Наукова конференція
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Серед діячів художньої культури II пол. XIX ст., про значний внесок яких у становлення і розвиток харківської школи образотворчого мистецтва писали такі зачинателі музейної Вправи в Харкові, як Д. І. Багалій і М. Ф. Сумцов, був художник і педагог Д. І. Безперчий.
Скромний вчитель малювання і креслення в трьох харківських гімназіях і реальному училищі, педагогічний стаж якого налічував 54 роки, він мав прогресивну педагогічну систему і дар відкривати і бережно ростити таланти. Це був один із найавторитетніших харківських педагогів, які мали достатньо широку приватну практику для тих із своїх обдарованих учнів, які намагалися поглибити свої знання і майстерність. Безперчий — перший учитель С. Васильківського, Г. Семирадського, М. Ткаченка, П. Левченка, П. Мартиновича та В. Беклемішева. імена яких вписано до історії українського образотворчого мистецтва.
До його багатого досвіду і педагогічного таланту зверталася М. Д. Раєвська-Іванова, запрошуючи у свій час Дмитра Івановича до створення статуту заснованої нею Харківської міської школи малювання. До заслуг його прогресивної педагогічної системи можна віднести і те, що на рубежі XIX—XX століть у Харкові з'явилася ціла плеяда майстрів, що відкрили нову сторінку в історії українського пейзажного живопису. З іншого боку, просвітницька діяльність Д. І. Безперчого, що стала основою його методу викладання, поклала до фундаменту музейного будівництва на Харківщині ті крихти знання і інтересу до мистецтва у широких колах населення, які стали поштовхом до створення в 1886 р. першого в Україні художньо-промислового музею.
До 170-річчя з дня народження Д. І. Безперчого, що виповнилось у 1994 році, у Харківському художньому музеї було відкрито виставку-публікацію творів і матеріалів із архіву художника, що знаходяться в музеї, а також робіт із Національного і Сумського художнього музеїв. Це дало можливість познайомитись із художньою стороною діяльності цієї талановитої людини.
Захоплення живописом у Д. Безперчого було визначено не тільки його талантом, а й походженням. Він був старшим із шістьох синів кріпака-іконописця І. Безперчого, який, одержавши відпускну, став викладачем малювання в Курській гімназії, за виконання конкурсної роботи був удостоєний від Академії художеств звання художника. Дмитро, одержавши перші уроки майстерності від батька, в подальшому повторив його шлях. Легко витримавши вступний екзамен, він навчається в Академії художеств (після II курсу) у К. Брюллова. Деякий час його перебування в майстерні маститого художника співпав з навчанням там Т. Шевченка і П. Федотова. Це, безумовно, вплинуло на утвердження демократичних засад у творчості Д. Безперчого.
Серед його творів переважають жанрові роботи на теми з життя українського села, сільські пейзажі, написані особливо трепетно і з глибоким знанням. Така направленість творчості художника була прогресивною для українського мистецтва II пол. XIX ст.
Творча спадщина Д. Безперчого та його архів було передано вдовою майстра після його смерті в 1913 р. Музеєві красних мистецтв і старожитностей Харківського імператорського університету. В подальшому їх було розподілено між музеями Києва, Сум і Харкова, де вони увійшли до складу постійної експозиції.