Конференція, присвячена 80-річчю Музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Цікавість до так званої «усної історії» - тобто до спогадів безпосередніх учасників історичних подій, без якогось їх опрацювання, підтягання до певних історичних догм чи концепцій - виникла у світі наприкінці XX ст.
Звернення до сприйняття окремою людиною подій «великої» історії, учасником чи спостерігачем яких вона була, є ознакою гуманізації науки та суспільства в цілому.
Використання відомостей від інформантів є традиційним джерелом для етнографічних та етнологічних студій. Незвичним було застосування суб'єктивної, нерідко такої, яку важко перевірити, інформації в історичній науці.
Слід зазначити, що музеї через специфіку їхньої діяльності завжди тяжіли до такої форми фіксування історичних явищ. Так, від початку ХГХ ст. музейними працівниками світу була оцінена необхідність для кожного предмету, який потрапляє до фондів музею, мати «легенду», тобто довідку про його походження, призначення, про власників, про важливість для них цього предмета і причину такого значення предмета для господарів.
Фіксуючи все це, музейні працівники нерідко записували і детальні відомості про життєвий шлях людини. Проте, цікаві спостереження, дрібні, хоч би й яскраві, події з життя найчастіше залишалися поза усіма обліковими документами, використовуючися лише тим музейним працівником, що спілкувався із людиною, що здавала речі в музей, та й то хіба що під час ведення екскурсій.
І навіть у такому вигляді ці відомості збиралися лише про видатних особистостей чи людей, які чимось прислужилися державі. Життя пересічної особи - не видатного науковця, громадського діяча, творчої особистості чи політика, які досягай певних здобутків на обраній ниві - залишалося поза увагою.
Поза тим, тоді доводити, що і така людина не є пасивним свідком історії. До того ж, нерідко - досить спостережливим, з гарною пам'яттю на події.
Фіксування «усної історії», на наш погляд, слід провадити у комплексі із етнографічними опитуваннями і робити це систематично під час ведення роботи з комплектування фондових збірок музею.
Тож, вважаємо, що створення своєрідного банку даних спогадів старших людей про пережиті ними часи значно покращить джерельну базу та дасть матеріали для ведення різних форм музейної роботи (наприклад, науково-експозиційної, науково-просвітницької та ін.).