народження Г. С. Сковороди. Вони виконані у техниці авторської літографії, літогравюри та ліногравюри (гравюра, вирізана на лінолеумі). Серед них представлені: добірка ілюстрацій до творів Г. С. Сковороди «Басни Харьковские», виготовлена В. Д. Чернухою (ОЛ-1201 – ОЛ-1206), зображення Г. Сковороди, що сидить під могутнім дубом, під час роботи, автором якого є В. І. Зорич та 7 робіт, виконаних М. А. Литвиним. У роботах останнього зображуються місця Харкова та Харківської області, пов’язані з ім’ям видатного філософа: криниця та будинок в с. Бабаї, будинок Я. Захаржевського в с. Великий Бурлук, де бував Г. Сковорода, озеро в с. Сковородинівка та дуб, під яким Сковорода полюбляв писати свої твори, а також будинок у цьому ж селі, де помер наш земляк, і вид Покровського монастиря, на території якого знаходився Харківський колегіум, у якому у свій час працював Г. С. Сковорода.
В умовах відсутності у колекції ХІМ меморіальних речей Григорія Савича, експонування зазначених предметів допоможе зануритися в його духовний та матеріальний світ і зможе створити ефект уявної присутності філософа.
Ще одним видом образотворчого мистецтва у колекції Харківського історичного музею є “Скульптура”, об’єднана у одноіменну групу.
Скульптура як вид мистецтва заснована на принципі об’ємного, фізично тривімірного зображення предмета. [3, с.-483.]. Виділяють два основних різновиди скульптури ‑ круглу скульптуру та монуметальну. До круглої скульптури відносять: статую (фігура у повний зріст), групу (декілька фігур, що складають єдине ціле), статуетку (фігура, значно менша свого натурального розміру), торс (поясне зображення людини), бюст (погрудне зображення людини). Монументально-декоративна скульптура розрахована на конкретне архітектурно-просторове рішення чи природне оточення. Вона носить яскраво виражений суспільний характер, адресована масам глядачів та розміщена в людному місці. Скульптура малих форм охоплює витвори, створені для живого інтер’єру і в багатьох галузях зростається з декоративно-ужитковим мистецтвом.
До складу групи “Скульптура” у колекції Харківського історичного музею входять майже 300 предметів, серед них барельєф “Моління у синагозі” (С-7), горельєф з картини І. Ю. Рєпіна “Запорожці пишуть листа турецькому султану” (С-157), макет пам’ятника В. Мухіної “Робітник і колгоспниця.” (С-200), бюст М. Самокиша (С-203), сувенір ‑ фрагмент меморіального комплексу “Мамаєв курган.” у м. Волгоград (С-109), плакетка, присвячена 30-й річниці визволення м. Познань (С-138), скульптурна група “Прощання козака з козачкою.” (С-24), статуетка “Будда.” (С-29), виконані з різноманітного матеріалу ‑ металу (бронза, мідь, чавун), каменю (мармур, граніт, піщаник, серпантеніт), керамічної маси (бісквіт, фаянс, алебастр, гіпс), пап’є-маше, картону, пластмаси, дерева. За хронологічними рамками колекція скульптури датується другої пол. ХІХ ст.–поч. ХХІ ст. На відміну від інших предметів образотворчого мистецтва, скульптура має більш виразний характер, завдяки пластиці, грі світлотіні, відображенню дійсності в об’ємних формах.
Деякі з цих витворів мистецтва вже сьогодні експонуються у виставкових залах Харківського історичного музею, змістовно і яскраво доповнюючи експозиції. Серед них можна окреслити витвори таких відомих скульпторів, як Клодт П. К., Лансере Е. А., Ланц М., Овсянкін М. Ф., Рябінін Н. Л., Верна П. П.
Клодт П. К. (1805-1867 рр.) ‑ російський скульптор-анімаліст, майстер ливарної справи, автор чотирьох кінних груп на Аничковому мосту. [5, с. 383.]. У колекції Харківського історичного музею зберігається мініатюрна копія “Кони на Аничковому мосту в Санкт-Петербурге” (С-67).
Лансере Є. О. (1848-1886 рр.) ‑ російський скульптор, працював в жанровій композиції. [5, с.-416.]. В колекції Харківського історичного сузею зберігаються лише дві його відомі роботи “Прощання козака з козачкою” (С-24), “Запорожці після бою” (С-8).
Овсянкін М. Ф. (1922-2009 рр.) – радянський скульптор, народився в м. Кіров, навчався у Харківському художньому інституті (1948-1954 рр.), працював в галузі станкової та монументальної скульптури, член Харківського товариства Спілки художників України з 1961 р., заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка у 1977 р. [7, с.-206.]. В колекції Харківського історичного музею зберігається близько пяти його робіт. Найцікавіші: “Бюст О. Яроша.” (С-59), “К. Шевченко, полный кавалер Ордена Славы.” (С-102).
Рябінін М. Л. (1919-1992 рр.) ‑ скульптор, народний художник УРСР, працював в сфері станкової скульптури. [4, с.-434.]. У колекції Харківського історичного музею зберігається його робота “Молодий лікар.” (С-66).
Верна П. П. (1867-1966 рр.) ‑ майстер художнього різьблення по дереву, заслужений майстер народної творчості УРСР. [6, с.-319.]. В колекції Харківського історичного музею зберігається його твір “Бюст Т. Г. Шевченка.” (С-73).
Ланц М. ‑ викладач малювання у виховному вчилищі при петербурзькій Академії мистецтв, створив скульптурну композицію, присвячену Песталоцци ‑ швейцарському педагогу XVIII ст., засновнику теорії початкового навчання ‑ “Песталоцци з дітьми.” (С-10).
Таким чином, всі предмети образотворчого характеру мають достатнє інформативне наповнення, активно використовуються у практиці наукових досліджень та при створенні експозицій. Завдяки можливості образного відтворення дійсності вони мають неабиякий атрактивний вплив на глядача, активуючи принципи музейної комунікації.
Перелік використаної літератури:
1. Большая советская энциклопедия. Под ред. Прохоров А. М.-Изд-во «Советская энциклопедия», 1972, Т 7.-607 с.
2. Большая советская энциклопедия. Под. ред. Прохоров А. М.-Изд-во «Советская энциклопедия», 1972, Т 8.-591 с.
3. Большая советская энциклопедия. Под ред. Прохоров А. М.-Изд-во «Советская энциклопедия», 1972, Т23.-639 с.
4. Довідник. Українські радянські художники.-Вид-во «Мистецтво», Київ, 1972.-563 с.
5. Митці України. Енциклопедичний словник. Під. ред. Кудрицького А. В.-Вид-во “Українська енциклопедія”, Київ, 1972.-846 с.
6. Енциклопедія сучасної України. /Ред. Дзюба І. М.-Київ, 2005, Т 4.-700 с.
7. Словник художників України. Головна редакція української радянської енциклопедії, Київ, 1973.-270 с.