Походження козацького комплексу озброєння

Походження та склад козацького комплексу озброєння недостатньо висвітлені у сучасній історіографії, незважаючи на численні посилання до цих тем у працях з історії козацтва, їх вивчення допоможе у розробці проблем походження та військових функцій українських козаків, відтворенню образу козака, зокрема музейними засобами.

У часи виникнення козацтва важливу роль у його озброєнні, імовірно, грала широколеза сокира, поширена серед простолюдинів. Але у XVI—XVII ст.ст. згадки про сокиру як козацьку зброю нечисленні. Перевага була віддана бойовим молотам — келепам, використовуваним як зброя 1-го чи 2-го удару, для бою кінноти проти піших або важкоозброєних вершників. Келеп мав переваги більш маневрової та зручної у носінні зброї, але поступався сокирі універсальністю, дешевиною та вимагав доповнення іншими предметами озброєння.

Подібно до келепа та чекана, шабля у країнах Центральної Європи була свідченням належності до військового стану. Вживання шаблі у XVI ст. свідчить про тісний контакт з народами Сходу та поширення кінноти. Конкретизувати вживані козаками типи шабель важко, але слушно визначити турецький «кілідж», а також «ординку» та «карабелу» — гібридні слов'янсько-тюркські типи. Вони вигідно відрізняються придатністю до уколу та дій як вершника, так і пішого вояка. Шаблі більш, ніж меч, кончар чи палаш, топорець-чекан чи бойовий бич — «кістінь», поширені у XVI ст. серед дворянської кінноти Речі Посполитої та Московського царства, відповідали гнучкій козацькій тактиці, що передбачала дії як кінним, так і пішим ладом. На відміну від важкої зброї, шабля не вимагала обов'язкового доповнення захисним озброєнням, навіть компенсувала його відсутність надзвичайною придатністю до оборони. Універсальність та висока маневреність шаблі та бронебійні якості келепа, доповнюючи одне одного, зробили цю пару основою козацького збройового комплексу, посунувши сокиру та бойовий ніж.

Відсутність захисного озброєння обмежувала козацтво Щодо використання древкової зброї, зокрема гранчастих списів, пристосованих до таранного удару. Козацькими можна вважати списи, що мають широкі сплощені пера з ріжучим краєм, які заступили поширені у Давній Русі рогатини. Такі списи, характерні для легкої кінноти Сходу та піших пікінерів, широко представлені у колекції Харківського історичного музею. Імовірне також використання іншої колючо-ріжучої зброї — бойових кіс (глеф чи пальм) замість алебард та бердишів, використовуваних так само як шпаги, тесаки чи дворучні мечі, важкою професійною піхотою, що мала центральне забезпечення зброєю та обмежені бойові функції.

Бойові палиці, вживані здебільшого кінними латниками, зробилися атрибутом старшини. Традиційні для суспільних низів бойові ціпи та бичі теж широко не вживалися, незважаючи па доступність та високу маневреність. Відмова від непрофесійної зброї пов'язана, імовірно, зі створенням сталих тактичних схем, забезпеченістю якісною бойовою зброєю та затвердженням суспільного стану козака. Бойовий бич, раніш найпоширеніша зброя степу, залишається чумакам та гайдамакам, хоча козаки, за переказами, теж вміло користувалися ним.

Особливу роль у формуванні козацького комплексу озброєння зіграло поширення складеного лука, його наявність забезпечувала місце на службі у легкій кінноті та сприяла утворенню з XVI ст. реєстру. Паралельно відбувалося засвоєння вогнепальної зброї, яка у XVII ст. вже домінує створюючи умови для відокремлення піших стрільців, артилерії та кінноти у козацькому війську. Тоді ж, завдяки зіткненням з Туреччиною та походам до Криму серед запорожців поширюється ятаган. Озброєння козаків доповнює кинджал — зброя скоріш парадна, ніж бойова, а з XVIII ст. — гранчасті списи з ріжучим краєм, які на два сторіччя стають провідною зброєю козацької кінноти.

Таким чином, протягом XVI ст. козацтво створює власний комплекс озброєння на основі використання набутків своїх попередників — бродників, селян — «самозбройців», а також сусідів з Причорномор'я та Центральної Європи. Замість сокири, ножа, рогатини та бойового бича поширилися шабля, келеп, бойовий спис та складений лук. Набувши функцій легкої кінноти та піхоти у XVI ст., козацтво підготувалося до оволодіння всіма надбаннями європейського військового мистецтва наступного, XVII ст.