Діяльність Головної складської харківської митниці у системі митного відомства Російської митниці у 70-90 роках XIX ст.

Харківська митниця — одна з десяти внутрішніх митниць імперії, була заснована у лютому 1870 року на підставі височайше затвердженого рішення Державної Ради і віднесена до числа головних складських митниць митного відомства.

Єдине митне відомство Російської імперії було сформовано на початку XIX ст. Головне управління митною частиною на всьому просторі імперії, у тому числі і в українських землях, належало міністерству фінансів по департаменту  митних зборів. Місцеве митне управління на терені України у складі Російської імперії було представлено управліннями митних округів, управляючими митниць, а також, до 1893 року, бригадними командирами і командирами особливих відділів прикордонної варти. До складу митних округів входили усі митниці, митні застави, перехідні пункти, що знаходились  у територіальних межах цих округів. Митні установи підрозділялися на види, розряди та класи відповідно до наданих митним статутом прав. Згідно за законом про митне  управлінні та статутом по європейській торгівлі 1892 року, головні складські митниці, і серед них в Україні — Харківська, не входили ні в один з митних округів. Вона знаходилась у окремому управлінні департаменту митних зборів. На управляючого Харківською головною складською митницею були покладені права і обов'язки начальника митного округу. На протязі свого існування (1870—1930 рр ) Харківська митниця була розташована у спеціально побудованих (Н. К. Реймом) приміщеннях по вулиці Катеринославській (Свердлова), 15. Питання про заснування у Харкові митниці підіймалося міською громадою ще у 1868 р. Необхідність її відкриття була викликана посиленням у пореформенний час торговельної діяльності краю, зростанням промисловості, будівництвом залізниць. Як писав через півстоліття її управляючий О. В. Пещанський, «з заснуванням Харківської митниці, зав'язались безпосередні  культурні та торговельні зносини Донецького басейну з закордоном». Призначення Харківської митниці  полягало у очищенні від мита закордонних товарів та поштових посилок безпосередньо у Харкові. Це давало можливість виписувати товари великими партіями і на місці пересвідчуватися у якості та придатності їх, виконувати митні операції, уникаючи дорогих посередницьких послуг на кордоні, вибираючи товари з митниці по частинах протягом трьох років з дня їх прибуття, користуватися розстрочкою по сплаті мита під заставу і вивозити товари за кордон через Харківську митницю. На час заснування митниці привіз іноземних товарів транзитом до Харкова відбувався переважно через сухопутні митниці — Вержболово, Волочиськ та портові — Рига, Либава. Значення південних портів для міста у 80-х роках падало, проте зростало значення Либавського порту, крізь який у 1880 р. було провезено 39 відсотків (за вагою) усіх вантажів. Підвіз товарів до Харкова здійснювався по залізниці. У 1875 р. — 1880 р. перше місце серед привезених товарів по вартості та по кількості вантажу посідали машини, у тому числі сільськогосподарські, залізо і чавун, потім вироби з тканин. З продуктів харчування і інших товарів: чай, тютюн. По існуючому у Харківській митниці порядку митні обрядності над привезеними до міста залізницею товарами здійснювалися на товарних станціях, звідки ті товари, які передавалися до митниці, перевозилися кіньми у супроводі доглядача, а великі за розміром або вантажем оглядали безпосередньо на станціях. Особливий склад Харківської митниці визначався директором департаменту митних зборів і складався з управляючого, членів митниці, секретаря, бухгалтера, викладача мита, пакгаузного наглядача і його помічника, канцелярських службовців, доглядачів та біржової артілі.