Краєзнавча робота Музею Слобідської України ім.Г.С.Сковороди (20-ті рр. XX ст.)

Музей Слобідської України ім.Г.С.Сковороди, заснований на початку 1920 р., пріоритетний напрямок своєї діяльності вбачав у всебічному вивченні «...українського народного життя, насамперед місцевого, в усіх відображеннях її різноманітних галузів». Це відповідало загальній тенденції розвитку краєзнавства 20-х років, коли етнографія набула великого значення у зв'язку з необхідністю вивчення виробничих можливостей окремих районів, найповнішого виявлення місцевих ресурсів.

Отже, музей має фіксувати все різноманіття старого й нового, зберігати та вивчати пам'ятки культури, історію краю. Тому особливого значення набувала пошукова на науково-дослідна робота музею, що мала базуватися на цілеспрямованому науковому комплектуванні музейних збірок новими матеріалами. Незважаючи на відсутність належного фінансування, транспортних засобів, співробітники музею розгорнули активну експедиційну роботу, обстежуючи не тільки Харків та передмістя, а й Лебединський, Валківський, Ізюмський, Куп'янський повіти. Аналіз нових придбань, що надійшли до музею протягом 20-х років, свідчить про цілеспрямоване комплексне комплектування етнографічних колекцій. Загалом поповнення фондів відбувалося динамічно, матеріалами, що всебічно висвітлювали культуру краю. В той же час внаслідок ряду об'єктивних обставин комплектування історичного та художнього відділів здійснювалося часом стихійно, без чіткої системи.

Важливим підсумком дослідної та збиральницької роботи музею стали програми етнографічного дослідження народного побуту, розроблені співробітниками музею, зокрема про обрядові печива, дитячі іграшки, прикраси вікон, обстеження базарів, ярмарок тощо. Ці документи інструктивно-методичного характеру користувалися великим попитом як серед етнографів, так і краєзнавців.

Спільно з етнолого-краезнавчою секцією науково-дослідної кафедри історії української культури при Харківському Інституті Народної Освіти досліджувалися теми з історії та матеріальної культури регіону на основі колекцій музею, наприклад, українська архітектура, народні музичні інструменти, виробництво кахель, дерев'яних виробів, килимів і т.ін. Розглядалися питання методології наукових досліджень, запровадження нових методик до етнокультурного вивчення регіону, була складена бібліографія краєзнавчої літератури, що зберігалася у наукових бібліотеках міста.

З середини 20-х рр. науково-виховній функції музеїв надається перевага серед інших. У Музеї Слобідської України було створено лекторій для відвідувачів. У його роботі брали участь як працівники музею, так і наукові співробітники науково-дослідної кафедри історії української культури. На заняттях лекторію розглядалися проблеми переважно з краєзнавчої тематики, зокрема «Чумацтво на Україні», «Жіночі головні убори Слобідської України», творчість Г.С.Сковороди, Г.Ф.Квітки-Основ'яненка. Запроваджувалися й нові форми позамузейної освітньої роботи. Працівники музею організовували краєзнавчі гуртки на підприємствах, в учбових закладах, проводили екскурсії виробничого характеру, знайомлячи студентів, школярів з великими промисловими підприємствами міста.

Важливе значення діяльності музеїв у масовому краєзнавчому русі було відзначено Комісією краєзнавства при ВУАН. З метою координування та об'єднання зусиль усіх краєзнавчих установ регіону була створена Слобожанська комісія краєзнавства у Харкові, до складу якої увійшли керівники харківських музеїв: директор археологічного музею О.С.Федоровський, директор Музею Українського Мистецтва С.А.Таранушенко, директор Музею Слобідської України Р.С.Данківська.