М.Ф. Сумцов про музейну діяльність на селі

Ім'я М.Ф.Сумцова, фольклориста і етнографа, літературознавця, мовознавця, історика, мистецтвознавця, бібліографа, музеєзнавця, педагога, публіциста, громадського, культурного та освітнього діяча — широко відоме науковій і культуній громадськості.

За видатні  наукові досягнення М.Ф.Сумцов був затверджений професором, членом-кореспондентом і академіком з 1899 р. Чеської (Празької) Академії наук та мистецтв, з 1905 р.- Петербурзької А.Н., з 1919 р.- Академії наук України, а також членом багатьох наукових товариств: Імператорського московського товариства любителів природознавства, антропології і етнографії, Товариства любителів російської словесності, Московського археологічного товариства, Полтавської, Чернігівської і Воронезької архівних комісії та інших організацій.

Попри високі наукові титули і світове визнання М.Ф.Сумцов, маючи блискучі здібності популяризатора, просто і зрозуміло прагнув донести наукові знання до широких верств населення, був одним з найактивніших членів Харківського товариства розповсюдження у народі грамотності. Він брав дієву участь у створенні народних шкіл, бібліотек, читалень, укладав хрестоматії, навчальні посібники для народу з історії і літератури, його перу належать численні статті, опубліковані у к.19 — поч. ХХ ст. у Харківських газетах “Южный край” і “Харьковские ведомости”.

Важливе значення у просвітницькій діяльності, на думку М.Ф.Сумцова, мали також відігравати пересувні народні музеї, оскільки “подвижные музеи входят в ту волну, которая стремится привести в  движение громадное колесо народного просвещения, чтобы перемолоть все народные бедствия — голодовки, суеверия, косность, и выработать условия вполне благоустроенной культурной жизни на почве взаимного понимания и развития общих культурных интересов”.

У 1899 р., вітаючи ініціативу Харківського товариства грамотності про створення пересувного музею, М.Ф.Сумцов пише роботу “О подвижных сельских музеях” у якій викладає своє бачення такої діяльності. Він вважає, що в умовах тодішнього життя, при сільській малограмотності населення, члени Товариства мають підібрати матеріали, які будуть доступними для сприйняття, слугуватимуть підвищенню загальноосвітнього рівня у удосконаленню художніх смаків селян. Таку місію мали виконати ілюстрації з  картин відомих художників, оскільки селяни захоплювалися малюнками, прагнули прикрашати ними своє житло, хоча досить часто ці твори були досить низького рівня. У розробленій вченим структурі експозиції передбачалися: ілюстрації до Нового Завіту в систематичному порядку; знімки з кращих творів західно-європейського релігійного живопису, з “Мадон” Рафаеля, “Тайної Вечері” Леонарда-да-Вінчі, “Розп”яття” Рембрандта; ілюстрації російської історії в хронологічному порядку, переважно за картинами кращих російських художників (Васнєцова, Рєпіна та ін.); портрети відомих учених; портрети державних діячів і письменників; повчально-жанрові ілюстрації (“Мати і дочка” Маковського, “Арештанти у вагоні” Ярошенка та ін.); пейзажі, переважно з місцевої природи (наприклад, з картин Васильківського).

У прикладному відділі мали бути представлені ілюстрації з загальної географічної тематики (море, гори, вулкани і т.д.) або місцевої (види Дніпра, порогів, степу, Криму і т.д.), етнографії (головні типи), зоології (від мікробів до крупних савців), ботаніки (чай, місцеві лікарські рослини, кращі сорти зернових і т.д.). Малюнки або фотографії останніх розрядів могли бути подані в альбомі, книзі або стереоскопі.

Розміщуватися така експозиція, на певний час, могла у сільській бібліотеці або читальні, які тоді вже існували. І хоча структура такого музею не була найдосконалішою і її автор допускав зміни і доповнення, однак впровадження в життя цього проекту, безперечно, мало б позитивні наслідки.

Вершиною музеєзнавчої діяльності М.Ф.Сумцова стало створення у 1920 р. Музею Слобідської України ім.Г.С.Сковороди, який поряд з науковою діяльністю проводив просвітницьку діяльність на селі, зокрема, шляхом читання лекцій, під час проведення етнографічних експедицій.

Харківський історичний музей, як правонаступник Музею Слобідської України ім.Г.С.Сковороди, гідно продовжував справу свого засновника. Для роботи на селі були організовані виїзди пересувних лекторіїв в програму яких входили демонстрації пересувних виставок на базі яких проводилися екскурсії та читалися лекції за музейною тематикою.

У другій половині ХХ ст. Харківський історичний музей став одним із провідних центрів музейного будівництва на Україні, за його ініціативи та при безпосередній участі наукових співробіиників, у 1957 р. на Харківщині виник один з перших народних музеїв в Україні -  музей історії села Козіївки Краснокутського району. Наказом Міністерства культури Української РСР від 5 липня 1957 р. було рекомендовано поширити досвід створення таких сільських музеїв по всій республіці.

На сьогодні в Харківській обасті працюють 4 комунальних і 29 сільських музеїв на громадських засадах, яким Харківський історичний музей надає науково-методичну та практичну допомогу з усіх питань музейної діяльності.