Комунікаційний підхід у музейній справі як відповідь на потреби соціуму
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Основними напрямками діяльності меморіального комплексу є поповнення, формування та популяризація фондової колекції музею «Харківщина у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 років». Справжньою знахідкою 2009 року, безсумнівно, являються щоденники 1941 - 1944 років, фотографії, особисті речі харків’янина Михайла Яковича Плахіна, що послугували основою для створення і відкриття в травні 2010 року виставки «Дорогами війни». Серед матеріалів представлених на виставці є як предмети 1940-х рр., що належали М.Я.Плахіну (кашкет [1], гімнастерка [2], галіфе [3], чоботи [4], планшет [5], ремінь [6] та кобура [7], запальничка [8], пристрій для пристрілки зр.1944 р. [9], та ін.), так і унікальні світлини Берліну 1945 року [10], які раніше ніде не публікувались.
Розповісти про бойовий шлях Михайла Яковича Плахіна, людини вольової і мужньої, хотілось би не лише за сухими автобіографічними даними та чітко окресленими графами особового листка з обліку кадрів. Адже за кожним скупим рядком криється максимальне напруження як фізичних, так і моральних сил людини, яка потрапила в епіцентр трагічних подій Великої Вітчизняної війни. Тому ми користувалися як загальними, офіційними документами, так і щоденниками, люб’язно наданими його донькою Людмилою Михайлівною.
Михайло Якович Плахін народився 16.04.1915 року в с.Ново-Василівка Горностаївського району Херсонської області в сім’ї землеробів. В 1929 році він закінчив семирічку і вступив до Херсонського дорожньо-будівного технікуму. По закінченню технікуму працював начальником дорожньо-будівного загону при Горностаївському зернорадгоспі.
В 1936 році закінчив Одеське артилерійське училище із званням лейтенанта.
Велика Вітчизняна війна для Михайла Яковича розпочалася в районі Полоцька на посаді помічника начальника штабу з розвідки 56-го корпусного артилерійського полку. Він в повній мірі відчув на собі шок перших німецьких авіанальотів: «… Немецкие самолеты бомбили наши войска беспрерывно с 17.00 до 21.00. я лично пережил не описываемые ужасы. Возле меня разрывались в нескольких десятках метров замедленного действия бомбы (4 штуки), а сколько было выпущено пулеметных очередей, в самой близости ложились пули. В общем, эти четыре часа я испытал не описываемый ужас, я никогда не надеялся, что мог остаться в живых. На моих глазах ранило и убило несколько человек. Картина была жуткая…». Невимовним сумом і гіркотою від поразок перших днів війни сповнений кожен рядок щоденника: «В 174 СД много беспорядка, пехота действует очень плохо, паника и беспорядок. Дошло до того, что пехота и артиллерия ПП ушла раньше корпусной артиллерии, что дало возможность противнику почти окружить третий дивизион. На выручку 8 батареи было послано подкрепление из БЗР, которому удалось отбить нападение…» [10].
В лютому 1942 року Михайло Якович був призначений старшим помічником начальника оперативного відділення Управління начальника артилерії 31-ї армії Калінінського фронту, а згодом і начальником оперативного відділення. З червня по жовтень 1942 року М.Я. Плахін брав участь в обороні північніше Воронежу на фронті 38-ї армії Брянського і Воронезького фронтів, займав посаду начальника оперативного відділення Управління начальника артилерії 38-ї армії.
Із жовтня 1942 року по травень 1944 року – він командує 1092-м гарматним артилерійським полком РВГК (Резерву Верховного Головнокомандування) Південно-Західного, а згодом – 3-го Українського фронту. Після лікування в госпіталі, на початку 1944 року, підполковник Плахін призначений командиром 99 гвардійського артилерійського полку 47-ї гвардійської стрілецької дивізії у складі 8-ї гвардійської армії 1-го Білоруського фронту. Саме цей полк вів жорстокі бої на підступах до Берліну (форсування р. Одер, захоплення і розширення плацдарму поблизу Кюстріна, прорив оборони гітлерівців в районі Зеєловських висот). Одна із найяскравіших сторінок бойового літопису полку – штурм і взяття Берліну.
На основі фотографій Берліна 1945 року, витягу із журналу бойових дій (за період з 14 квітня по 9 травня 1945 року) 99-го гвардійського гарматного артилерійського Померанського Червонопрапорного орденів Суворова і Кутузова полку з архіву підполковника М.Я.Плахіна в 2010 році нами було видано фотоальбом «Ми йшли до тебе, Перемого!» [11]. Берлін після важких боїв - таким він постав перед очима радянського фотокореспондента і назавжди закарбувався на фото як нагадування прийдешнім поколінням.
Здавалося б, чим більше років минає від часу Великої Вітчизняної війни, тим блідіше стає її примара, поступово втрачається гострота трагізму, болю, страждання, героїки і взагалі значущість в очах нових поколінь. Але це не так. Війна, як і раніше, з нами, у наших серцях, у наших душах. І поєднує її з сьогоденням людська пам’ять. Ми повинні не тільки зберегти пам’ять, але й донести історичну правду про страхіття війни. Саме в цьому аспекті Національному меморіальному комплексу «Висота маршала І.С.Конєва» належить провідне місце у збереженні пам’яті та патріотичному вихованні підростаючого покоління.
Список використаної літератури
1. Фонди меморіального комплексу, Вст. 502.
2. Фонди меморіального комплексу, Вст. 506.
3. Фонди меморіального комплексу, Вст. 505.
4. Фонди меморіального комплексу, Вст. 511/1-2.
5. Фонди меморіального комплексу, Вст. 503.
6. Фонди меморіального комплексу, Вст. 500.
7. Фонди меморіального комплексу, Вст. 501.
8. Фонди меморіального комплексу, Вст. 524.
9. Фонди меморіального комплексу, Вст. 527.
10. Фонди меморіального комплексу, НДФ – 31.
11. «Ми йшли до тебе, Перемого!» Фотохроніка Берліна 1945 року з архіву підполковника М.Я.Плахіна /Упорядники В.М. Яковлєв, С.М.Простов – Х.: ТОВ «Золоті сторінки», 2010. – 70 с.