Наукова конференція
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Справжньою подією для краєзнавців 20-х рр. стала поява в 1927 р. власного, республіканського рівня журналу «Краєзнавство». Вже з першого номера журнал став свічадом, що відображав досвід діяльності музеїв. У розділі «Життя краєзнавчих організацій», який містився в часопису, збереглась інформація про діяльність Зинов'євського, Ізюм-ського, Коростенського, Лубенського, Маріупольського, Мелітопольського, Роменського, Уманського, Черкаського округових краєзнавчих музеїв та інших музеїв нижчого рівня територіального підпорядкування. Нерегулярність подачі матеріалу не дає змоги говорити про музейну концепцію та п основні риси на цей час у межах всієї країни. Втім, деякі її моменти носять яскраво виразний характер, що і демонструють дописи, вміщені в вищезгаданому розділі.
Простежується такий момент актуальності в музейній справі др. пол. 20-х рр., як стандартизація лексики музеєзнавства Переглядалося само поняття «музей». Він розглядався як місце зберігання матеріальних свідоцтв колективної пам'яті, або як особливе мистецтво знаходити правильне відображення сучасного світу епохи, або як національно-історичний мініландшафт, переданий шляхом споглядання думки і слова, предмета в просторі. Доречно відмітити, що редакція журналу «Краєзнавство» намагалася розчути кожну думку, даючи кожній із них право на існування і запрошуючи своїх читачів до роздумів па шпальтах часопису з цього приводу.
Від того, як розумілося поняття про «музей», так і визначався сенс його існування. З аналізу журнального матеріалу стає зрозумілим, що музеї були покликані відроджувати, зберігати, зробити загальнодоступним кадастр духовних, соціокультурннх, художніх, опредмечених ідей. Від них чекали не просто зберігання накопиченого матеріалу, як самодостатньої цінності, не тільки його наукової обробки і систематизації, але й виховання особи на основі опредмеченої наукової концепції.
Важливим аспектом, який висвітлювався в дописах розділу «Життя краєзнавчих організацій», була розробка методики зібрання і демонстрування експонатури. Автори цих матеріалів головне завдання вбачали в колективному зібранні всіх можливих історичних джерел і природнього матеріалу для того, щоб якнайповніше, без ілюзій, передати дійсність світу.
Експонатура підбиралася в залежності від того, що намагались «омузеїти» музейні працівники, тобто від їх певних науково-теоретичних настанов. Загалом можна виділити три типових відділи: природа, економіка, історія. На основі різних років інформації, починаючи з матеріалів перших номерів журналу 1927 р. і впродовж наступних — аж до останніх номерів 1930 р., можна спостерігати внутрішнє розширення рамок музею.
Популярним в ці роки є введення в експозиції картографічних, діаграмових, фотографічних, статистичних матеріалів з метою створення чіткого конкретно-історичного фону, на якому й був би більш зрозумілим той чи інший експонат.
Справедливо було б відмітити поруч, з якісними змінами в експонатурі і кількісне її зростання.
Важливою рисою музеїв цього періоду є їх серйозна бібліотечна, бібліографічна і видавнича справа.
Помітною рисою того часу є те, що музейна справа психологогізується й індивідуалізується. Великий обсяг роботи музейними співробітниками провадився для вивчення поодиноких та організованих відвідувачів, їх соціального складу, сприйняття ними експозицій, їх пропозицій, оцінок, інтересів, цілей відвідин, хронометраж перебування відвідувачів, маршрут по музею тощо. Все це слугувало удосконаленню і розвитку музейної роботи.
Крім громадської роботи в межах музею, проводилась і робота поза його рамками: організовувалися виставки, культпоходи, бесіди, лекції. Підтримувалися зв'язки з іншими музеями, науковими установами, державними органами влади і управління України, СРСР і закордонними організаціями. Вочевидь розумілася необхідність і важливість різнобічного розвитку музеїв.
Отже, журнал «Краєзнавство» може стати серйозним джерелом у вивченні історії і теорії музеєзнавства у 20-ті рр. в Україні.