Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Сьогодні у всьому цивілізованому світі музейники прагнуть до інтерактивності у стосунках із відвідувачами експозицій, однак ще у другій половині XIX ст., принаймні у російському суспільстві, набула поширення думка, що музей не повинен у своїй роботі обмежуватися відведеним для нього приміщенням. До речі, апологетом цієї думки був і М. Ф. Сумцов, коли обстоював необхідність влаштування сільських музеїв і пересувних експозицій. Втім, справа не тільки у тому, щоб показати музейні експонати у немузейних приміщеннях. І не тільки у тому, щоб, «йдучи у народ», залучити до музею нових потенційних відвідувачів (хоча ця прагматика абсолютно нормальна і, безумовно, важлива).
Мета позамузейних акцій – не тільки просвітницька, а й евристична:пересування у реальному просторі, поєднуючись із подорожжю у віртуальному (минулому) часі, дає евристичний ефект, перетворюючи «глядачів» та «слухачів» на учасників події, які здатні подолати свою хронологічну відстороненість і об’єктивну відчуженість та пережити й осмислити минуле в якості причетних до нього. Саме методом історичної емпатії пізнається найголовніше, сутнісне, сокровенне. Керуючись такими міркуваннями, ми, тобто Етнографічний музей «Слобожанські скарби» ім. Г. Хоткевича НТУ «ХПІ», з 2010 р. проводимо міські культурно-історичні акції, спрямовані на відчуття міста як живої істоти, як просторово-часового континууму, де смерті (у культурному сенсі) немає і не може бути, де можна зустрітися з будь-ким із мешканців будь-якого століття, відчути себе свідком усіх історичних подій, які сталися на тому місці, де ти зараз знаходишся.
Проводячи силами студентів фотосесії та відеофіксацію старих вулиць і будинків м. Харкова, збираючи інформацію про них по бібліотеках та архівах, наш музей у межах маштабного кількарічного проекту«Харківські дворики» (про який ми доповідали на 18-тих Сумцовських читаннях [11])протягом 2010-2013 рр. провів низку спеціальних заходів.
Першою була акція «Старі дворики – старі ігри». Співорганізатором її був директор Музею дитинства Валерій Лейко, який представив у Будинку актора, де проходила виставка «Харківські дворики», колекцію дитячих іграшок 2-ої половини XX ст., причому діти та й дорослі перед початком акції могли не тільки торкатися цих речей, а й використовувати їх за прямим призначенням. Учасниками її стали старожили, ті, кому за 70, за 80, і хто пам’ятає ігри 1930-х – 50-х рр. Ми ж, зробивши екскурс у традиційну народну ігрову культуру XIX ст. (на основі власних польових записів та роботи Петра Іванова «Игры крестьянских детей в Купянском уезде»), а також відтворивши деякі з ігор за допомогою співробітників Харківського літературного музею та дітлахів, не тільки «повернули» багатьох присутніх (захід відвідало близько 80-ти осіб) у власне дитинство, а й,фактично,відкрили цілий культурний шар – феномен міської дитячої ігрової культури ХХ ст.,надзвичайно погано вивчений українськими етнографами. Навіть у виданому за редакцією Марини Гримич ґрунтовному томі «Діти. Дитинство. Дитяча субкультура» колективної праці «Народна культура українців: життєвий цикл людини» (Київ, 2008) нема й згадки про міські ігри, а хронологічно науковці зупиняються тільки на початку ХХ ст. Дивує, що й такий старанний дослідник дитячої ігрової культури українців як Валерій Старков, видаючи грубеньку монографію з цієї теми, обмежився кількома сторінками спогадів про ігри киян у середині ХХ ст., свідомо відмовившись від будь-якого їх аналізу [22]. Єдиною розвідкою з даної проблематики на слобожанському ґрунті (власне, польовий матеріал зі вступною статтею на 2 сторінки) залишається давня публікація М. О. Семенової та О. М. Бунакової «Ігрові традиції дітей м. Харкова ХХ ст.» у збірці, що давно стала раритетом [21].
У тому ж Будинку актора вже на іншій виставці «Харківських двориків» (за результатами IIIконкурсу студентських художньо-дослідницьких краєзнавчих робіт) була проведена – виходячи зі специфіки місця – культурологічна акція «Артисти нашого двору»: адже поняття «дворовий театр», «дворова вистава», «дворовий концерт» уже фактично відійшли у минуле, хоча все це було реальністю міського життя навіть ще якихось 25 років тому, не кажучи про 1920-ті – 1980-ті. Подвір’ячка у старих районах міста були справжнім комунікативним простором–тут люди відзначали свята (наприклад, 9-те травня), родинні події (весілля, похорон), діти були об’єднані у певний колектив – як стихійно, так і завдяки організаторам (педагогам жеківських «кімнат школяра» та місцевих клубів). Невеличкий концерт до свята або аматорська вистава просто неба готувалися батьками, дітьми, сусідами разом, ставали подією для усіх мешканців будинку, що, безумовно, створювало надзвичайно дружню атмосферу, пробуджувало і у дітей, і у дорослих альтруїстичні почуття, стимулювало молоде покоління любити мистецтво, розкривати свої таланти, долати страх перед публічними виступами; пізніше це було оцінене як надзвичайно важливе й корисне багатьма з тих, хто мав такий екзистенційний досвід. Під час акції виступали як сторожили, які розповіли про минуле театрально-концертне життя у харківських двориках, так і сучасні діти, які за допомогою художнього слова, музики, танцю створили яскравий «дворовий концерт». Обидві акції були зняті на відео, зафіксовані на диктофон і,відтак, є унікальним «польовим» матеріалом для етнографічних, культурно-антропологічних та історичних студій міської субкультури [10]; ці заходи були висвітлені у пресі [8; 18].
Ще одним заходом, що пройшов у межах виставки «Харківські дворики» (цього разу за результатами IVконкурсу) стала акція «Пісні нашого двору». Відбулася вона на подвір’ї Харківського художнього музею під час Ночі музеїв у травні 2012 р. Імпровізований концерт, у якому узяли участь барди та фольклорні ансамблі (один із гуртів був з Росії), розкрив феномен «дворової пісні», якому російські фольклористи приділяють певну увагу, видають збірники таких творів [2], а в Україні, судячи з відсутності досліджень та антологій, такого жанру фольклору начебто й не було. (Нещодавно ми зробили огляд студентського пісенного репертуару 1950-х – поч. 1960-х рр., де,принагідно,торкнулися пісень, що виконувалися й у дворових компаніях [12; 13])
Справжнім відкриттям III конкурсу у 2011 р. стало явище «українського модерну» в архітектурі Харкова: кілька представників різних навчальних закладів, не домовляючись між собою, зробили низку проектів, присвячених саме українському архітектурному стилю початку ХХ ст. (див: [16]). Під час презентації виставки у Харківському художньому музеї було згадано, що цей стиль,фактично,народився у Харкові, адже саме тут мешкали непересічні його представники – практики й теоретики: Василь Кричевський, Костянтин Жуков, Сергій Тимошенко… До того ж, Харків – місто, де збереглося найбільше таких пам’яток (понад 20).
Один із учасників проекту «Харківські дворики» архітектор Денис Вітченко провів у 2012 р. для однодумців дві квест-екскурсіїпо місту «Архітектура українського модерну», а 13 січня 2013 р. Д. Вітченко, автор цих рядків і Олександр Савчук, за сприяння благодійного фонду «Дар», відзначили 140 років від дня народження визначного українського архітектора, дизайнера, художника Василя Кричевського меморіальною подорожжю «Харків Василя Кричевського». Учасниками її стали понад 100 осіб. Пішохідно-автобусна подорож (у якій узяв участь онук Майстра Василь Іванович Лінде-Кричевський, що спеціально приїхав з США) тривала понад шість годин і супроводжувалася не тільки розповідями, а й своєрідним ритуалом: покладанням квітів до кожного будинку, пов’язаного з життям та творчістю Кричевського, запаленням свічки та прикріпленням меморіального знаку – аркушу паперу з портретом архітектора, відтворенням його графічної роботи та висловленням когось із фахівців про спадщину нашого земляка або про його особистість.
Відкриттів під час цієї подорожі було зроблено багато не тільки пересічними шанувальниками харківської старовини. Біля будинку по Юр'ївському провулку № 9, фасад якого спроектував В. Г. Кричевський для свого колеги Федора Кондратьєва;онук «фасадника» зустрівся з онуком архітектора КондратьєваЮрієм Дяченком, причому,для останнього,було цілковитою несподіванкою як те, що до спорудження його родового «гнізда» у 1897 р. долучився майбутній автор проекту будинку Полтавського губернського земства – визнаного шедевру української архітектури, так і те, що про скромний будиночок на тихій харківській вуличці Кричевський згадує у своїй автобіографії [1, с. 613]. ЗМІ (телебачення, радіо, преса) дали можливість тим, хто не був безпосереднім учасником події, скласти уявлення про «Харків Василя Кричевського» [4; 5; 14; 16; 22], і це тим більш важливо, що мало хто з мешканців міста знає, що саме у Харкові відбулося становлення Кричевського і як особистості, і як визначного професіонала. А видавець О. О. Савчук,за підтримкифонду «Дар»,видав укладений Д. Вітченком кольоровий буклет «Харків Василя Кричевського.1885-1903», що охоплює роки перебування Василя Григоровича у столиці Слобожанщини.
19 вересня 2011 р. на подвір’ї будинку по вул. Червоножовтневій, 25 відбулася меморіальна акція «На терасі у Харкові століття потому». У день пам’яті художниці Зінаїди Серебрякової учасники проекту «Харківські дворики» на подвір’ї будинку, де мешкала славетна землячка у 1919-1920-х роках, не просто говорили про її життя і творчість, дивилися на екрані репродукції її картин та родинні фотографії, а й з особливими почуттями споглядали ту саму веранду, яку увічнила художниця у роботі 1919 р. «На террасе в Харькове». Велика репродукція цієї картини разом із іншим меморіальним банером була встановлена організаторами акції на скромному двоповерховому будиночку на колишній Конторській і тепер нагадує перехожим про незвичайну квартирантку часів Громадянської війни.
У червні 2012 р. на подвір’ї заліпленого рекламою одноповерхового будиночку на Раднаркомівській, поруч із Будинком вчених, музей «Слобожанські скарби» влаштував «Введенські посиденьки», присвячені відомому російському поету-оберіуту Олександру Івановичу Введенському, який тут у 1936-1941 роках мешкав із родиною і був заарештований незадовго до окупації Харкова німцями. З краєзнавцями зустрілися пасинок Введенського, автор цікавих спогадів про нього Борис Вікторов та кандидат філологічних наук Ганна Герасимова (м. Москва), упорядниця збірки творів поета «Всё» (Москва, 2011). Можна з упевненістю сказати, що розмова, яка відбулася на цьому подвір’ї, була б неможлива у будь-якому приміщенні (про акцію див.: [15]).
Евристичними,за своєю сутністю,були дві акції, присвячені будинку письменників «Слово». Перша – «Слово про«Слово» – відбулася у лютому 2012 р. у Харківському літературному музеї під час проведення виставки «Літературні дворики Харкова». Учасники вечора не тільки почули розповідь історика архітектури про спорудження цього знаменитого будинку, а й вірш С. Жадана і надзвичайно колоритні спогади давнього мешканця «Слова» Олексія Муратова (сина письменника Ігора Муратова) про цікаві особистості, пов’язані з легендарною пам’яткою історії культури (див.: [7]).
Друга акція відбулася 7 листопада 2012 р. на подвір’ї цього будинку. Вона мала назву «Біль» і була присвячена сумній події – 75 років тому «в честь 20-летияВеликого Октября» в урочищі Сандармох, у Карелії, були розстріляні 1111 «контрреволюціонерів», серед яких 11 колишніх мешканців «Слова»: Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер'ян Підмогильний, Михайло Яловий, Валер'ян Поліщук, Олекса Слісаренко, Григорій Епік та інші. Актори, поети, літературознавці, історики, священники, співаки, стоячи на подвір’ї цього багатостраждального «будинку попереднього ув’язнення» (як із гіркою іронією називали його самі «слов’яни»), дійсно,ніби сконцентрували й висловили той невгамовний біль пам’яті, який дозволяє нам відчувати діячів «розстріляного Відродження» живими і вкрай необхідними для нашого духовного зростання, для розуміння сучасності. Інформацію про цю акцію теж можна знайти у пресі [6; 9; 20; 24].
Як бачимо, евристичний потенціал є у багатьох знакових місць Харкова. Але щоб ці «експонати» «заговорили», музейники повинні докласти певні зусилля. Місто не може стати суцільним музеєм, але музей може охопити ціле місто, стати свого роду «музеєм-містом» [3], тобто розповсюдити «культурну експансію» на кожний його куточок, оскільки для справжнього історика культури, дослідника повсякдення нема того, що не було б варте пам’яті.
Література
1. Автобиография Василия Григорьевича Кричевского // Рубан-Кравченко В. Кричевські і українська художня культура ХХ століття. Василь Кричевський. – К., 2004.
2. Антология студенческих, школьных и дворовых песен. Более 500 песен / сост. М. Баранова – М. : Эксмо, 2008. – 720 с.
3. Буряковская Т. Музей-город / Т. Буряковская // Время. – 2013. – 15 янв. – С. 11.
4. Буряковская Т. Харьков Василия Кричевского / Т. Буряковская // Время. – 2013. – 22 янв. – С. 15.
5. В городе отмечают годовщину со дня рождения Василия Кричевского. Выдающийся архитектор и художник много лет жил и работал в Харькове [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.objectiv.tv/190113/79773.html.
6. В день Октябрьской революции у дома «Слово» вспоминали репрессированных писателей[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://glavnoe/ua/news/n113845.
7. Гудзь І. Слово про будинок «Слово» / І. Гудзь // Слобідський край. – 2012. – 31 берез. – С. 14.
8. Гудзь І. У старих двориках Харкова діти грали спектаклі / І. Гудзь // Слобідський край. – 2012. – 26 трав. – С. 14.
9. Корнев А. ГУЛАГ за «Слово» / А. Корнев // Про АРТ. – 2012. – Вып. 3 (декабрь). – С. 4.
10.Красиков М. М. Від етнографічного до культурно-антропологічного музейництва / М. М. Красиков // Традиційна культура в умовах глобалізації: культурна ідентифікація та інформаційне суспільство: мат-ли наук.-практ. конф. 18-19 трав. 2012 р. – Х., 2012. – С. 90-96.
11.Красиков М. М. «Коли місто впритул до серця» (Інноваційний потенціал краєзнавчої виставки) / М. М. Красиков // Вісімнадцяті Сумцовські читання: зб. матеріалів наук конф. «Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства», Харків,18 квіт. 2012 р. / Харківський історичний музей. – Х., 2012. – С. 100-104.
12.Красиков М. «Нажал на кнопку – чик-чирик, и инженер готов!». Песенный фольклор харьковских студентов-политехников 1950-х – начала 1960-х гг. Обзор репертуара / М. М. Красиков // Пространство литературы – путь к миру, согласию и сотрудничеству между славянскими народами: сб. науч. тр.: по материалам VI Междунар. науч.-практ. конф., 16 дек. 2011 г. / под ред. А. Г. Романовского, Ю. И. Панфилова. – Х. : НТУ «ХПІ», 2012. – С. 194-220.
13.Красиков М. М. Песенный фольклор харьковских студентов-политехников 1950-х – начала 1960-х гг. / М. М. Красиков // Традиционная культура: науч. альм. – М., 2012. – № 1. – С. 117-126.
14.Левинштейн Е. Харьков Василия Кричевского [Електронный ресурс] / Е. Левинштейн, И. Ачкасова. – Режим доступу: http://kids.sp.kh.ua/2013/01/13/harkov-vasiliya-krichevskogo/.
15.Лігостаєва С. Харківські дворики нагадують про знаменитих земляків [Електронний ресурс] / С. Лігостаєва. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/ukr/news/harkivski_dvoriki_nagaduyut_pro_znamenitih_zemlyakiv_1733162
16.[Лигостаева С.] Харьков Василия Кричевского открылся горожанам в рамках мемориального путешествия по городу [Електронний ресурс] / [С. Лигостаева]. – Режим доступу: http://www.ukrinform.ua/rus/news/harkov_vasiliya_krichevskogo_otkrilsya_goroganam_v_ramkah_memorialnogo_puteshestviya_po_gorodu_1479312.
17.Лисянський М. Український модерн у харківських двориках / М. Лисянський // Слобідський край. – 2012. – 17 січ. – С. 8.
18.Михайлов К. Старые дворики – старые игры/ К. Михайлов // Главное. – 2011. – 3 сент. – С. 5.
19.Можейко І. На терасі в Харкові століття тому / І. Можейко // Слобідський край. – 2011. – 24 верес. – С. 14.
20.Носков В. Будинок попереднього ув’язнення / В. Носков // Главное. – 2012. – 17 нояб. – С. 7.
21.Семенова М. О.Ігрові традиції дітей міста Харкова ХХ століття / М. О. Семенова, О. М. Бунакова // Дитинство і народна культура Слобожанщини: матеріали фольклорно-етнограф. експедицій 1992-2000 років / Харківський обласний центр народної творчості.– Х., 2000. – С. 117-150.
22.Соколинская А. По следам Василия Кричевского в Харькове[Електронний ресурс] / А. Соколинская // День. – 2013. – 16 янв. – Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/ruarticle/taym-aut/po-sledam-vasiliya-krichevskogo-v-harkove
23.Старков В. Ігри мого дитинства (дитячі ігри в Києві в середині ХХ ст.) / В. Старков // Старков В. Традиційна ігрова культура населення України. – К., 2009. – С. 341-351.
24.Харьковчане вспомнят расстрелянных в Карелии писателей[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://glavnoe.ua/news/n113845