Наукова конференція
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Головною метою всебічних досліджень з історії Великої Вітчизняної війни в Україні є сьогодні створення нових, вільних від сталих догм радянської історіографії підходів до її вивчення, без чого є неможливим становлення вітчизняної історичної науки. Події ж, що відбувалися від вересня 1941 р. до вересня 1943 р. на Харківщині, мали визначальне значення для усього регіону Східної України, але багато з них висвітлені недостатньо і потребують подальшої розробки.
Територія області була тоді місцем проведення 8-ми стратегічних та оперативно-стратегічних оборонних і наступальних операцій Червоної Армії. Найпотужнішою з них стала Бєлгородсько-Харківська наступальна операція 3—23. 8.1943 («Полководець Рум'янцев»). Саме вона започаткувала масове вигнання фашистських військ з території України і завершилась остаточним визволенням Харкова. Але серйозної наукової роботи з приводу подій серпня 1943 р. на Харківщині досі немає.
Бєлгородсько-Харківська операція у поєднанні з Орловською («Полководець Кутузов») звичайно розглядались як єдина стратегічна операція п'яти радянських фронтів під загальною назвою «Контрнаступ під Курськом». Таке надто широке формулювання не давало повного уявлення про проведення операції, а велика низка особливостей взагалі лишалася поза увагою — в тому й полягає чи не найголовніша проблема вивчення серпневих подій 1943 р.
Надто мало уваги приділялось аналізу тактики радянських військ під час проведення наступальної операції. До 3.8.1943 на північному фасі Курської дуги (саме Бєлгородсько-Харківський напрямок) було зосереджено найпотужніше на всьому радянсько-германському фронті угруповання радянських військ, яке значно перевищувало сили ворога. Відомо, що командування вермахту для досягнення успіху головну ставку робило на використання нових зразків техніки (танків, самохідних гармат, бойових літаків). Радянська ж оборонна промисловість не встигла налагодити виробництво більшості удосконалених типів озброєння, а увагу було зосереджено на утворенні значних людських резервів, об'єднаних під єдиним командуванням; утворення Степового фронту з метою нарощування ударів із глибини — нова риса радянської тактики. Іншою було введення до прориву великих танкових з'єднань: 1-ої гвардійської та 5-ої танкових армій у стик ворожих 4-ої танкової армії та оперативної групи «Кемхф» — перевага радянських військ складала в людях 3:1, в танках 3,5:1. Проте витримати заплановані темпи наступу не вдалося — операція розтягнулась удвічі. Мали місце численні недоліки у використанні авіації та інших сил, недостатньою була взаємодія танкових і піхотних з'єднань.
Бойовий дух германських частин, що протистояли тут Червоній Армії, був досить високим, незважаючи на поразку в операції «Цитадель». Танкові частини ворога, нібито розгромлені під Прохорівкою, зберегли свою боєздатність. Контрудар танкового корпусу СС у районі Богодухова 11 — 18.8.1943 виявився цілком несподіваним як для радянської розвідки, так і для штабу Воронезького фронту і представника Ставки ВГК Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова, що завдало значних втрат і відклало на 10 днів здобуття Харкова.
Потребує уточнення й широко відомий факт так званого «нічного штурму» Харкова у ніч з 22 на 23.8.1943 та його дійсних наслідків: адже гітлерівські частини (за винятком груп прикриття), за наказом командуючого групою армій «Південь» Майнштейна, було виведено з міста, і протягом ще тижня вони здійснювали його гарматний обстріл.
На жаль, досі не існує ані будь-якого довідкового видання, ані серйозних робіт, котрі дали б загальне уявлення про германські бойові частини, що протягом війни діяли на Харківщині, між якими були й елітні дивізії СС «Адольф Гітлер», «Рейх», «Мертва голова», «Вікінг». Це значною мірою утруднює глибоке й докладне вивчення порушеної теми.