Конференція, присвячена 80-річчю Музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Українська революція 1917-1920 рр. - найвидатніша історична віха процесу відродження української державності. Сучасні вимоги спонукають до ґрунтовної розробки цієї актуальної теми, а поглиблення дослідницьких пошуків значною мірою залежить від введення до наукового обігу нового джерельного матеріалу, який здебільшого зберігається у вітчизняних і закордонних архівних фондах, поки що недоступних більшості дослідників м. Харкова.
Сьогодні доводиться по суті заново відтворювати окремі важливі події того драматичного часу та сам процес виникнення, ходу та закінчення громадянської війни. Ця тема, незважаючи на велику кількість публікацій, недостатньо розроблена і сучасною історіографією, що також пояснюється малодоступністю необхідних для дослідників комплексів документів, складністю у визначенні дійсності відомостей, що в них містяться, та інформації, що стає предметом політичних спекуляцій.
Протягом останніх років автором здійснено ретельний цілеспрямований пошук та аналіз нового нестандартного матеріалу з історії громадянської війни на Україні - перш за все, у письмових джерелах (як друкованих, так і тих, що зберігаються у фондах Х1М). Письмові джерела належать до таких, що дістають особливого розвитку в часи суспільних зрушень, зокрема, й в роки національно-демократичної революції в Україні. І відповідно до посилення впливу друкованого слова на суспільні відносини, підвищувалася його цінність як історичного джерела, його значення як особливого виду Джерел. Проте, поза увагою науковців протягом десятиліть лишалися структури повсякденності життя людей періоду громадянської війни: їхні потреби, національні й інші особливості, дійсні, а не штучно культивовані лідери. Про ці реалії можуть розповісти, серед інших, спогади учасників тих подій - денікінських офіцерів, а також знайдені нами в архівах ХІМ оригінальні документи, які переконливо свідчать про втілення в життя політики більшовиків, спрямованої на фізичне знищення їх супротивників.
Кількість таких матеріалів у фондах будь-якого регіонального музею є сьогодні дуже незначною, оскільки всі вони на початку 1950-х років стали об'єктами загальноукраїнської кампанії «чищення» музеїв. Як вже згадувалось нами на V Сумцовських читаннях, «антибільшовицькі листівки ... рішенням спеціальної комісії в квітні 1951 р. були з музею вилучені й вивезені до Києва», але одна незвичайна (саморобка, а не друкована) білогвардійська листівка-відповідь червоним «Довольно обманывать. Ответь» все ж таки потрапила у коло нашої уваги. Мабуть, лише їй пощастило тоді залишитися у фондах ХІМ. А в архівах колишнього відділу історії радянського суспільства ХІМ нами була виявлена ніде не зареєстрована «Опись листовок и прокламаций особого фонда», датована червнем 1948 року. Цей список і виявився переліком вилучених з музею антирадянських документів. Разом з тим, якщо вивчення білогвардійських листівок має важливе значення для з'ясування ідеології білого руху, то спогади білогвардійців дають вже найрізноманітнішу інформацію про їх перебування у Харкові влітку - восени 1919 р.
Ці матеріали можуть бути використані при побудові експозиції, присвяченої громадянській війні на Харківщині, в основу якої треба покласти дослідження останніх років, а також залучити видання, що були недоступними багато років, друкувалися за кордоном і вважалися ворожими.
Але про побудові нової експозиції треба, водночас, вирішити й проблему емоційного сприйняття історії громадянської війни часів радянського суспільства. Тому знайдені письмові джерела можуть стати опорними оригінальними музейними предметами, які б більш повно та об'єктивно розкрили події того часу і привернули на себе всю увагу відвідувача, бо час вже втрачений і знайти зараз подібних експонатів майже неможливо. А видання спогадів білогвардійців (репринтні чи новодруки) мають яскраве, оригінальне зовнішнє оформлення, що відзначається новизною, - таким чином, вони також мають велику демонстраційну цінність, завдяки чому автоматично попадають у так звану активну зону сприйняття глядачів. Новизна цих видань буде значно гострішою, коли будуть враховані мотиви, з яких вони написані, та концепція автора - бо мотиви викликають інтерес саме наявністю в них латентної інформації.
У цілому ж, на цінність, «новизну» історичного джерела впливають, передусім, ідейно-політичні засади, програмні вимоги різних політичних партій. Відомо, що кожне джерело - і це один із важливих принципів джерелознавства - не лише носій певної інформації. Воно само виступає як історичний факт, поява і особливості якого зумовлюються обставинами його створення.