Конференція, присвячена 80-річчю Музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Життєвість процесу національного відродження залежить сьогодні від кожної людини в Україні, а ще більше від творчої діяльності установ, які за своїм призначенням роблять і повинні працювати у напрямку висвітлення «білих плям» історії країни, міста, навіть, кожного маленького селища України. До таких установ належить безумовно, Харківський історичний музей. Наполеглива праця співробітників музею надає впевненості щодо розкриття у повному, всебічному обсязі історії нашого краю - Слобідської України, Харківщини і, обов'язково, міста Харкова. Поле для діяльності на сьогодні у цьому напрямку невичерпне. Тим більше, якщо ми пригадаємо, що наше місто було першою столицею України, що у Харкові є великий потенціал людей, які професійно цікавляться і багато і плідно працюють над дослідженням історії міста. Це і професор С.М.Куделко, і кандидат історичних наук, доцент С.І.Посохов, і академік архітектури О.Ю.Лейбфред, - і бібліотекар Ю.Ю.Полякова, і велика гвардія істориків викладачів вузів. Вважаємо, що доцільним було б об'єднати зусилля всіх потенційних сил вивченні історії рідного міста.
Однією з спільних проблем для дослідження у цьому напрямку є, на наш погляд, проблема особистостей в історії Харкова. Зупинимося лише на висвітленні ролі особистостей міста у розвитку освіти, літератури України в цілому.
Вважаємо, що експозиція, або виставка, відео-, кіно-, фото- і фоно- матеріали про перебудування у нашому місті людей-зірок, які сприяли розвитку освіти, літератури, науки в Україні в цілому, тільки піднесли б престиж музею на нову, неосяжну височину. Зупинимось, конкретно, на можливості використання внеску М.І.Костомарова, В.Н.Каразіна у дослідження історії України, розвиток освіти, культури в цілому для збагачення скарбниці історичного музею, досконалення пропаганди історичних знань у місті, у навчальному процесі у школах і вузах м. Харкова.
Доцільним було б у матеріалах музею за темою «Особистості в історії м.Харкова» розкрити діяльність М.І.Костомарова.
Видатний вітчизняний історик, письменник і громадський діяч Микола Іванович Костомаров (1817-1885) народився на Слобожанщині. Закінчив Харківський університет, захистив дисертацію й здобув науковий ступінь магістра російської історії. Саме тут, в Харкові, в основному і сформувалися його світогляд та громадська позиція.
Він був не тільки винятково талановитим ученим, а й активним учасником українського визвольного руху, одним із ідеологів національного Відродження. Його головними принципами були протест проти гноблення та відстоювання ідеї самобутності українського народу, його історії та мови.
М.І. Костомаров був дійсно народний історик. В своїх дослідженнях він обгрунтував думку про необхідність вивчення історії народу, його побуту, традицій, духовного життя.
Історичні монографії і дослідження М.І.Костомарова вже в XIX ст. широко відомі за кордоном. Їх читали в Англії, Франції, Німеччині. В Росії його вважали найпопулярнішим істориком. Його лекції, що мали не лише величезне пізнавальне, але й виховне значення, відзначались незвичайним успіхом серед молоді. Це пояснювалось тим, що він об'єктивно викладав історію, зображував історичних осіб і описував події.
Наукова спадщина М.І.Костомарова - це фундаментальні монографічні дослідження, збірники документальних джерел, нові історико-філософські ідеї та ін.
На жаль, ще й сьогодні для цього видатного діяча не знайшлося заслуженого ним місця в історії нашої культури.
В цьому ж ракурсі інтерес викликає і така особистість, як В.Н.Каразін.
Наш земляк, вчений, винахідник і громадський діяч - Василь Назарович Каразін (1773-1842) народився в селі Кручик Богодухівського повіту.
Одержав освіту в Кременчуцькому та Харківському пансіонах для дворянських дітей, а потім навчався в Петербурзі у Гірничому корпусі, який був на той час найкращим з вищих учбових закладів Росії. Тут він отримав знання з найрізноманітніших галузей, і в багато з них пізніше зробив свій внесок.
В.Н.Каразін був засновником одного з перших в країні - Харківського університету (1804 р.). А в Кручику він відкрив першу сільську школу в Слобідсько-Українській губернії для селянських дітей.
В 1811 р. В.Н.Каразін організував у Харкові філотехнічне товариство по розповсюдженню досягнень передової науки та техніки.
За широту наукових інтересів, практичну діяльність в багатьох сферах сучасники називали Василя Назаровича українським Ломоносовим.
Змістом експозиції або виставки також можуть стати матеріали про перебування і діяльність у нашому місті Г.С.Сковороди, Г.Квітки-Основ'яненка; Марка Вовчка, яка навчалась у Харківському пансіоні; Ю.Яновського, який жив у Харкові; О.Довженка, який працював у нашому місті; А.Малишка, який також працював у Харкові; О.Гончара, який вчився у Харківському університеті і працював на Харківщині, а також про перебування у нашому місті інших видатних діячів науки і культури, зокрема відомого критика В.Г.Белінського, композитора К.П.Вільбоа, письменника О.М.Горького, поета П.П.Гулака-Артемовського, актора, режисера і театрального діяча О.Г.Крамова; українського актора, драматурга і режисера М.Л.Кропивницького; українського композитора, диригента, піаніста, педагога, фольклориста М.В.Лисенка; педагога А.С.Макаренка; поетів В.В.Маяковського і С.О.Єсеніна; драматурга О.М.Островського; композитора П.І.Чайковського; актора М.Щепкіна та інших.
Впевнені, що матеріал про перебування і творчу діяльність цих і багатьох інших представників творчої інтелігенції у Харкові викликає великий інтерес у жителів і гостей першої столиці України.
Виставку або експозицію можна було б розпочати матеріалом про історію перлини нашої художньої літератури - «Слово о полку Ігоревім». Цей твір у 1795 р. випадково був знайдений серед старих рукописів Спасо-Ярославського монастиря О.Мусіним-Пушкіним і у 1800 році, тобто 200 років тому опублікований у Москві. «Слово о полку Ігоревім» - героїчна поема про невдалий похід Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославича на половців у 1185 р. тобто 815 років тому.
Впевнені, що допомога великої армії істориків-викладачів вузів і шкіл, всіх, хто цікавився історією, об'єднання зусиль цього невикористаного потенціалу співробітниками музею - запорука значних досягнень у процесі національного відродження України.