Музей: історія і проблеми сьогодення
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Тлумачний словник В.Даля характеризує хустку як чотирикутний рівносторонній шмат шовкової, вовняної, бавовняної або полотняної тканини, який використовувався як жінками, так і чоловіками, і мав декілька призначень: хустки носили в руках або у кишенях, жінки пов'язували хустками голову або накидали на плечі, чоловіки - пов'язували на шиї.
У даній розробці автор зосередив свою увагу на зовнішньому аналізі хустки як складової частини жіночого українського та російського вбрання та на способах носіння хусток.
Як елемент вбрання головні хустки з'явилися у середині XIX ст. Вони прийшли на зміну намітці і спочатку виготовлялися з домотканого полотна та оздоблювалися вишивкою.
У 70-х рр. XIX ст. з розвитком промисловості розпочалося виготовлення хусток з мануфактурної шовкової, вовняної або бавовняної тканини. і на початку XX ст. фабрична хустка поступово стає основним головним убором дівчат та жінок.
Збірка українських та російських хусток у колекції головних уборів ХТМ налічує 55 музейних предметів; хронологічні рамки збірки обмежені кінцем XIX - початком XX ст.ст., що обумовлює і матеріал, з якого вони виготовлені: майже всі хустки колекції - з фабричної шовкової, вовняної або бавовняної тканини, оздоблені по краях бахромою з шовкових або вовняних ниток.
Спираючись на зовнішній вигляд хустки, можна диференціювати їх як святкові та повсякденні. Святкові фабричні хустки складають основний масив збірки, відрізняючись, насамперед, матеріалом та оздобленням: переважна кількість їх виготовлена з однотонної або декорованої шовкової тканини та з яскравоорнаментованого кашеміру.
На межі ХІХ-ХХ ст.ст. шовкові хустки часто виготовляли з тафти - тканини з полотняним переплетінням, а після винаходу Жаккаром Жозефом Марі техніки крупно-візерунчастого ткання (1804-1808 рр.) з'явилися шовкові хустки з рослинним візерунком, виконаним кольоровим шовком на атласному тлі тканини, або одноколірні шовкові хустки з густим блискучим орнаментом на матовому тлі. Кілька хусток з бордової тафти, а також хустки з жаккардовим візерунком знаходяться у колекції головних уборів ХІМ, урізноманітнюючи її склад.
Орнаментовані шовкові хустки були більш характерні для святкового російського жіночого вбрання, загальною ж прихильністю українок, та росіянок користувалися великі за розміром та яскраві за декором кашемірові шалі.
У фондах музею зберігаються шалі чорного, бордового, червоного, зеленого, кремового кольорів, оздоблені насиченим по периметру та значно полегшеним до центру рослинним орнаментом. Деякі шалі з колекції мають на своєму полі розріджені напівпрозорі смути, виготовлені так званим "кисейным" переплетінням. Цей елемент доповнює декор предмета, додаючи йому більшу святковість.
Що стосується бавовняних хусток, то вони були більш принадні для повсякденного використання і оздоблювалися досить скромно. Такі хустки вишиті кольоровою заполоччю або прикрашені набитим рослинним візерунком.
Починаючи з кінця XIX ст. широке розповсюдження у народному побуті здобули теплі вовняні хустки та шалі у клітину, ткані по типу пледа: одні з них мають яскраве різнокольорове забарвлення, для інших підібрані нитки більш темних, приглушених тонів, щоутворюють стриману кольорову гаму; зустрічаються шалі з одноколірна полем та каймою, складеною з елементів рослинного візерунка.
Неабиякий інтерес з точки зору етнографічної науки представляють різноманітні способи носіння хусток. Ця тема широко розкрита в етнографічній літературі, тому вважаємо доцільних зупинитися тільки на самих розповсюджених варіантах.
Повсякдень у літній період дівчата ходили або без головний уборів, або пов'язувалися дешевими полотняними, ситцевими хустками на свята звичайно одягали фабричну хустку. Одним з варіантів святкового дівочого головного убору була шовкова хустка, складена на кут по діагоналі та звернута смугою, шириною 15-18 см. Кінці звернутої таким чином хустки зав'язувалися ззаду і спускалися на плечі, або їми обгортали скроні та зав'язували спереду "ріжками". Такий головний убір функціонально нагадував дівочу пов'язку, хустку ущільнювали твердою основою та затикали за її краї пофарбоване пір'я та штучні або живі квіти.
Заміжні жінки носили хустку як доповнення до складного комплексу головного убору та як самостійний убір, який теж повністю покривав волосся. Хустку зав'язували під підборіддям, або ззаду у вигляді косинки; використовували також дві хустки - однією покривали голову а другу підводили під підборіддя і зав'язували на тім'ї.
У холодну пору року дівчата та жінки носили великі теплі хустки, обмотуючи кінцями шию та зав'язуючи їх ззаду або на тім’ї.
Проведений зовнішній аналіз українських та російських хусток з колекції головних уборів ХІМ не вичерпує собою усі можливі теми для вивчення цієї збірки, а представляє тільки одну з них. Збірка продовжує цікавити науковців та залишає для майбутніх досліджень питання технології та місць виробництва цих головних уборів.