Музей як соціокультурний інститут в умовах інформаційного суспільства
Тези наукових доповідей (повідомлень)
Влітку 2014 року виповнюється 100 років від початку Першої світової війни, що відкрила нову сторінку в історії. Події Першої світової залишилися в минулому ХХ ст., яке стало століттям воєн та революцій, що майже цілковито знищили систему старого режиму. Все менше раритетів нагадує про неї, пішли з життя останні воїни, які брали участь у військових операціях і, саме музеї, на сьогодні, є такими закладами, які зможуть виконати функцію історичної пам’яті, донести до відвідувачів знання про війну 1914-1918 рр. В країнах – учасниках війни – вже почалася підготовка до цієї пам’ятної дати: відкриті музейні експозиції в Баварії, Фландрії, Парижі. Розпочалося створення музею, присвяченому Великій війні,в Царському Селі під Санкт-Петербургом.
Перша світова війна докорінно змінила життя всіх наступних поколінь багатьох народів, серед них і українського. Для Харківщини, як і для всієї Російської імперії, війна знаменувала початок ХХ століття, початок не в календарному, а в історичному сенсі: 1914 рік став вододілом, за яким настав 1917 рік і наступні безприкладні в історії драматичні події аж до падіння Берлінського муру та розвалу СРСР.
В другій половині ХХ століття Харківський історичний музей, як один з найстаріших й найбільших наукових і культурно-просвітницьких закладів Радянської України,висвітлював музейними засобами історію краю, яка була невід’ємно пов’язана з історією радянської країни. Один із розділів експозиції був присвячений подіям Першої світової війни. Але сюжети війни повністю відійшли на другий план,порівняно з революційними, які відкрили «еру комуністичного будівництва» [3, с. 65]. В експозиції,переважно,знаходилися фотографії та особисті речі членів РСДРП(б): С. І. Покко, І. Ф. Котлова, М. С. Данилевського, О. Г. Скорохода та ін. Під час екскурсії відвідувачі дізнавалися про масові арешти, переслідування та роботу більшовиків в масах [1, с. 28]. Співробітники музею, згідно з думкою радянських дослідників, що революційні події зруйнували капіталістичний світ, ретельно поповнювали музейні фонди предметами, які належали «старим більшовикам» і тим, хто брав участь у революційних подіях. Сама ж війна та життя пересічного харків’янина залишалася в тіні Лютневої «буржуазно-демократичної» та Жовтневої соціалістичної революцій.
В кінці 90-х років ХХ століття Харківський історичний музей переїздить до іншого приміщення. Це був складний період, коли демонтовані виставки необхідно було в короткотерміновий період відновити на нових площах. Незважаючи на складне матеріальне становище музею, було створено кілька тематичних виставок, які,нажаль,не змогли розповісти в повному об’ємі про історію нашого краю. Для цілісного ж сприймання історії повинна бути створена повнопрофільна стаціонарна виставка, один із розділів якої стане відображенням реальних подій війни 1914-1918 рр., впливу бойових дій на життя мешканців Харківщини, погіршення економічного, духовного та матеріального становища. Відвідувачів музею завжди цікавлять реальні події з історії країни, розвиток регіону, в якому вони живуть, видатні особистості того періоду.
В розкритті даної теми виникає ряд проблем, яких не було в попередній експозиції. Насамперед, це усвідомлення того, що українські землі – територія Волині, Галичини і Центральної України – стали одним із театрів бойових дій у Східній Європі. Тут,у боротьбі за цей регіон,зійшлися два старі супротивника – Австро-Угорщина і Німеччина, з одного боку, та Росія – з другого. Українці мусили брати участь у кривавому протистоянні, воювати на 11 фронтах з обох ворожих боків за інтереси чужих їм держав. В цьому була трагедія українського народу. Неможливо обійти стороною і того, що українські землі були у числі найбільш постраждалих від війни.
Війни на Балканах (1912-1913 рр.) загострили політичну ситуацію в Європі до такої міри, що війна 1914 року стала неминучою. Росія виступає на боці Англії та Франції (Антанти). В загальних планах поділу території відразу після початку Першої світової війни Росії мали належати: нижня течія річки Неман, Познань, Шлезьк та Галичина та,окрім цього – гарантовано вільний прохід через Босфор та Дарданели. На початку 1915 року було досягнуто угоди, згідно якої Константинополь і Мармурове море переходили до Росії [3, с. 19]. За місяць після вбивства австрійського престолонаслідника герцога Франца Фердинанда у столиці Боснії Сараєво 28 червня 1914 року два військові блоки, Антанта та Центральні держави,вступили у затяжну війну, що відкрила нову добу в світовій історії. Сараєвське вбивство виявилося зручним приводом для тих, хто бажав прискорити початок європейської війни. Всього у війні взяли участь 38 країн з населенням понад 1,5 млрд. осіб, число українців, мобілізованих до царської армії,оцінюється в цифру 3,5 млн. чоловік [3, c. 21].
Привід для початку війни схвилював громадськість великих і малих міст Російської імперії. По всій державі проходять маніфестації. Не був винятком і Харків. Вже 20 липня 1914 року в місті відбулася велика патріотична маніфестація. Наступного дня архієпископ Антоній з трьома архімандритами відслужили на Соборній площі урочистий молебень «про посилання російській вітчизні перемоги». 22 липня на площі відбулося урочисте богослужіння і військовий парад [2, с. 120]. Експонування фотографій, газет, карт, поштових листівок відтворять патріотичний настрій, в якому перебувала більша частина російської спільноти на початку Великої війни (поштова листівка «Три флага согласия» 1914 р.; фотокопія карти бойових дій; фотокопія маніфесту царя Миколи ІІ про оголошення війни Росією Австро-Угорщині; фото «Микола ІІ вітає патріотичну маніфестацію», газети «Южный край»).
Не можна також залишити поза увагою і той факт, що рішуче проти війни були налаштовані представники більшовицької партії, які виступали за поразку «своїх урядів і перетворення війни імперіалістичної на громадянську всередині країни» [2, с. 121].
24 липня Микола ІІ оголосив часткову мобілізацію, у тому числі в Київському та Одеському військовому округах. Харківська губернія також не залишалась осторонь мобілізаційних процесів. Цьому моменту історії не було приділено належної уваги, не дивлячись на те, що з Харківської губернії було мобілізовано до лав Російської армії майже половина чоловічого працездатного населення – 49,1% [3, с. 22]. Багато з них полягли на полях битв. Слід зробити акцент на відбірці фотографій та унікальних документах того часу, які зберігаються в фондах музею («Призивне свідоцтво» 18.07.1914 р.; «Свідоцтво про явку до воїнської повинності» 7.10.1914 р.; «Приписка до призиву» – жовтень 1915 р.; «Мобілізаційне посвідчення» 1916 р.; «Посвідчення про звільнення в зв’язку з призивом до армії» 1915 р. Фотографії: «Група селян,яких призвали до царської армії з Красного Кута», 1915 р.; «Група російських солдат – мешканців Харківської губернії», 1914 р.; «Солдат царської армії Мясниченко Денис Іванович, мешканець с. Городне Краснокутського повіту Харківської губернії» 1915 р. та ін.).
Всі сподівалися на закінчення воєнних дій протягом трьох або чотирьох місяців 1914 р., до Різдва. Хоча війна прийшла цілком несподівано, кожна велика європейська держава готувалася до неї не один рік. Проте сподівання на закінчення війни до Різдва не виправдалися. 19 серпня 1914 року між Дністром і Віслою розгорнулася грандіозна битва, яка тривала до 26 вересня 1914 року. Перемога залишилася за російськими військами, які захопили всю Східну Галичину зі Львовом, частину Буковини з Чернівцями і частину Західної Галіції. Безпосереднім результатом Галицької битви став вхід російської армії в Карпати і заблокування найбільшої фортеці в Європі – Перемишля. У березні 1915 року фортеця була взятаі в руки російського командування потрапило 120 тис. полонених [3,с. 26]. Проте цей успіх для російських військ був останнім. Особливе місце для розкриття цього питання посядуть зброя і військові нагороди, які повинні подаватися у супроводі плакатів, поштових листівок, фотографій та пояснювальних текстів (стрілецька зброя: револьвер системи Нагана, пістолети Браунінга, пістолети Маузера, гвинтівки Мосіна та Маузера, кулемети Шварцлозе та Гочкіса, гранати Ф-13; нагороди: Георгіївські хрести та медалі, ордени Володимира, Анни та Станіслава з мечами, знак ордена святого Георгія ІVступеня, Залізний хрест та ін.; плакати «Героїчний подвиг донського козака Кузьми Крюкова», «Подвиг штабс-капітана П. М. Нестерова» та ін.)
На початку 1915 року на Східному фронті ініціативу перехопили німецькі армії. В травні почався широкомасштабний наступ австро-угорських і німецьких військ на російську армію. Російські війська залишили Львів. Натовпи втікачів заполонили шляхи на схід.
Поразки на фронті наклали свій відбиток і на розвиток міського господарства Харкова. Умови економічної діяльності міського самоврядування значно ускладнилися з початком війни. Це було обумовлено ще й тим, що у 1914-1916 роках населення Харкова зросло в 1,3 рази [2, с. 123]. Головним джерелом такого приросту стали біженці. Переміщення великих мас людей не могло не викликати величезної кількості організаційних, побутових, сімейних, моральних проблем. Для величезної кількості людей воєнне життя перетворилось на проблему виживання. Потік переселенців розпочався в лютому-березні 1915 року, коли уряд змушував до евакуації з Варшавської губернії німців та поляків. Поразки на фронтах перетворилиструмінь біженців на справжню ріку.
Головним контингентом біженців були жінки та діти. У травні 1916 року в Харкові нараховувалося майже 37 тис. біженців [2, с. 126]. Крім біженців до Харкова були евакуйовані робітники заводів та їхні сім’ї: з Риги – ВЕК, «Герлях і Пульст», Лейтнера, Горизяківського та ін. Детально це питання допоможуть розкрити статті з газет та фотографії, спогади («Спогади С. І. Покко про евакуацію заводу ВЕК»; «Білет біженця для реевакуації», 1917 р.; фото «Група біженців з Прибалтики, які були поселені в 2-му Тарасівському в’їзді», 1916 р.; фото «Відкриття заводу «ВЕК», 1916 р.).
Перша світова війна склалася несприятливо для Росії: 75% виробництва було переорієнтовано на потреби війни та армії, величезна кількість вбитих, сотні тисяч поранених. Харків теж був центром лікування тисяч поранених солдат і офіцерів. У лазаретах та шпиталях міста в 1916 році перебувало близько 8,5 тис.чоловіків [2, с. 127]. Для санітарно-медичної служби Харкова війна стала справжнім випробуванням. В першу чергу це торкнулося жінок, соціальний статус яких зазнав найбільших коректив. Жінки масово оволодівали спеціальністю медсестер, про що свідчать документи з фондів музею, підвищували власну мобільність («Свідоцтво про закінчення курсів медсестер», 25.03.1916 р.; «Білети про сплату Олександрійській лікарні», 1915-1916 рр. «Посвідчення сестри милосердя з фотографією», 1916 р.; «Свідоцтво про проходження курсів по нагляду за хворими та пораненими», 1915 р.; плакати «На передових позиціях працює тільки Червоний хрест», «Росія розорена») .
Насамперед, війна сприймається і описується через бойові дії, ефективність зброї і героїзм військових. Але основним показником для визначення переможців і переможених стаєекономічна міць та ступінь модернізації й мобільності суспільства. Уже в 1915 році у Росії дала про себе знати низка економічних проблем, яких урядові подолати не вдалося. З перших місяців війни ціни на товари першої необхідності стали повзти вгору. В результаті купівельна спроможність населення істотно знизилася. Власники й адміністрація підприємств збільшила робочий день до 15 годин, почалась «зміцнюватися» трудова дисципліна безперервним штрафуванням. Взимку 1916-1917 рр. продовольче становище країни катастрофічно швидко погіршувалося. Все це призвело до масових страйків на підприємствах. Протягом 1915 року на Харківщині відбулося 28 страйків з 15 тис. учасників, причому висувалися не лише економічні, а й політичні вимоги [2, с. 129] («Звіт поліцейського наглядача про збори робітників ливарного цеху заводу ВЕК», 4 жовтня 1916 р.; «Повідомлення начальника Харківського гарнізону про можливість виступу робітників разом з військовослужбовцями Харківського гарнізону», 16.01.1917 р.).
Однією з основних проблем в розкритті теми «Перша світова війна» має стати національне питання. Ця проблема не розкривалася в музейних експозиціях минулих років, а виставка «Харківщина в період 1917-1940 рр.» український національний рух подає як вже звершений факт. Пересічний відвідувач не завжди розуміє звідки взялися видатні постаті українського національного руху, що впливало на його становлення. Треба відзначити, що російський уряд ніколи не виявляв сентиментів до українського руху. В російській літературі пропагувався карикатурний стереотип «українця-хохла». Царська влада ще в 1910 році заборонила всяку організовану українську діяльність. З вибухом світової війни гоніння на українство суттєво посилилося. 12 серпня 1914 року уряд видав указ про заборону друку українською мовою. Указ став для закриття української преси – газети «Рада», часописів «Літературно-науковий вісник», «Українська хата», «Село». У 1915 році припинили своє існування журнали: «Дзвін», «Рідний край», «Сяйво», «Світло», «Записки Українського наукового товариства». Лідер українського руху видатний історик М. Грушевський був заарештований в Києві та засланий до Симбірська. На Правобережній Україні був запроваджений військовий стан, почали діяти військові суди, під вироки яких потрапили тисячі жителів України. Редактор «Украинской жизни» С. Петлюра опублікував декларацію «Війна і українці», в якій висловлював думку про те, що українці опинилися поділеними між ворогуючими таборами, і це є трагедією, яку болюче переживали українці по обох боках кордону [3, с. 59]. На зміну легальній українській пресі прийшла нелегальна есерівська газета «Боротьба», з якою стали співробітничати кращі українські публіцисти С. Єфремов, А. Ніковський, В. Прокопович.
Воєнні поразки 1915 р. змінили політичну ситуацію в Росії. У лютому 1916 р. група полтавських діячів звернулася до керівників опозиційної фракції Думи з меморандумом, який містив вимоги про вільну діяльність українських культурно-просвітніх товариств, вільне функціонування української преси тощо. Безліч малих і поодиноких фактів свідчили, що два роки війни і відверто антиукраїнська політика уряду призвели до суттєвих змін у стані українського руху, який ідейно зміцнів, відстоюючи рівні права для всіх націй Росії й значно розширив свою соціальну базу і національну свідомість.
Для повноти розкриття вищезгаданих проблем потрібно буде задіяти різні методи показу: створити художній образ, залучити технічні засоби з демонстрацією відео матеріалів. Бажано створити комплекс «На передовій» (частина окопу, що переходить в бліндаж, мішки з піском на бруствері, солдат з гвинтівкою в руці, кулемет, плакат на стіні та ін.).
Пам'ять про Першу світову війну повинна сформувати громадянську повагу до минулого, до тих, хто склав голову на фронтах війни, лікував поранених, працював на підприємствах в тилу. Слід пам’ятати, що Перша світова війна виступила як каталізатор українських національних устремлінь, які привели до виникнення Української Народної Республіки, а згодом і незалежної України.
Література
1. Ерпулева В. М. Харьковский исторический музей: Путеводитель /В. М. Ерпулева. – Х. : Прапор, 1989. – 109 с.
2. Історія міста Харкова ХХ століття / [О. Н. Ярмиш, C. І. Посохов, А. І. Епштейнта ін.]. – Х. : Фоліо, 2004. – 686 с.
3. Литвин В. М. Україна: доба війн і революцій (1914-1920 рр.) / В. М. Литвин.– К. : Альтернативи, 2003. – 488 с.