А.Ф. Коні у Харкові

Анатолій Федорович Коні - видатний російський юрист і громадський діяч, блискучий, оратор, талановитий письменник-мемуарист. Певний часйого життя було пов'язано з нашим краєм. У 1867 р. він був призначений виконувати обов'язки товариша прокурора по двох повітах Харківської губернії: Валківському і Боходухівському.

У його талановитих спогадах цікаво розповідається про роботу молодого юриста. Раз на місяць на перекладних він виїздив до Валок та Богодухова. Особливо втомливими ці поїздки були влітку під пекучим сонцем і пізньої осені, коли через непролазне багно 50-верстову відстань доводилося долати майже цілу добу. Під час таких мандрувань Коні неодноразово зустрічався з різними поетичними картинами українського життя, які назавжди залишилися в його пам'яті. Особливо зворушливий вигляд мали кобзарі. Їхні пісні "звучали торжественной грустью, и эти поминки по былом среди разгорающегося дня, при сосредоточенном внимании слушателей, производили глубокое впечатление. Не хотелось уходить, не хотелось оторваться от этой трогательной картины, казавшейся каким-то сном из далекого, прошлого".

Коні був знайомий з творами великого Кобзаря, з натхненням декламував його вірші в колі друзів, зокрема біля першого пам'ятника Т.Г. Шевченку, встановленого в саду родини Алчевських. І коли в січні 1905 р. Анатолія Федоровича ввели до складу Особливої наради для перегляду існуючого цензурного законодавства і складання нового Статуту про пресу, саме до нього звернулася Х.Д. Алчевська з проханням захисту української мови: "Заступитесь же, глубокочтимый Анатолий Федорович, за право слова многомиллионного народа, у которого наложено vetoи на его родную речь, и на родную песню, и даже на слово Божие "Евангелие", переведенное на всевозможные европейские языки и наречия, и тысячи людей будут благодарить Вас за Ваше сочувствие". Проте, виступів Коні на захист української мови поки що не знайдено, як і невідомо, чи надсилала свого листа сенаторові Алчевська (лист зберігається в Харківському обласному архіві).

Велику цікавість викликають спогади Коні про судові установи Слобожанщини початку другої половини XIX ст. Це був час, коли створений замість поліцейської розправи новий суд в особі "мирового" повинен був часом уподібнюватися римському претору, який і "вирікав і творив право". Це утруднювалося тим, що касаційна практика мала ще досить невеликий розвиток. Потрібно було не лише привчити народ до правових понять і процесуальних форм, але і зробити так, щоб викликати до себе довіру. За твердженням Коні, Харківський міський мировий з'їзд того часу був одним з кращих за відношенням до дорученої йому справи. І склад дільничних суддів, і проникнуте усвідомленням обов'язку відношення до свого звання багатьох із почесних суддів, і прекрасні головуючі - все об'єдналося, щоб створити із цього з'їзду не лише місце відправлення істинного правосуддя, але і свого роду школу для морального і правового розвитку місцевого населення. Завдяки цьому, засідання з'їзду, які проходили вечорами два рази на тиждень, відвідувалися публікою з такою ж зацікавленістю, як і засідання окружного суду.

У Валках в ті часи головував на з'їзді і мав на суддів великий вплив Олександр Романович Шидловський - втілення працьовитості, педантизму і коректності. Людина одинока і багата, він був у всіх відношеннях, так би мовити, застебнутий на всі ґудзики. Від його витонченої ввічливості віяло холодом. Справи він вів прекрасно і користувався загальною повагою, хоча звичні після засідань обіди для учасників з'їзду обтяжували своєю урочисто натягнутою обстановкою і манірною люб'язністю господаря.

Мировий з'їзд у Богодухові має дещо інший характер ніж у Валках. Він був гірше обставлений матеріально і взагалі, як і всі нові судові установи, був не до смаку впливовим місцевим заправилам. Про урочисту валківську гостинність тут не було і мови, а обстановка судових засідань була досить убога, і зимою доводилося засідати майже у напівтемряві. Зате склад мирових суддів тут був дещо інший, ніж у Валках. Загалом це були молоді люди, живі і сприйнятливі, та і справи в цьому повіті були складніші і різноманітніші.

Через два з половиною роки А.Ф. Коні перевели на службу до Петербургу. На згадку про Харків колеги-юристи подарували йому скромний чорнильний прибор.

Пізніше А.Ф. Коні знову приїздив у наше місто, але тепер уже як обер-прокурор Сенату, що очолював спеціальну комісію по розслідуванню причин катастрофи імператорського поїзда, яка сталася 18 жовтня 1888 р. між станціями Таранівка і Борки Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Реакційні кола прагнули переконати царя в тому, що це справа рук революціонерів. Анатолій Федорович же довів, що катастрофа - результат грубого порушення правил руху і експлуатації рухомого складу. Зусилля Коні притягти до суду крупних чиновників міністерства шляхів сполучення і керівників акціонерного товариства, котрим належала залізниця, не мали успіху, але він все ж таки не допустив, щоб сановники міністерства переклали відповідальність за катастрофу на дрібних чиновників залізниці.

Спогади Коні дають змогу побачити приховані пружини окремих державних закладів самодержавства. Досить згадати, що після доповіді Коні Олександру IIІ по причини аварії, цар хотів віддати до суду міністра шляхів сполучення і керівників акціонерного товариства, котрим належала залізниця, але так і не зміг здійснити своїх намірів. Більше того, подробиці розслідування, незважаючи на бажання Олександра III оприлюднити їх, так і не були опубліковані в "Правительственном вестнике". Могутня бюрократія була зацікавлена в тому, щоб приховати від громадськості результати розслідування, які показали серйозні недоліки в ряді відповідальних державних закладів. Перед нею виявився безсилим і Олександр III.

Пізніше на місці катастрофи імператорського поїзда збудували красиву каплицю, яка, на жаль, не збереглася. У 1889 р. в Успенському соборі м. Харкова пожертвами священиків, на згадку про чудесне спасіння царської сім'ї, був встановлений срібний дзвін. Він важив 18 пудів (288 кг) і знаходився на другому поверсі.