Микола Сумцов і народна словесність

Понад 100 років тому в слов'янському науковому сузір'ї в особі українця за походженням М. Ф. Сумцова зійшла зірка світового значення. Ще за своє життя він став класиком світової етнографії та фольклористики, одним із видатних фундаторів наукового українознавства, талановитим дослідником і співцем народної поезії, його спадщина на грунті народної словесності охоплює майже всі гілки цього великого дерева духовності людства. Від апокрифів і релігійних оповідань, календарно-обрядових колядок, щедрівок, веснянок, купальських, русальних, жнивних пісень, родинно-обрядових та побутових хрестинних, весільних, поховальних, колискових, жартівливих, сатиричних, п'яницьких, розбійницьких, рекрутських, коломийок, козацьких, чумацьких, наймитських і заробітчанських пісень до билинного епосу, величезних дум, історичних пісень і балад; від коротеньких прислів'їв, приказок, заговорів, заклять, побажань, повір'їв, зразків народно-поетичної ботаніки та зоології до анекдотів, оповідань, легенд і казок — все знайшло висвітлення в працях М. Сумцова і принесло йому наприкінці XIX ст. європейську популярність і визнання.

Минає час, але наші філологи-фольклористи, історики культури так і не зважилися віддати належне людині, на розвідках і навчальних посібниках якої з історії української народної словесності і літератури виросло ціле покоління освіченого українства.

Здається, що його сучасники І. Франко і М. Коцюбинський, Д. Багалій і М. Грушевський, Ф. Вовк і А. Кримський, Г. Хоткевич і С. Єфремов, Б. Гринченко і В. Гнатюк, Д. Яворницький і Ю. Яворський та багато інших визначних представників науки і культури, як у себе вдома, так і за межами України з більшою повагою та вдячністю, ніж нащадки, ставилися до особи М. Сумцова і його різнобічної діяльності на славу і користь українського народу.

Серед багатьох причин такого явища головною, на наш погляд, є та, що нова радянська влада, яка густо була замішана на людській крові, стала ворогом загальнолюдської духовності, яскравим виразником і захисником якої був М, Ф. Сумцов. Тому й не дивно, що за останні півстоліття нова генерація науковців зупинилась, як то кажуть, на півдорозі щодо вивчення спадщини М. Сумцова, а деякі з них, розробляючи окремі фольклорні питання, і зовсім обходять його ім'я осторонь. Другі ж, використавши його ідеї, аргументи, наведені в розвідках численні факти, паплюжили вченого, хто за відсутність належності до якогось наукового напрямку, хто за широту наукових інтересів і поверховість розробки деяких питань, але усі, за винятком сучасного видатного дослідника українського гончарства О. М. Пошивайла, докоряли за те, що він не був адептом марксистсько-ленінської методології.

Це дуже прикро, і мало кому тепер відомо, що в світовій фольклористиці ніхто, крім М. Сумцова, не піднявся до всебічного вивчення народної словесності і не поєднав його з історично-побутовими обставинами життя людини від колиски до могили, ніхто не побачив і не підкреслив наявність зв'язку між особливостями етнічної психології і народнопісенної творчості, не обгрунтував науково вплив народної поезії на національний характер творчої спадщини Т. Шевченка і О. Пушкіна тощо. Перелік пріоритетів М. Сумцова потребує, на наш погляд, об'єднаних зусиль вчених для їх всебічного висвітлення й оцінки.