Огляд джерел з історії музейної справи на Харківщині (20-30-ті рр. XX ст.)

За умов розбудови незалежної держави і національно-культурного відродження українського народу посилюється увага до історичного краєзнавства, зокрема, музейництва. Саме музейні зібрання несуть на собі відбиток давніх традицій, визначальних етапів вітчизняної історії та являють собою джерело національної гордості. Цікавим для дослідження є період 20-х - 30-х років XX сторіччя. Проблема розвитку музеїв у цей час достатньо вивчена, але в рамках СРСР або України в цілому. Історія ж музейної справи Харківщини показана в цих роботах лише фрагментарно, але заслуговує на більше.

Як відомо. Перший Всеукраїнський З'їзд Рад, який відбувся 11-12 грудня (за старим стилем) 1917 року, проголосив Україну республікою Рад та оголосив Харків її столицею. Окрім того, що, Харків до 1934 року існує як столиця, це ще великий промисловий та культурний центр, в історії якого найяскравіше відбилися всі характерні риси культурного життя держави зазначеного періоду. Зокрема, в цьому можна пересвідчитись, досліджуючи процеси розвитку музейної справи.

Серед джерел з досліджуваної проблеми акцент необхідно зробити, перш за все, на архівних матеріалах, що стосуються діяльності громадських та державних організацій, Харківського губернського комітету охорони пам'яток мистецтва та старовини, Харківського Окрвиконкому, Губвиконкому та безпосередньо звіти деяких музеїв. На жаль, в цих джерелах не достає повноти та цілісності у висвітленні даного періоду через відсутність матеріалів, котрі в більшості своїй загинули в період другої світової війни.

До важливого виду джерел треба віднести періодичні видання - газети та журнали наукового і суспільно-політичного змісту, що видавались впродовж 1920-х - 1930-х років. Значну кількість публікацій про стан культурного життя країни зазначеного періоду, зокрема, музейної справи, можна зустріти на сторінках газет - «Харківський пролетар», «Вісті», «Червона зірка», «Комуніст» та інш. Деякі публікації присвячені окремим музеям та їх колекціям, або загальним питанням культурного життя, тобто статті та хронікальні повідомлення знаходяться в журналах українського видавництва, наприклад: «Червоний шлях», «Всесвіт», «Культура і побут», «Безвірник», «Бібліологічні Вісті», «Культробітник» та «Краєзнавство». Досить цікавим є журнал «Советский музей», який видавався протягом 30-х років та висвітлював актуальні теоретичні питання музейництва, що були поставлені на музейному з'їзді в Москві у 1930 році.

Однак, періодичні видання як джерело, мають свої недоліки. Перш за все, це відривність, розрізненість, несистематичність свідчень про окремі музеї.

Заслуговують на увагу видання окремих музеїв, що почали з'являтись, зокрема, Бюлетені Музею Слобідської України ім. Г. С. Сковороди які виходили впродовж 1925 - 1928 рр.; усього вийшло 5 номерів у трьох випусках (1925 - №1, 1926-27 - № 2-3, 1927-28 - № 4-5 ). У першому номері директор Р. С. Данківська докладно висвітлює історію створення музею, роблячи акцент на вагомий внесок у цю справу одного з засновників та першого директора музею М. Ф. Сумцова. Крім того наукові праці співробітників музею, які в більшості були також аспірантами науково-дослідної кафедри історії Української культури ім. Д. І. Баталія, присвячені відомому українському філософу Г.С. Сковороді та його спадщині.

Досить цікавим є збірник статей «Український музей», який містить наукові дослідження фахівців-музеєзнавців. Вони ще не несли на собі відбиток ідеології, а були присвячені суто професійним питанням.

Розробки з музейної політики та статті провідних вчених, зокрема Ф. І. Шміта, можна знайти на сторінках Бюлетеню художньої секції Народного комісаріату освіти.

Окремо слід відзначити як джерело епістолярну спадщину, наприклад, академіка Д. І. Яворницького, відомого знавця історії Запорозької Січі та людини, яка зробила вагомий внесок у розвиток музейної справи України. Завдяки введенню в науковий обіг архівної інформації, тобто публікації епістолярії у першому випуску, що містить листи вчених, провідних діячів у галузі музейної справи, наприклад, В.В. Дубровського, О. С. Федоровського, С. А. Таранушенка, Д.І. Яворницького, ми маємо можливість більш повно ознайомитись з атмосферою епохи. Листи відомого археолога та директора округового Вовчанського музею В. О. Бабенка, зокрема, є прикладом трагічної долі, що спіткала багатьох з провідних діячів, які працювали в умовах тоталітарного режиму.

Отже огляд джерел з історії музейництва на Харківщині першої третини XX ст. дає можливість зробити висновок, що вони досить різні й змістовні. Це - архівні матеріали, періодика, видання музеїв, фахові наукові збірки та епістолярії музейних працівників, що свідчить про достатність джерельної бази для розробки наукового дослідження із зазначеної теми.