Конференція, присвячена 80-річчю Музею Слобідської України ім. Г.С. Сковороди
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Благодійництво і меценатство є давно відомими засобами, що забезпечують діяльність світових закладів культури і мистецтв. Проте справжнім гарантом ефективного функціонування, а не "виживання" вони стають, на наш погляд, лише за умов системного, цілком свідомого, а головне - керованого їх застосування. До цього спричиняються жорстокі реалії пострадянського періоду: нові економічні умови, коли вже не буде повної фінансової підтримки державою закладів культури, спонукають сьогодні до розробки інфраструктури взаємодій з приватними підприємцями, які володіють значними фінансовими та матеріальними ресурсами і реально здатні займатися благодійністю та меценатством.
На жаль, починаючи з кінця 1980-х рр., вітчизняні фахівці та керівники, які не мають необхідної інформації та знань в галузі ринку, намагалися в черговий раз шукати якийсь особливий, "третій шлях" розвитку закладів культури. Яскравими прикладами цього були демагогічні міркування і провальні спроби впровадження госпрозрахунку та самооплатності.
Згодом погляди було переведено до галузі приватного капіталу. Згадали давній та забутий термін - "меценатство". Проте проблема благодійної та меценатської діяльності отримала недостатнє висвітлення у радянській та сучасній вітчизняній історіографії. Спеціальних праць, присвячених благодійності та меценатству підприємців і взагалі багатих людей Харкова, до теперішнього часу нема. Лише щойно почали з'являтися серії статей про розвиток промисловості, банківської системи в Харкові, які посередньо стосуються цієї проблематики; надруковано біографії деяких підприємців, які займалися благодійністю. Колишній дорадянський досвід був майже цілком забутий, хоча саме там можна знайти приклади та опис самого механізму взаємодії приватного капіталу з закладами культури. Особливо відчутними такі провали були на рівні регіонів і окремих закладів. Колишній місцевий досвід ураховував регіональні особливості, але на слуху у. більшості сучасних фахівців були поодинокі та дуже далекі приклади Третьякова, Бахрушина, Морозова...
У харківському регіоні традиції меценатства та благодійності мають глибокі історичні корені. Одна з найбільш відомих харківських родин -Алчевські, чия благодійна діяльність на межі Х1Х-ХХ ст. мала чітку просвітницьку спрямованість. Саме це підняло їх на хвилі українського культурного відродження кінця 1980 - початку 1990-х рр. Але Алчевські не були найудачливішими підприємцями, а їх банківська діяльність зазнала повного краху. Благодійна діяльність більшості інших харківських купців, підприємців та заможних землевласників досі випадала з поля зору вчених.
На початку XIX ст. жодна благодійна справа не обходилась без участі родини купця - мільйонера К.М. Кузіна. Це і спорудження кам’яних торговельних рядів на Благовіщенській площі, які було названо "кузінськими", будівництво Різдвяної церкви на Холодногорському цвинтарі. У 1839 р. для зведення кам'яної будівлі Харківського драматичного театру Кузін відкрив безвідсотковий кредит на суму понад 40 тис. крб. Не менш відомим у Харкові був потомствений почесний громадянин, заможний домовласник В.І. Пащенко-Тряпкін, якому належали дві великі ділянки в центрі міста загальною площею 15900 кв. саж. (до 1870-то р. тут було 19 кам'яних будинків з 210 квартирами та 57 торговельних приміщень, страхова вартість яких складала 1266000 крб.), а також ряд фабрик і приміщень в інших частинах Харкова. Помер Пащенко-Тряпкін у 1884 р. та всі будинки, що йому належали, відписав рідному місту.
Тож слід зазначити, що меценатство може мати прояви у різних формах: це - жертвування коштів для сплати комунальної платні, оренди приміщень для проведення конференцій, семінарів, концертів, організації виставок, видання каталогів, збірок, а також передача в дар цілих колекцій та науково-довідкової літератури.
Основу будь-якої музейної колекції складають приватні зібрання або низка великих, середніх і малих дарів. Прикладів тому багато в кожному регіоні, але найбільш яскравим, відомим усьому світу є Третяковська галерея. Харківський історичний музей від свого фундатора М.Ф. Сумцова одержав велику та дуже цінну колекцію писанок. У 1805 р. при Харківському університеті був створений художній музей, згодом сюди за заповітом перейшли колекції І. Бецького і А. Алфьорова. Музею дарували свої твори художники П.О. Левченко, Д.І. Ткаченко, Д.І. Безперчий. Художньо-промисловий музей з моменту свого заснування в 1886 р. одержав багато дарів, серед яких дві картини від автора - художника Алісова "Ночь в Ореадне" і "Выброшенный баркас", І.К. Зарубін передав свою роботу "Солнце садится". У 1905 p. І.Ю. Рєпін за 1000 крб. передав картину "Иди за мной, Сатана", а пізніше зробив ще дар - портрети В.В. Стасова та М.І. Драгомірова.
Незважаючи на повне забуття в радянські часи такого явища, як меценатство, воно все ж продовжувало існувати (хоча таким його ніхто не вважав). Домінуючою формою було даріння колекцій або окремих цінних предметів до музеїв та галерей. Одне з найбільш цінних надходжень д0 нашого музею було зроблено у 1971 р. колекціонером В.М Устіновським, який народився у Харкові, потім довгі роки мешкав у Москві, але свій безцінний дар вирішив зробити саме рідному місту. Колекція Устіновського складалася більш ніж з 1300 предметів старовини: це російські ордени, медалі, монети дореволюційного періоду (як російські - з часів правління Івана III до початку ХХ ст., так і іноземного походження - гроші Золотої Орди, східні та ін.). Багато предметів виготовлено з дорогоцінних металів (золото, срібло), прикрашено камінням, бісером, емаллю. У 50-ті рр. М.О. Лапін передав до музею дореволюційні документи, журнали "Южный край", "Оса", книги, брошури, фотографії та плакати початку XX ст., а також велику колекцію предметів побуту, які мають етнографічну цінність, - усього 366 предметів.
Багато експонатів музей купував. Серед таких, де ціна не зрівняна з історичною цінністю, є нумізматична колекція харків'янина Френкеля - 385 срібних та мідних монет придбано за 553 крб. 80 коп. Протягом кількох років (1948-1950 рр.) за 1000 крб. музей поповнив свою колекцію роботами видатного українського художника СІ Васильківського "Старый Харьков", "Жгут уголь" і "Охота на уток" від І.Г. Собакаря.
Саме ця форма меценатства розвивається зараз на пострадянському просторі найбільш активно. Починаючи з середини 1995 р., фонди Третяковської галереї у Москві поповнюються класичними творами виключно за рахунок меценатів (8-12 предметів за рік), а сучасні автори дарують свої твори безкоштовно (150-180 за рік). У 1997 р. керівник концерну "АВЕК" О.Б. Фельдман передав до Харківського історичного музею колекцію наконечників стріл від бронзової доби до пізнього середньовіччя та холодну зброю початку XX ст. Харків'янка М.О. Козирська протягом 1998-1999 рр. пожертвувала до музею колекцію предметів різного часу середини XIX - 70-тих рр. XX ст., яка належала їхній родині: дореволюційні документи, фотографії (автор О.М. Іваницький та ін.), кухонний та столовий посуд, інші предмети побуту, чоловічий та жіночий одяг. В.І. Ушакова (Котова) у 1999 р. передала великий персональний комплекс матеріалів свого брата - ветерана Великої Вітчизняної війни, штурмана 80-го гвардійського бомбардувального полку О.І. Котова: довоєнні оборонні значки, фронтові фото, нагороди (5 орденів і понад 20 медалей), документи та особисті речі - усього понад 100 предметів. Того ж року колекція історичного музею поповнилась 13 пам'ятними монетами випуску 1989-1992 рр., що були подаровані М.С. Будом.
Лише останнім часом з'являються передумови для розвитку інших забутих форм меценатства. У зв'язку з цим занотуємо допомогу, надану ХІМ комерційним банком "Меркурій" по кількох напрямках: придбання обладнання для археологічної експедиції; виділення коштів для видання матеріалів наукової конференції "V Сумцовські читання"; грошові внески для друку рекламної продукції музею (календарики, буклети та ін.). У 1999 р. одне з найкрупніших харківських підприємств - АТ "Пивзавод "Рогань" перерахувало значну суму грошей для купівлі довідкової літератури для бібліотеки музею.
Але незалежно від розміру пожертвувань (це може бути і велика сума розміром у декілька тисяч, і копійковий внесок) до кожної людини повинна бути належна повага та подяка. Недарма в колишні часи створювались книги з переліком прізвищ осіб, які зробили будь-яке благодійне пожертвування. Звіт Харківського відділення Російського Музичного товариства за 1900-1901 рр. нарівні з внеском М.Х. Гельфериха (2 роялі на суму 1500 крб.) зберіг прізвища студентів Агаркова та Беляєва, які подарували свої нотні зошити. Саме такі заходи заохочення необхідні і зараз. На державному рівні це питання ще довгі роки не буде вирішено, тому кожен музей (заклад культури) повинен самостійно їх продумати. Це можуть бути і аркуші подяки, і право на безкоштовне відвідування музею та ін.
При вирішенні цієї проблеми необхідно бути реалістами та зрозуміти, що меценатський внесок не завжди є справою безкорисливою. Багато хто розраховує одержати відповідні вигоди, очевидно, спираючись на той же дореволюційний досвід. У XIX ст. будь-яка форма громадської діяльності вважалася "справою державною" і регулярно заохочувалися владою, яка нагороджувала визначних благодійників і меценатів орденами, чинами, почесними званнями та становими правами, стимулюючи розвиток громадських інститутів без вкладання казенних коштів.